Налякані ведмедем

Російський президент Володимир Путін оголосив про проведення часткової мобілізації. Він чітко продемонстрував наміри продовжувати свою безглузду агресію проти України. Але ця війна має вплив не лише на Київ. Розуміння цього прокотилося майже по всьому світу. Перегляд оборонних доктрин, збільшення бюджетів та більш тверезий погляд на власні спроможності.

Наприклад, нещодавно канцлер ФРН Олаф Шольц пообіцяв виділити на розбудову німецької армії близько 100 млрд євро. Така сума має зробити Бундесвер сильнішим, перетворити його на найбільшу армію НАТО в Європі. У своєму Твіттері 30 травня він це назвав "величезним кроком для безпеки Німеччини та Європи". 

Бундесвер справді важко назвати зразковою армією – останні кілька років надто часто лунали повідомлення про небоєздатні підрозділи, проблеми з постачанням та обслуговуванням техніки. Три роки тому журнал The Spectator взагалі назвав німецьку армію "жартом". Автори статті наполягали, що країна не може виконувати свої функції в НАТО. Як приклад вони навели те, що у 2019 році ФРН заборонила польоти всіх своїх гелікоптерів Tiger через технічні несправності. 

Не кращими справи були та з бронетехнікою – тоді країна мала відрядити 44 танки Leopard 2 та 14 БМП Marder до складу Сил швидкого реагування НАТО. У підсумку ФРН спромоглася надати лише 9 та 3 одиниці техніки відповідно. Бойові літаки Eurofighter та Tornado могли літати приблизно по чотири місяці на рік, решту часу, знаходячись на ремонті та обслуговуванні. Згідно зі звітом парламентської перевірки у 2017 році всі 6 підводних човнів ВМС ФРН були небоєздатними.

Цілком ймовірно, що обіцяні канцлером гроші справді можуть змінити ситуацію на краще. Втім, якщо метою реформ є саме безпека Європи, то гроші й техніку варто спрямовувати дещо в інше місце. В Україну. Адже питання безпеки Європи вирішується зараз саме там, де точиться війна з Росією. 

На жаль, поки що німецька влада відмовляється це визнавати. Принаймні такий висновок можна зробити аналізуючи обсяги реально переданої  (а не обіцяної) Києву військової допомоги від Берліна. Одна з найбагатших держав ЄС, світова потуга спромоглася лише на лічені одиниці техніки, кожну з яких треба буквально виборювати у запеклих дипломатичних боях. Якщо говорити мовою цифр, то станом на 3 серпня Німеччина надала військової допомоги на суму близько $1,2 млрд. 

Однак не вся сума є виключно летальним озброєнням – у переліку, наприклад, польовий шпиталь, каски, прилади для розмінування. Але ще сумнішою картина стає, якщо порівняти обсяги допомоги у розрізі ВВП країн. У лідерах перебуває Естонія. 

Тоді як у рази багатша Німеччина пасе задніх. Чому так сталося?

Причин тому кілька. Передовсім, традиції особливих стосунків. Німеччина надто довго розвивала дружні відносини з Росією (в усіх її формах). Країни воювали між собою у Другій світовій війні, хоча й тут варто згадати з чого вона почалася – з пакту Молотова — Ріббентропа та спільних парадів нацистів та радянської армії у захопленій Польщі. Потім ця дружба продовжилася з НДР, яку Радянський Союз фактично перетворив на свій форпост в Європі. З цієї дружби виросла ціла армія "путінферштеєрів", які сьогодні кожен на своєму напрямку намагаються переконати світ  у необхідності відновлення нормальних стосунків з Москвою. Багато німців справді переконані у величі Росії, важливості її культури, значенні її на світовій арені. Відповідно, йти проти такої країни категорично не бажають. Тільки повага та примирення.

Друга причина – гроші. А точніше – великі гроші та великий бізнес. Росія дуже міцно пустила свої коріння в німецьку економіку, а німці з радістю заробляють у РФ. І всі скандали довкола порушення санкцій, як-от з постачанням турбін Siemens до тимчасово окупованого Криму, або продажем компонентів до військової техніки ні на що не впливають, бо йдеться про надто привабливі суми. Так само і з торгівлею енергоносіями. Роками підгодовані Кремлем німецькі політики повторювали мантру про "виключно економічний характер" проєкту "Північний потік-2", заплющували очі на зростання залежності від постачання з РФ. А тепер чомусь раптово прозріли, і з майже щирим подивом дізнаються, що Москва їх шантажує газом.

Третя причина – політичний вплив. Можливо це такий собі мікс перших двох. Москва роками витрачає купу грошей на підкуп лояльних для себе політиків та навіть цілих партій. Тепер вже не секрет, що Die Linke та Alternative für Deutschland (AfD) отримують гроші з РФ. У відповідь їхні депутати або намагаються просувати інтереси Росії (скасування санкцій, повернення до business as usual, обмеження підтримки України), або і просто стають знаряддями в інформаційних операціях Кремля – беруть участь у комісіях "референдумів", виступають на російських телеканалах. А днями стало відомо, що на 20-28 вересня готувався черговий такий десант депутатів AfD до окупованого Донбасу, при чому заїхати вони мали зі сторони Ростова-на-Дону. У програмі було зазначено зокрема – відвідування українських полонених та деяких населених пунктів. Не складно здогадатися, яку саме "правду"  про "злочини київського режиму" вони там могли побачити й розповідати згодом у Німеччині. Проте, в останній момент правопопулісти скасували свою поїздку через невдоволення керівництва партії, для якої це "стало сюрпризом".

З огляду на це зовсім не дивно, що, наприклад генеральний інспектор Бундесвера генерал Еберхард Цорн у своєму інтерв’ю для видання Bild 14 вересня заявив, що не побачив контрнаступу ЗСУ на Харківщині. Натомість генерал бачить можливість відкриття Москвою другого фронту в "Калінінграді, Східному морі, на фінському кордоні, Грузії, Молдові". Мовляв, у РФ ще є флот і авіація, а якщо "Путін оголосить загальну мобілізацію, то і проблему людського ресурсу буде вирішено". Тобто на самій верхівці Бундесверу досі перебувають в полоні тези про "другу армію світу" і чомусь не хочуть вірити в успіхи українських бійців. Бояться наступу "страшного російського ведмедя" і намагаються тримати свою зброю при собі, виправдовуючись "можливою ескалацією". З боку експансіоністської держави, яка не може якісно екіпірувати своїх військових, яка набирає злочинців на війну, яка кидає свою техніку на полі бою і тікає, оборонна промисловість якої повністю залежить від закордонних технологій? Справді?

Добре, що є по-справжньому сміливі країни, як-от Естонія, Польща, Литва, не кажучи вже про Сполучені Штати та Велику Британію. Можна з упевненістю сказати, що наступні покоління не пробачать німецькій владі такої ганебної поведінки.

Разом з тим, не можна сказати, що абсолютно всі політики в ФРН є проросійськими або мають якісь упередження щодо України. Ні, є люди з цілком адекватним баченням ситуації, які розуміють, що відбувається, хто винен і як треба допомогти.

 
Цілком слушні пропозиції лунають, наприклад від депутата Бундестага Норберта Рьотгена:

"Путінські війська залишають за собою сліди жахіття. Смерть і руйнування, які багато хто сподівався більше ніколи не побачити в Європі, стали реальністю в Ізюмі. Ніхто не зможе повернути цих людей, але ми можемо і повинні зробити все можливе, щоб цей жах якомога швидше закінчився".

Має рацію і нинішня міністерка закордонних справ ФРН Анналена Бербок:

"Для мене ясно: Україна також захищає нашу свободу, наш мирний порядок, і ми підтримуємо її фінансово та військовим шляхом доти, доки це необхідно. Крапка", – сказала Бербок.

Хочеться сподіватися, що до них зрештою приєднаються інші, а головне – канцлер Олаф Шольц.

Часи, коли треба боятися і поважати "російського ведмедя" закінчилися. Час будувати нову, сильну Європу. Підтримка України – правильний крок на цьому шляху. Особливо у нинішніх воєнних реаліях.