Кожен F-16 стає компонентом дуже багатофакторної війни

Друга група — зраджені настрої. "Літаків мало, союзники зрадили, нащо взагалі їх передавали, якщо Путін ще не втік, а ракети ще летять?". Враховуючи, що завдяки старанням ворогів і внутрішніх не дуже розумних чи стабільних людей у нас зараз навкруги суцільна зрада, багатьох природно чекає "розчарування" тим, що прибуття перших винищувачів не призведе до того, що росіяни втечуть до Барнаулу. 

Звісно, крім вже уражених зрадою тотальною, у другу групу будуть переходити розчаровані з першої. Тому що завищені очікування формують непропорційне розчарування. Тому давайте трохи про раціональне. 

Надані літаки не мають мети докорінно змінити ситуацію на фронті. Не тому, що партнери цього не хочуть, а тому, що не можна бажати неможливого. 

Літаки самі по собі можуть стати фактором Х, якщо ти можеш розплющити вороже ППО і залишити його авіацію на землі. Ну як американці в Іраку. Але нам такої функції не підвезли й не підвезуть. Росія, яка починала війну з тотальної переваги у повітрі, не зуміла подолати українську ППО, і за 30 місяців війни не змогла зробити ані  авіацію, ані ракети вирішальним фактором війни. 

Нам, щоб досягти такого, потрібно було попередні 30 років робити тільки те, що інвестувати в авіацію. І то не факт, що ми б зуміли досягти бажаної деякими спостерігачами картини. Бо це надто дорогий і амбіційний план. І в плані техніки, і в плані інвестицій у науку та інфраструктуру, і у питанні підготовки пілотів. Пройти відповідний шлях за 2,5 роки навіть за допомогою партнерів — неможливо. 

Але кожен літак, навіть якщо він не веде до капітуляції Путіна за 15 хвилин, зменшує можливості росіян — можливості завдавати ударів КАБами по військових і цивільних, дозволяє ефективніше збивати ракети та ударні БПЛА ворога, зменшує тиск на лінію фронту, на енергетику, на критичну інфраструктуру загалом.

Кожна партія F16 не зводить до нуля ймовірність того, що росіяни влучать в чергову лікарню чи будинок. Але значно зменшує ймовірність цього. Війна як явище це взагалі гра ймовірностей. Будь-яке покращення балансу на нашу користь — це добре. 

Тобто кожен літак стає компонентом дуже багатофакторної війни, де працюють люди, арта, бронетехніка, БПЛА, наземна ППО тощо. Тим компонентом, який буде працювати на подальше виснаження Росії та вичерпання її військового потенціалу. І так, коли країна гонить на фронт танки 50-х років, розповідати про її "невичерпні ресурси" доволі кумедно. 

Хочемо більшого? Так, це природно. Хочете швидше? Це теж природно. Але я, якщо чесно, не бачу ніяких "підводних каменів" в історії з літаками. Підготовка пілотів, інфраструктури, розгортання геть незвичних бойових машин такої складності за 2 роки — це насправді до біса швидко. На рівні окремого подвигу. 

Тим більше для України поки немає іншого плану, ніж виснажувати ворога, поступово розширюючи власні технічні можливості. І так, ці літаки й ті, які ще прийдуть — основа нашої післявоєнної безпеки. Бо країна з літаками та ракетами вже набагато більш небезпечна ціль для нової агресії, ніж країна фактично без літаків і ракет, якою ми були до 24.02.22.

Тому не очікуємо див. Але свій внесок літаки зроблять. В те, щоб Україна збереглася як держава і ми знову жили у мирній країні. 

Джерело

Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.