Міністерство оборони і оборонної промисловості: чи є в цьому сенс?

Можна сказати, що це теж "беззмістовне пересування ліжок", і жодних конкретних результатів це об`єднання не матиме. 

Між тим, питання ефективності функціонування оборонно-промислового комплексу України є, без перебільшення, екзистенційним елементом національної стійкості та спроможності протистояти широкомасштабній російській агресії. На даному етапі війни, який може стати дійсно вирішальним і критичним для України, саме матриця координації та функціонування ОПК визначатиме спроможність Сил оборони України переважати противника на фронті.

Основа української стійкості - приватна і волонтерська ініціатива, яка максимально швидко продукує креативні асиметричні рішення для протистояння значно більшому ворогу. Проте, на даному етапі війни надважливим завданням є швидке масштабування проривних технологічних ідей. Очевидно, що без державної системної підтримки перетворення високотехнологічного прототипа на масовий зразок озброєнь є складним, а часто - неможливим. 

Відрив росіян у сфері виробництва оптоволоконних дронів та "Шахедів" засвідчив, що інституціональна архітектура у сфері оборонної промисловості України наразі не забезпечує максимально ефективної адаптації до швидких змін на полі бою. 

Міністерство оборони дійсно зосереджене на нагальному забезпеченні Збройних Сил готовими системами озброєння, але не володіє повноцінними механізмами для системного розвитку передових технологій та озброєння й військової техніки. У свою чергу, Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості переважно займалося підтримкою державних підприємств ОПК, що створювало дисбаланс в оборонно-промисловому середовищі, і сповільнювало реалізацію програм, критичних для фронту.

Ключовим носієм техногенних і виробничих компетенцій є і будуть приватні компанії, адже саме вони визначають динаміку комерційних і технологічних трансформацій поля бою завдяки відкритості до ризику та швидкості прийняття рішень. З огляду на це, очевидно, потрібні трансформації системи для формування проактивного, функціонально спроможного координаційного центру, який би об’єднував державні й приватні ресурси в єдину екосистему, задавав пріоритети розвитку озброєнь і забезпечував оперативне масштабування вдалих рішень. 

Тому, рішення про інтеграцію Мінстратегпрому до Міноборони, насправді, має всі шанси не стати просто зміною вивісок, а запустити процес оптимізації матриці ОПК при координації МОУ, яке і має перетворитися на системного інтегратора оборонно-промислових процесів. Відтепер саме Міністерство оборони могло би відповідати не лише за формування державного замовлення, а й за технологічну політику, координацію R&D, масштабування та супроводження важливих збройових програм, а в подальшому - й експортом продукції українських виробників, незалежно від форми власності.

В той же час, вказана трансформація потребує оптимальної моделі, яка б швидко перетворила Міноборони з замовника озброєнь на координатора його розробки та виробництва. Для того, щоб це реалізувати, варто врахувати досвід країн, в яких реалізовано принцип координації ОПК з боку міністерства оборони. 

Зокрема, Франція є одним з найяскравіших прикладів центральної ролі міністерства оборони у оборонно-промисловій системі. Тут координація ОПК побудована навколо Direction Générale de l’Armement (DGA) - Генеральної дирекції озброєнь, структурного підрозділу Міністерства оборони. DGA - це близько 10 тисяч спеціалістів: інженери, аудитори, фінансисти, які займаються всім спектром завдань - від формування технічних вимог спільно з збройними силами до організації R&D, проведення конкурсів, укладання контрактів, контролю виробництва, тестування, сертифікації і аж до підтримки експорту.

Особливо варто виділити створене при DGA Agence de l’Innovation de Défense (AID) - Агентство оборонних інновацій. Це - "технологічний хаб" DGA, завдання якого - працювати з інноваційними компаніями, університетами, стартапами. Воно адмініструє експериментальні програми, наприклад, фонд PAI, який фінансує розробки обсягом до €2 мільйонів зі строком реалізації до 6-12 місяців. Всі ці зусилля вписані в рамковий багаторічний оборонний закон LPM-2030, який гарантує фінансування та стратегічний горизонт планування.

Американська модель виглядає інакше. Міністерство оборони США не намагається монополізувати виробничий цикл, але будує навколо себе екосистему конкуренції, де стратегічне планування здійснює Office of the Under Secretary of Defense for Acquisition and Sustainment. Цей офіс визначає правила гри, наглядає за ключовими оборонними програмами, формує вимоги до виробників.  Але справжнім двигуном інновацій є DARPA (Defense Advanced Research Projects Agency), що займається високоризиковими дослідженнями в сферах, які можуть змінити правила гри - від штучного інтелекту до гіперзвуку, автономії, біотехнологій. Особливе місце займає DIU (Defense Innovation Unit), який створений для інтеграції цивільних технологічних компаній у військові програми. DIU укладає спрощені контракти, що дозволяють значно швидше просувати «цивільні» технологій у військову сферу. Окремий сегмент займає Office of Industrial Base Policy, що відповідає за підтримку виробничої бази через урядові програми. Таким чином, Міноборони США не контролює заводи чи виробників, але створює систему стимулів - через конкуренцію, гранти, тендери, багаторічні угоди.

У Великобританії загальну координацію забезпечує Міноборони, яке визначає політику та бюджет. Однак, фактичне управління закупівлями та розробками веде Defence Equipment and Support - підрозділ у складі Міноборони, який відповідає за весь цикл: від технічного завдання до підписання контрактів, закупівель та підтримки експлуатації техніки. У 2025 році у Великобританії створили інститут National Armaments Director - Національного директора озброєнь, який став централізованим координатором програм, що раніше розподілялися між різними бюджетними центрами. Це скоротило бюрократичні ланцюги, прискорило ухвалення рішень, особливо в рамках нового Procurement Act (Акту з закупівель), що дало Міноборони більше гнучкості у закупівлях.

Південна Корея має одну з найефективніших моделей у цій сфері. Міністерство оборони формує оборонно-промислову стратегію, але ключову роль виконує DAPA (Defense Acquisition Program Administration) - автономне агентство з питань закупівель, яке займається R&D, закупівлями, управлінням контрактами, експортом. Важливо, що DAPA впроваджує обов'язкові offset-вимоги (локалізація виробництва, трансфер технологій) у всіх міжнародних військово-технічних угодах. У свою чергу, науково-дослідні розробки веде Агенція з оборонного розвитку (Agency for Defense Development), тісно інтегроване з DAPA, забезпечуючи довгострокову перспективу.

Україна, перейшовши до об’єднаної моделі координації оборонної промисловості у системі Міністерства оборони, має шанс створити власну екосистему, яка, окрім врахування міжнародного досвіду, повинна, насамперед, бути заточеною на посилення Сил оборони України у протистоянні російській агресії. Дійсно, логічним виглядає створення українського DGA за прикладом міноборони Франції, однак, з більш швидкими та сучасними процедурами, котрі мають базуватися на максимальній цифровізації (в тому числі, із залученням Мінцифри). 

Також, має сенс створити у структурі Міноборони так звану українську DARPA - тобто, підрозділ, який буде акумулювати передові ідеї, технології та рішення, і надавати підтримку щодо їх перевірки, випробування, експертизи для подальшого масштабування. Очевидно, що "український DGA" має займатися супроводженням, масштабуванням та реалізацією найважливіших збройових програм (на кшталт, дронів-перехоплювачів, балістичних ракет чи наземних роботизованих систем).

В результаті, буде сформовано оборонно-промислову матрицю, яка максимально відповідатиме вимогам воєнного часу: орієнтовану на забезпечення потреб Сил оборони на полі бою, з швидким розвитком технологій та ефективним масштабуванням збройових програм. Залишилося реалізувати ці ідеї на практиці. Інакше час буде безповоротно втрачено, так само як і шанс на технологічне домінування на фронті.

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.