Стратегічною метою Путіна є Одеса, - політолог Вадим Денисенко

Микола Княжицький: Зараз багато хто пише, що Росія готує наступну атаку на країни Балтії. Зокрема, вони підготували проєкт закону, відповідно до якого мають право вводити війська в усі країни, де нібито ображають російськомовних людей. Щось подібне вони приймали у 2014 році, перед анексією Криму. І зараз багато хто серйозно говорить про можливість атаки Росії на країни НАТО. Раніше ми говорили про Росію як про "бензоколонку", ВВП якої в рази менше, ніж у країн НАТО. А тепер її всі бояться. Буде цей удар? 

Вадим Денисенко: Виключати нічого не можна, але ймовірність, на мою думку, відносно невелика. Проблема в тому, що Путін одночасно живе в двох логіках — прямо протилежних. Перша логіка — це спроба повернутися на європейський ринок, передусім газовий. Це дозволить відродити «Газпром» і поступово знімати санкції. Те, що ми називаємо "треком Дмитрієва", — це виключно про зняття санкцій і повернення обличчям до Заходу.

Друга логіка — це повернення до поліцейського контролю над усім пострадянським простором. І в цю логіку вписується навіть напад на країни Балтії з потенційною анексією. Але тут є нюанс: якщо ти вже зайшов у ці країни, вийти з них буде надзвичайно складно. 

Є ще версія, що союзником Росії може бути Китай: Китай нападає на Тайвань, Росія — на Балтію. Одночано два нових фронти для світу. Але, на мою думку, це нісенітниця, оскільки Китаю не потрібна війна в Європі, де він заробляє десятки мільярдів щороку. Тим паче на фоні зростання цін на енергоресурси.

І ще один фактор, про який мало говорять, — це сам Путін. Усі рішення приймає він. І він завжди дуже повільно їх ухвалює. А останніми роками — ще повільніше. Якщо він не знає, що робити, він відкладає рішення. Для нього зараз увійти у війну з країнами Балтії означає увійти в надзвичайну зону ризику. Причому на фоні нестабільності всередині Росії. Є великі подразники: реальне погіршення життя середньостатистичного росіянина і бізнесу; турбулентність навколо обмеження інтернету і Telegram; місцеві вибори. І в цей момент іти на такий ризик — дуже складне рішення.

Зараз багато хто говорить, що «ось-ось, буквально завтра почнеться війна в Балтії. Але для того, щоб більш-менш вирівняти макроекономічну ситуацію в Росії, потрібно, щоб ціни на газ і нафту утримувалися приблизно на нинішньому рівні — умовно близько 100 доларів — щонайменше кілька місяців. Фактично йдеться про горизонт у півроку. І лише приблизно через дев’ять місяців пересічний росіянин почне це відчувати.

Другий момент — це сильна турбулентність навколо обмеження інтернету і Telegram. І все це відбувається на фоні виборів у Думу, які, хоч і не є критичною проблемою для системи, але створюють додаткову напругу.

І в цей момент іти на такий ризикований крок, як початок війни в Балтії — особливо з урахуванням того, що ніхто не має чіткої відповіді, чи будуть балтійські країни реально захищати Німеччина, Франція та інші держави, — це дуже складне питання.

МК: Високі ціни на енергоносії дають Росії можливість воювати, але витрати на війну колосальні. Економіка Росії слабшає. Аякщо ми говоримо про Європу — її економіка в рази більша. Теоретично той, хто багатший, має виграти. Що тоді має статися з Росією?

ВД: До війни в Ірані я вважав, що за тих умов, які були — тобто з урахуванням енергетичних цін, неефективних управлінських рішень і низки інших факторів — уже з середини цього року економічна криза в Російській Федерації була неминучою.

Зараз війна в Ірані і відносне підвищення цін на енергоносії дозволяє, теоретично, відтягнути цю кризу на певний період. Коли саме вона настане — сказати складно.

Але важливо розуміти: нафта може підтримати макростабільність і дати певні «подачки» тим, хто вже зовсім не може без цього прожити. Водночас вони не здатні розв'язати проблеми в інших галузях: у вугільній галузі вже не просто криза, а фактично катастрофа; не вирівнюється ситуація в машинобудуванні, автомобілебудуванні, суднобудуванні; серйозні проблеми в лісовій галузі.
Без відкриття європейських ринків як ключового ринку збуту для значної частини російських товарів Росія не зможе повернутися навіть до відносно стабільного стану.

І, на жаль, війна в Ірані ускладнює ситуацію і для нас, і для європейців — тому що Росія отримує додаткове «вікно можливостей» за рахунок цієї енергетичної кон’юнктури.

МК: Ми зараз фактично ведемо війну на витривалість і розраховуємо передусім на підтримку Європи, тому що інших джерел підтримки в нас майже не залишилося. Європа й надалі нас підтримувати?

ВД: Ключове питання — це те, як довго триватиме війна в Ірані. Якщо вона затягнеться на найближчі шість місяців, я вважаю, що у нас можуть виникнути серйозні проблеми.

Я ще раз наголошу: може виникнути дефіцит газу у світі. А дефіцит газу — це не лише питання енергетики, це питання економічної стабільності в цілому. Це впливає на ціни, на виробництво, на цілу низку пов’язаних галузей.

І, відповідно, це питання стабільності самої Європи. Саме тому для нас важливо не те, чим завершиться ця війна, а те, щоб вона завершилася якомога швидше.

МК: Багато хто говорить, що зараз у Росії відключають інтернет у великих містах — у Москві, Санкт-Петербурзі та інших. Також обмежують Telegram і соціальні мережі. Кажуть, що до цього готувалися давно — створювали власні платформи. Чи це через страх внутрішніх протестів? Чи через інші причини?

ВД: Точно не через страх якогось зовнішнього сценарію. Путін, попри свою параною, більше боїться власного оточення, ніж зовнішніх загроз.Причин кілька. Перша і головна — це те, що найбільшою загрозою для режиму Путіна сьогодні є не ліберальна опозиція, а так звані "ура-патріоти".
Це ті, на кого він опирається: військові блогери, воєнкори, активна частина суспільства. Вони не бояться говорити правду, іноді навіть іронізують над Путіним — і фактично є єдиними, хто озвучує реальний стан справ.

Ліберальна опозиція, навпаки, настільки обережна, що часто виглядає відірваною від реальності. Вона не має достатньої соціальної бази, готової діяти.

Друга причина — це сама логіка Путіна. У нього є своєрідна «ідея фікс»: якщо все закрити — інтернет, платформи — "все буде добре", як у Радянському Союзі.

Тобто не буде протестів, не буде альтернативної інформації, люди будуть змушені адаптуватися.
Але є ще один аспект — боротьба еліт.

Закриття Telegram і обмеження інтернету вигідне певним групам впливу — зокрема тим, хто контролює внутрішні платформи на кшталт "ВКонтакте", "Одноклассников" або нових месенджерів. Це означає перерозподіл впливу і ресурсів всередині системи. І саме сукупність цих факторів — страх перед внутрішніми групами, бажання контролю і боротьба еліт — і призводить до спроб обмеження інтернету.

МК: Зараз ми бачимо, що російське суспільство живе в умовах нестабільності, закритості, обмежень. Молодь стикається з відсутністю перспектив, обмеженням інтернету, свобод. Як довго вони готові це терпіти?

ВД: Фактично — безкінечно, доки не з’явиться зовнішній подразник Будь-яка революція в будь-якій країні передбачає наявність кількох ключових факторів.  Це:
— лідер або група лідерів;
— ідея або ідеологія;
— організаційна структура;
— час;
— ресурси і гроші;
— міжнародна підтримка або принаймні мовчазна згода;
— втрата страху перед владою;
— і наявність розколу всередині самої влади.

Без цього набору факторів системні зміни не відбуваються. Сьогодні в Росії ми маємо кризу двох ключових речей.

Перше — це криза лідера. Немає людини або групи людей, які готові взяти на себе відповідальність і повести за собою. І, на жаль, ліберальна опозиція в цю роль не вписується.
Друге — це криза ідеології.

Тобто недостатньо просто сказати "Путін має піти". Потрібно запропонувати альтернативу – зрозумілу модель майбутнього, нормального життя. Бо інакше суспільство не мобілізується.

МК: Чим це завершиться? В Росії зараз вимкають інтернет. Люди незадоволені, особливо молодь. До того ж технічно це складно реалізувати.

ВД: Я думаю, що повністю закрити інтернет у Росії найближчі півтора року буде неможливо. Можливо, навіть довше. Технологічно це дуже складно реалізувати. Ба більше, за словами людей, які розбираються в цьому краще за мене, нові внутрішні месенджери значно слабші з точки зору безпеки. Вони легше зламуються, і саме тому навіть російські силовики не дуже хочуть на них переходити. Тому повного контролю над інформаційним простором досягти їм навряд чи вдасться.