Чи готові українці фінансувати вільні суспільні медіа

Українські політики фінансували масові медіа, а міжнародні донори підтримували ті, що працювали за журналістськими стандартами. 

Вся ця система руйнується.

Телевізійний марафон і його занепад показали, що фінансування великих телеканалів або вже зникло або зникає. Так, ми розуміємо, що Офіс президента досі фінансує чимало проєктів, але тенденція очевидна: політичні групи, які боротимуться за владу, інвестуватимуть не в телеканали чи великі медіа, а у продажних блогерів, анонімні Telegram-канали, YouTube-проєкти. Це глобальний тренд – у США подкасти вже переганяють Fox News.

Суспільно-вагомі виробники контенту десятиліттями трималися на грантах. Донорське фінансування – це бюрократія, негнучкість, і тому трималось довше. Але його скорочення – лише питання часу. Зупинка американської підтримки – перший сигнал. Далі цей процес лише набиратиме обертів.

Читайте також: Суцільний марафон. Країні бракує публічних дискусій

Це виклик для суспільних медіа. Я свідомо кажу "суспільних" в множині та широкому сенсі, а не в сенсі однієї організації, яка намагається монополізувати концепт і забронзовіти. Насправді суспільні медіа в Україні давно децентралізовані, і це незворотний процес. Найцікавіші програми-розслідування ми шукаємо онлайн, наприклад. Найкращі інтервʼю там же. 

Чи захочуть українські бізнеси та громадяни фінансуватимуть ці медіа? 

Механізм фінансування суспільно-політичних і суспільних медіа – ключове питання, тому що вони ніколи не були й найближчим часом не стануть бізнесом у класичному розумінні. Вони радше схожі на громадський транспорт у великих містах.

Громадський транспорт – не бізнес, а інфраструктура, яка дозволяє місту функціонувати, робить його зручним, створює умови для розвитку бізнесу та суспільного життя. Так само і з медіа на рівні країни. Суспільні медіа – це сервіс, який уможливлює розвиток держави.

Сподіватися на державне фінансування – як би його не називали, які б наглядові ради не створювали, я б не став. Гроші з бюджету для медіа працюють за принципом Мідаса: все, стає дорогим, блищить, але працює менш ефективно.

Читайте також: Про закриття Радіо Свобода

Лишається пряме фінансування громадянами та бізнесом – як це працює в США, де National Public Radio отримує донати напряму, без суттєвого впливу федеральних програм. Чи в Данії, де найкращий суспільний мовник — платний. 

Зміна центру ухвалення рішень від бюрократа, який розпоряджається грошима фермера з Нідерландів і Айови, до прямої підтримки від фермера з Черкащини чи Волині може суттєво змінити медіаландшафт.

Але найбільш цікаво, чи готові фермери, підприємці, звичайні громадяни фінансувати незалежні медіа так, як фінансували їх донори.

Після суперечки в Овальному кабінеті говорити про Україну як світового лідера незалежності – це, звісно, яскраво і весело. Але справжня незалежність має свою ціну. І буде дуже цікаво подивитися, чи готові українці оплачувати ці рахунки, які приходять.

Джерело

Про автора. Роман Вибрановський, український журналіст, голова правління Center for Human Capital

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.