Чому одні країни підтримують Україну, а інші ні?

Україна, ставши жертвою агресії, розраховувала на підтримку всього світу, але реальна ситуація виглядає по-іншому. 

Чому одні громадяни та їхні політичні лідери підтримують Україну, а інші відмовляються від підтримки або обмежуються лише добрими побажаннями?

У 2022 році Україна апелювала до принципів та цінностей, але до кінця того року цей аргумент вичерпав себе. Виглядає, що світова політика базується переважно на інтересах. Тому поговоримо про 2025 рік, коли ні в кого немає ілюзій щодо важливості цінностей.

Чому країни підтримують Україну?

1. Заради власної безпеки. Країни Східної, Центральної та Північної Європи знають, що таке російська агресія. Вони розуміють, що якщо Україна впаде, війна прийде на їхню землю.
2. Заради збереження світового порядку, заснованого на правилах, угодах та альянсах. Якщо все це більше не працює, якщо агресія залишиться безкарною, тоді буде більше агресії, і багатьом країнам доведеться пролити більше крові власних громадян.
3. Заради економічних інтересів. Російська агресія підриває стабільність світової економіки (ринки зерна, енергетика, логістика тощо). Підтримка України – це інвестиція в стабільність торговельних шляхів і ринків.
4. Заради морального авторитету та міжнародного іміджу. Підтримка України – це спосіб для країн ствердити свій статус захисників демократії, прав людини та міжнародного права. Це також збільшує їхню вагу в глобальних інституціях.
5. Але є місце і для ідеалізму. Уся людська цивілізація побудована на архетипі перемоги слабкої, хороброї правди над жорстокою, дурною силою. Давид і Голіаф, триста спартанців, повстанці проти Галактичної Імперії у "Зоряних війнах" чи "Дюні", хобіти проти Саурона, Гаррі Поттер проти Волдеморта тощо.

Читайте також: Війна як ракова пухлина

Чому країни не підтримують Україну?

1. Тому що вони отруєні безпекою. Багато громадян вважають, що це не їхня війна, що війна до них не дійде (Росія задовольниться Україною і не піде далі) або що вони можуть сховатися від неї, тоді як мілітаризація забирає гроші з сімейних бюджетів. За цих обставин деякі популісти використовують тему війни для мобілізації свого електорату, роблячи підтримку України політично токсичною.
2. Залежність від Росії. Деякі країни досі сильно залежать від російських енергоносіїв, ринків чи інвестицій. Бувши замкненими у власному геополітичному контексті, вони бояться економічних втрат більше, ніж вигід від перемоги України. Вони хочуть зберегти звичний хід справ, коли це неможливо.
3. Тому що вони бояться краху Росії. Поразка Росії майже напевно означає її крах, і це пов'язано з неприйнятними ризиками, такими як розповсюдження ядерної зброї, масштабна криза біженців, релігійний радикалізм та піднесення Китаю. Пастка москвоцентризму, в яку потрапили західні аналітики та політики, не дозволяє їм бачити хороші сценарії, що ведуть до сталого миру та економічних вигід.
4. Тому що російські гроші, російська пропаганда та помилки російських студій працюють уже багато років. Є також політичні еліти, які тяжіють до Москви або відчувають до неї "традиційну симпатію" через спільні культурні коди та ностальгію за радянською епохою, але це часто підтримується грошима.
5. Тому що антиколоніальний наратив не працює. 

Багато країн, які самі були колоніями та здобули свою незалежність через боротьбу, не розуміють, що Україна веде антиколоніальну війну проти імперії, яка хоче її знову завоювати. 

Можливо, це тому, що українці білі, і через антизахідні (особливо антиамериканські) настрої, і тому, що Росію сприймають як наступницю Радянського Союзу, який видавав себе за антиколоніальну силу, хоча й був жорстоким колонізатором власних колоній.

Отже, можна підсумувати: підтримка України ґрунтується на поєднанні раціонального прагматизму з моральними цінностями та довгостроковим горизонтом політичного мислення, тоді як відсутність підтримки зумовлена ​​короткостроковим горизонтом мислення, прагненням до найменш витратних швидких результатів у внутрішній політиці, а також страхами, залежностями та традиційними симпатіями й антипатіями, які давно застаріли та не відображають міжнародних реалій.

Джерело

Про автора. Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академії

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.