Доля демократії в часи популізму

Протягом останніх років міжнародні партнери підтримують нас як демократичну державу. Але як довго ми зможемо зберігати демократичний устрій в умовах війни, в умовах законодавчої, технічної і безпекової неможливості проведення справедливих, чесних і легітимних виборів? Це питання нашої стійкості, згуртованості і холодного розуму. 

Як довго наші партнери залишатимуться демократичними? Будемо чесними: є відчутний відкат демократії в США. Мова не про зміну владної партії, а про тиск на медіа та аналітичні центри, нівелювання самого запиту на зміцнення демократичних інституцій у світі. Теорія, що чим більше залишається демократій у світі, тим безпечніше для американського континенту, – вже не є популярною. Ми бачимо в європейських країнах обмеження свободи слова, утиски громадських організацій, шалений вплив дезінформації та щонайменше спроби втручання у вибори. Ми можемо прогнозувати ймовірний прихід до влади радикальних сил і на наступних виборах. 

У мене виникає більше питань, ніж відповідей. Чи справді у світі є запит на демократію? Чи він виходить поза умовну “західну бульбашку” інтелектуалів, громадських організацій та культурних інституцій? Чи будуватиметься новий суспільний договір на цінності демократії?

Демократія не завжди є самоціллю. Часто, вона є інструментом і навіть процесом. Ми справді просто банально не придумали нічого кращого. У боротьбі, і в тому числі, за демократію, постає питання, за яку цінність я та ми боремося? Чи є вона важливішою ніж інші цінності? Чи мусить, наприклад, Європа, де розвинута культура споживання, культура комфорту, жертвувати цим для підтримки все ще демократичної України в боротьбі проти автократизму?

Згадуючи Вацлава Гавела, який писав про безсилля сильних, я задумуюся, а хто сильні зараз? Чи сильні тиранії? Чи сильні демократії? Чи сильна зневіра або віра в інше? 

Нам потрібно думати вже, чому демократія, яку ми знали в останні десятиліття, стає слабкою. Що для неї принципове, а що ні. 

Демократія насправді надала багато інструментів для того, щоб лідери з автократичними прагненнями прийшли до влади. Медіа — один зі стовпів демократії — подекуди стали інструментом маніпуляції Їх використовують, і особливо в США на останніх виборах. І не завжди йдеться про незаконні дії, а лише про використання вже наявних ресурсів. Серед країн ЄС, найменш демократичною є, напевно, Угорщина, яка має в рази гіршу ситуацію зі свободою слова та діяльністю громадських організацій, аніж в Україні під час воєнного стану. Саме демократичними інструментами угорське суспільство привело до влади досить автократичного лідера. Отже, сучасну демократію можна використати на користь автократії.

Чи є демократія фактором безпеки? Якщо говорити суто про військову сферу, то остаточну відповідь дасть війна. Я не знаю, чи є російська автократична машина більш ефективною. На це можуть відповісти військові. 

Якщо ми повертаємось до суто людського виміру, автократії завжди є небезпечними. Твої права, твоє існування, твоє право сказати "ні" — завжди під загрозою і пильним наглядом. Певні інфантильні та безвідповідальні прагнення легких рішень в багатьох країнах лише заохочують авторитарні амбіції. Запит на сильного лідера, а не на стійкі інституції, обов’язково веде до небезпеки. Автократії не можуть бути безпечними апріорі. 

Без демократії піддається загрозі наше основне право — право на життя.

Без дотримання інших прав, включно з громадянськими і політичними, ми можемо банально втратити право на життя. Наші права набувають сенсу, коли хтось про них говорить і, обов’язково, відстоює та захищає.

Повертаючись до Коаліції РПР та організацій громадянського суспільства. В Україні значна частина сильних організацій громадянського суспільства, аналітичних центрів — народжені Революціями. Коаліція РПР сама собою є унікальним явищем через певну суміш: з одного боку, високо вмотивованих людей, а з іншого — професійного підходу до формування політик. 

Так само як змінюється світ, Україна, змінюється і запит на роботу: ми все менше говоримо про системні реформи, довгострокові рішення, збереження демократії, а все більше про короткострокові результати і швидкі рішення, які теж можуть бути. Але останнє не може підмінювати основи. Популізм, який для мене є інфантильним і безвідповідальним,  приходить також і в громадський сектор. І те, як добре ми зможемо адаптуватись до нових умов та зберегти запит на демократію, означатиме силу нашого впливу в ці турбулентні часи — часи війни для України, часи популізму для світу і протистояння автократіям. Бо саме організації громадянського суспільства в своїй згуртованості та здатності співпрацювати, все ще можуть працювати зі слабкостями демократії: як зробити наші медіа сильнішими, як зробити процедури кращими, як зробити підхід до розробки політик ефективнішим. 

У часи популізму, розфокусування критичного мислення, організації громадянського суспільства досі можуть повернути демократію до її суті, навіть якщо зміняться якісь методи. Ми потребуємо не лише сильних інституцій, але й сильні інституції громадянського суспільства. 

Чи мусимо ми переконувати та мотивувати суспільство, один одного, самих себе до цього, коли хотілося б опустити руки? І так, і ні. Ми маємо працювати зі зневірою, популізмом, але й не давати забути, що є речі, до яких важко мотивувати, якщо взагалі можливо.

Мотивувати любити свою державу. Мотивувати прагнути свободи, усвідомлюючи, що свобода — це і певні обмеження.

Я не впевнена, що цьому можна навчити дорослу людину, адже ці речі вкорінені на глибині коду нації. Саме це і є десь нашою неочевидною перевагою, якої немає у росіян. У нас вже є ця мотивація. Вона плекалась століттями – жити, бути вільними, бути демократичними, йти попри труднощі до перемоги. 

І я впевнена, що саме ця мотивація — це той фактор єднання, який може перемогти слабкість процедур, інституцій чи біль від провалу демократії. 

Про автора: Ольга Лимар, виконавча директорка Коаліції РПР.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.