Конфлікт навколо Міноборони показує усю деградацію і безвідповідальність як системи держуправління, так і громадського сектору

Міністерство формує оборонну політику, ЗСУ визначають власну потребу через Генштаб, агентство здійснює закупівлю озброєнь. 

Усі члени наглядових рад, за всієї поваги до них, не на фронті й більшість із них, за виключенням декількох шанованих ветеранів, ніколи там не були. 

Я щодня спілкуюся з родичами й друзями на фронті. Так, бракує людей. Але дуже бракує озброєнь і амуніції. Усі шановані члени рад мали б оцінювати ефективність роботи оборонної сфери виходячи не зі стосунків з менеджерами чи з міністрами, а з рівня забезпечення фронту. Але вони не військові фахівці - вони фахівці з нової української науки "антикорупції". Втім, і про корупцію ніхто загалом не каже. Адже не чути таких звинувачень з обох сторін. Боротьба йде навколо прізвищ майбутніх керівників. І проблема в тому, що ніхто не говорить про військову потребу і її забезпечення. А це мало б бути основним критерієм ефективності як МО, так і АОЗ (Агенція оборонних закупівель, - ред.), які повинні співпрацювати, а не воювати. 

До того ж політичну відповідальність несе міністерство, а не його агенції, скільки б наглядових рад вони не мали. Тому дивно позбавляти міністра права призначати керівників агенцій. Адже парламент це доручив йому, а не безвідповідальним контролерам. А контролери повинні мати право контролювати прозорість закупівель. Але мати компетенцію, щоб робити це фахово. Адже вартість залежить від ефективності зброї, термінів постачання, етапів фінансування і ще безлічі факторів, у яких люди без військових знань і досвіду часто нічого не смислять! І якщо такі факти будуть виявлені, змінювати відповідальних. 

Парадокс у тому, що зброю купує не лише міністерство оборони. Це роблять і МВС (Нацгвардія), і прикордонники без усіх цих проблем, рад і конфліктів. 

У МО зброя закуповується АОЗ, але за погодженням з Міністерством. І боротьба між структурами призводить лише до взаємного саботажу.  Таке враження, що членам рад не вистачає компетенції, щоб це зрозуміти. Вони власним активізмом гальмують роботу, блокують закупівлі. 

Ніби ніхто не відчуває, що йде війна. Хто несе відповідальність за фронт, життя військових та й наше? Колективні ради? Ні! 

Президент, як верховний головнокомандувач, міністр оборони, головнокомандувач ЗСУ. 

Вони й повинні нарешті поставити крапку у цій боротьбі хороших з прекрасними, які нищать зараз оборону. Вибачте.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.