Чи повторить Європейський Союз долю Австро-Угорщини?

Так само як на зламі XIX та XX століть Австро-Угорщина, Європейський Союз перебуває у власній "belle epoque" - прекрасному безтурботному періоді загального добробуту, епохи найбільшого економічного та культурного розвитку, перемоги ідей "кінця історії" та "вічного миру", перемоги демократії та відкритого суспільства над своїми ворогами. 

Але так само як Австро-Угорщина Європейський Союз не вірить, що буде велика війна і їм доведеться воювати. Наразі відкритим залишається питанням, яку назву у підручниках історії отримають ці мирні десятиліття у Європі після 1993 року?

Читайте також: Східна Європа. Що залишиться від старого порядку і що зміниться?

Європейський Союз це такий же "плавильний казан" європейських народів, в якому консолідаційну роль замість Габсбурзької монархії виконує ідея сполучених штатів Європи як єдиного простору свободи без кордонів. З тією лише відмінністю, що перша була заповідником консерватизму, тоді як друга — лібералізму.

Водночас Європейський Союз після 2004 року де-факто також поділений на дві частини, як і Австро-Угорщина після 1867 року. Якщо у ролі австрійської частини дуалістичної монархії Цислейтанії сьогодні виступають країни-члени Спільноти так званої "старої Європи" на чолі з Німеччиною та Францією, то у ролі угорської Транслейтанії виступають країни-члени ЄС так званої "нової Європи" на чолі із незмінною Угорщиною. Якщо не абсолютистська Австрійська імперія була змушена трансформуватись в дуалістичну Австро-Угорщину в результаті військових поразок середини 19 століття, то близький розкол між Західною та Центрально-Східною Європою зумовлений ціннісними та культурними розбіжностями між країнами-членами спільноти.

Такий дуалістичний компроміс мав багато ворогів і критиків. В очах жорстко налаштованих угорських націоналістів він був зрадою, що позбавляв угорців цілковитої  національної незалежності та їхнього бажання мадяризувати підлеглі їм переважно слов'янські народи та румунів. Особливо багато суперечок спричинила відмова Відня (сьогодні читати — Брюсселя) передати Угорщині контроль над збройними силами, щоб та створила окрему й рівну австрійській армію. Пов'язана з цим конституційна криза 1905 року паралізувала політичне життя Австро-Угорщини. У відповідь австрійські німці (сьогодні читати — німці та французи) стверджували, що угорці наживаються на більш розвиненій економіці австрійських земель і тому мають платити більшу частину імперських поточних видатків. 

Дуже подібна проблема по суті простежується і в теперішньому Європейському Союзі, за тим лише винятком, що вона стосується не лише Угорщини, але й Польщі, а найближчими роками, ймовірно, Чехії та Румунії.

Читайте також: Політика нашої влади суперечить логіці Європейського Союзу

Конфлікт був закладений в основі цієї системи, бо за умовами Компромісу 1867 року (сьогодні читати — Маастрихтського договору) дві "половини" імперії мали що 10 років переглядати митний союз, за яким між ними розподіляли доходи та податки. Вимоги угорців (сьогодні читати — країн Центрально-східної Європи) з кожним наступним переглядом ставали сміливішими. Перший угорський прем'єр-міністр після укладення Компромісу Дьюла Андраші досить точно вловив цей аспект угоди, коли сказав своєму австрійському колезі: "Ви займайтесь своїми слов'янами, а ми займемося своїми". Останні довоєнні десятиліття Австро-Угорщини були позначені дедалі активнішою боротьбою за національні права 11 офіційних націй дуалістичної монархії (сьогодні читати - 27 країн-членів Європейського Союзу): німців, угорців, чехів, словаків, хорватів, словенців, русинів (українців), поляків, румунів, сербів та італійців. У Спільноті ця ідея реалізована в принципі рівності усіх країн-членів та принципі liberim veto, яке стало одним з факторів близької кризи прийняття рішень та реалізації спільної європейської політики. Але більшість населення імперії асоціювала Габсбурзьку державу зі всіма вигодами належного урядування: державною освітою, добробутом, гігієною, верховенством права й підтримкою розвиненої інфраструктури.

До настання липневої кризи 1914 року після убивства ерцгерцога Франції Фердинанда у Сараєві більшості в Австро-Угорщині видавалось, що наростальна конфронтація з Серією та політична нестабільність на Балканах через ослаблення Османської імперії вдасться залагодити дипломатичними способами. Про можливу велику війну багато писали, проте мало хто  вірив, що вона вибухне. Сформована після 1907 року біполярна Європа, сформована довкола двох альянсів — Троїстого союзу (Австро-Угорщина, Німецька імперія та Італія) і майбутньої Антанти (Франція, російська імперія та Британська імперія) на базі вимушеного франко-російського союзу — мала на меті не допустити війну між європейськими імперіями (старий Союз трьох імперій), шляхом в будування системи взаємних стримувань та противаг.

На початок 1914 року не так багато європейців усвідомлювали, що Балканські війни 1912-1913 років стануть прелюдією Першої світової війни, яка розпочнеться через пів року, тоді як Австро-Угорщина продовжувала шукати шляхів порозуміння з російською імперією, прихильником та гарантом якого була бісмаркська Німецька імперія. Сьогодні багато європейських політиків та суспільства країн-членів Європейського Союзу також часто не усвідомлюють та неохоче визнають факт можливої великої війни у Європі, де російсько-українська війна буде лише її прелюдією.

Джерело

Про автора. Тарас Радь, політолог, аналітик Громадянської мережі "ОПОРА" у Львові, дослідник українсько-польських відносин,  військовослужбовець ЗСУ

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.