Буданов, Тігіпко й українська сверблячка голлізму

Кілька тижнів тому дискутували з Павлом Казаріним з приводу дуомисліє українців.

Гіпотетичні рейтинги майбутніх проєктів, або й кандидатів з армійським бекграундом зашкалюють.

Але водночас мобілізація силова, навіть присилувана.

Я запитав Павла про хрестик і труси, а він дав несподівану відповідь, яка б мала бути для мене очікуваною, з огляду на істфак в анамнезі, але чогось так потрясла, що я аж після репліки Казаріна спромігся згадати Черчилля та Еттлі.

Суть його тези зводиться до того, що всі ці рейтинги нічого не варті навіть не тому, що невідомо коли ті елекції ще відбудуться.

Невідомо, в якому моральному стані до них прийдуть українці. І кого захочуть бачити своїм гетьманом, коли зникнуть шахеди в повітрі.

Читайте також: Віцепрем'єр часів Януковича Тігіпко став позаштатним радником Буданова

Ні, це, звісно не заперечує ймовірність ні українського де Голля, ні Айзенгауера, ні Пілсудського, ні багато ще кого.

Але українці стільки разів доводили свою унікальність — від досвіду успішних революцій в загалом неуспішній картині 00-20-х до вміння стати китайцями нового тисячоліття з їх порохом, що я не здивуюся, якщо і наші черчиллі будуть десь там, де й той еталонний.

Якщо чесно, судячи з того, що ці нові огірки не можуть пересилити хімію та все одно підкисають в бочці, я б не чекав поки вони прогіркнуть.

І скасував би посаду президента. Навіть формальну, просто для вручення вірчих грамот.

В країні, де голова апарату ВР сміє керувати народними депутатами, а клерк Офісу президента стає віцепрезидентом, особисто мене це позбавило зайвих тривог. І переживань стосовно того, до кого прибився останній комсомолець Тігіпко.

Нам ще з піонерами розбиратися.

* Публікується зі збереженням стилю автора

Джерело

Про автора: Олег Манчура, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.