Завдяки йому Харків отримав університет раніше за Київ і Петербург: 183 роки тому не стало Василя Каразіна

Народжений на Слобожанщині, він випередив свій час ідеями реформ, став ініціатором створення одного з перших в Європі Міністерств народної освіти та засновником одного з найстаріших університетів Східної Європи – Харківського, що нині носить його ім'я. Його спадщина живе в тисячах випускників, наукових відкриттях і перетворенні Харкова на важливий освітній центр України. 

Більше про долю Василя Каразіна розповість Еспресо.

Життєвий шлях Каразіна

Василь Назарович Каразін народився 30 січня (10 лютого) 1773 року в селі Кручик Богодухівського повіту на Харківщині (нині Харківська область) у родині колишнього військово, який став дрібним поміщиком. Батько походив з грецького роду Караджі (хоча сам Каразін вважав, що з Сербії), а мати – з козацької старшини Ковалевських.

Дитинство пройшло на Слобожанщині у час, коли українська козацька традиція перепліталася з імперськими впливами Російської імперії часів Катерини II та Павла I, які остаточно ліквідували як Гетьманщину, так і Запорізьку Січ.

Освіту Каразін здобув у приватних пансіонах Харкова та Кременчука, а також самотужки – вивчав іноземні мови, природничі науки, філософію. Особливий вплив на нього справив Григорій Сковорода, з яким Каразін спілкувався в маєтку вітчима (хоча ця інформація досі є спірною). 

У юності служив у гвардії (Семенівський полк), але швидко залишив військову кар'єру через нудьгу та бажання займатися наукою. Паралельно він слухав лекції у Гірському кадетському корпусі в Санкт-Петербурзі, де вивчав математику, фізику, хімію та іноземні мови. 

За час служби, Каразін встиг здійснити подорож імперією, щоб на власні очі побачити проблеми тодішніх селян, які становили основу суспільства. 

У 1795 році він пішов у відставку й оселився у своєму маєтку в Кручику та зайнявся втіленням своїх просвітницьких поглядів. У своєму маєтку Каразін запровадив Сільську думу – першу спробу демократичного управління, навіть одружився з кріпачкою Домною Іванівною і через це посварився з родичами. 

Кілька років жив відлюдькувато, займаючись наукою. Будучи переконаним західником, мріяв виїхати за кордон назавжди, але без дозволу імператора це було неможливо. У 1798-му спробував утекти з вагітною дружиною та слугою, але їх схопили. У відповідь Каразін написав імператору Павлу І сміливого листа: 

"Вільне мислення і жага до науки – єдина моя провина. Я волів би позбутися Вашого жорстокого правління".

Але замість Сибіру чи в’язниці імператор несподівано призначив його на посаду в державній скарбниці. Каразін осів у Петербурзі й Москві, де в архівах ретельно збирав матеріали з історії Росії – це стало основою його майбутніх реформаторських ідей.

Це був період ліберальних сподівань після Французької революції та наполеонівських війн, коли імперія шукала шляхів модернізації. З царевбивством і приходом нового керманича у Російській імперії, Олександр І спробував удавати ліберала, щоб заручитися широкою підтримкою суспільства. Василь Каразін, будучи ідеалістом по своїй натурі, повірив цьому і навіть отримав звання радника імператора. Це дало йому можливість заснувати і Міністерство просвіти, і як крок практичної просвіти – заснувати університет в місті Харків у 1805 році. Тим самим випередивши не лише Київ, де університет відкрили у 1834 році, але й тодішню столицю Російської імперії Санкт-Петербург, де університет з’явився в 1819 році. Варто зауважити, що в Києві ще з середини XVII століття діяла Києво-Могилянська академія, однак вона мала інший статус і не була університетом у модерному розумінні. До свого закриття на початку ХІХ століття (наслідку імперської освітньої політики Російської імперії), вона залишалася передусім духовно-освітньою інституцією.

Однак прямота Каразіна і бажання швидких змін швидко налаштувала проти нього придворних та самого царя – його звинуватили у всіх можливих гріхах, відсторонили від справ і навіть заслали під нагляд. Однак це не зламало вченого, який і досі творив та писав листи владі. У 1820–1821 за критику існуючого суспільного ладу був ув'язнений у Шліссельбурзькій фортеці. Після звільнення жив під наглядом поліції у своєму маєтку.

У жовтні 1842 року 69-річний Каразін приїхав до Миколаєва до сина, який служив на Чорноморському флоті під командуванням адмірала Лазарєва. Адмірал, вражений долею вченого, запропонував синові написати біографію батька. Вирушивши далі до Криму для досліджень, Каразін тяжко захворів і повернувся до Миколаєва. 16 (або 4 за юліанським календарем) листопада 1842 року він помер у Миколаєві. Поховали вченого на міському цвинтарі в каплиці. На обеліску склепу викарбувано ключові віхи його життя.

Заснування університету та наукова діяльність

Харківський університет у 19 ст., фото: Вікіпедія

У Василя Каразіна були широкі наукові інтереси, які охоплювали редагування наукових праць, хімію, фізику, метеорологію, а також агрономію та економіку. 

Він досліджував питання органічної та неорганічної хімії, пропонував ідеї введення електрики та створення штучного діаманта.

Однією з його перших значущих ініціатив була ідея створення міністерства народної освіти – він виступав за значні реформи в освітній галузі. Також він ініціював створення метеорологічної станції й лабораторії у своєму маєтку і хотів поширити цей досвід на всю імперію, вбачаючи в цьому важливу складову для розвитку сільського господарства.

Крім того, Каразін був засновником Філотехнічного товариства у Харкові – організації для поширення науково-технічних ідей і розвитку промисловості. 

Він також брав активну участь у публічній діяльності – писав про ліберальні реформи державного устрою, пропонував перетворення в державному і сільському господарстві. 

Та найвідомішим здобутком Каразіна є заснування Харківського університету. За його ініціативи, серед місцевої громади було зібрано кошти і засновано університет в листопаді 1804 року, а офіційно відкрито – 29 січня 1805 року. Після Львівського національного університету імені Івана Франка – це другий за віком найстаріший університет України (наголосимо, що саме офіційно університет, попри те, що статус Києво-Могилянської академії й досі є предметом історичних дискусій, як і Острозької академії, яка виникла ще раніше).

Завдяки цьому університету Харків став важливим освітнім і науковим центром – академічною столицею тодішньої України. Це мало важливе значення вже за життя Каразіна: створення університету проклало шлях для випуску освіченої еліти, формування національної інтелектуальної спільноти. Упродовж століть університет виховав багатьох видатних учених, просвітників і діячів громадянського суспільства. 

Каразін також піклувався про бібліотеку університету: він сприяв поповненню фондів книгами – це дозволило розвивати академічну інфраструктуру. 

Спадщина та вплив

фото: соцмережі

Василь Каразін залишив значну суспільно-наукову спадщину по собі. Його вчені ідеї, громадянські реформи й освітні ініціативи були справді новаторськими для свого часу. Тому його часто порівнюють із Вільгельмом фон Гумбольдтом з Німеччини та із Бенджаміном Франкліном у США за універсалізм і просвітницьку активність. 

Його економічні погляди – зокрема підтримка вільної праці, а не кріпосної – демонстрували прогресивність і гуманізм. А ідеї про створення мережі метеорологічних станцій випередили час, адже Каразін одним з перших запропонував систематичне спостереження за погодою. 

З 1999 року Харківський національний університет має його ім'я – В. Н. Каразіна, вшановуючи його як засновника, вченого та натхненника. 

Його життя і діяльність залишаються символом освіченості, інновацій та громадянської відповідальності.

"Василь Назарович був непересічною особистістю і дійсно його життя гідне того, щоб, можливо, навіть колись написали пригодницькі романи або зняли серіал про нього, тому що його життя було насичене багатьма важливими і цікавими подіями, і їх було стільки, і доробок був такий великий, що цього вистачило б на декілька повноцінних людських життів", - сказала Українському радіо заступниця директора центру українських студій та краєзнавства імені академіка Тронька ХНУ імені Каразіна Ольга Вовк.

Читайте також: Світ ловив, та не впіймав: як Сковорода возив вино з Європи й співав царям, але обрав свободу