Місцевих виборів немає. Хто очолює партійні осередки і чому українці не можуть бути "поза політикою"?

Наприкінці жовтня 2025 року мали б відбутися місцеві вибори. Але в умовах війни парламент ухвалив постанову про безперервність роботи органів місцевої влади. Ситуація в місцевих радах з кількістю депутатів значно краща, ніж у парламенті, де половина складу ради обиралася за мажоритарною системою. 

По суті, починаючи від громад, де у 2020 році було більше 10 000 виборців, громадяни обирали депутатів за партійною системою. Тобто, якщо якийсь депутат вибуває з місцевої ради, то на його місце, як правило, заходить новий. І тут якість політиків представництва лежить на партіях, які представлені у парламенті, бо вони, як правило, мають представництво і на місцях. І від того, хто очолює обласні партійні осередки часто залежить і якість кадрів у місцевих радах.

"Голка" проаналізувала, як змінювався склад голів партійних осередків і з’ясувала, як вони мають працювати на місцях, аби залучати громадян до політики й мати більш якісний кадровий резерв для майбутніх виборів. 

Масова зміна голів осередків "Слуг народу"

У рік місцевих виборів, 2020 року, партія влади поставила на чолі осередків впізнаваних, але досить скандальних політиків. Головне місто країни довірили Миколі Тищенку. Він, як і Олександр Дубінський заявляли про намір взяти участь у праймеріз "Слуг народу", аби позмагатися за посаду мера Києва. Зрештою проросійський політик Дубінський не балотувався у мери Києва, втім йому віддали – Київщину і на виборах він очолив список кандидатів до Київської облради. Ставити під час місцевих виборів народного депутата на чолі списку – одна з технологій, яка за відсутності сильних регіональних лідерів дозволяє підвищити рейтинг.  

Важливо розуміти, що політики, які очолюють осередках під час виборів, впливають на те, хто балотуються у від їхній партій. Саме голови осередків в більшості випадків визначають, хто буде балотуватися. Згодом політрада "Слуг народу" вигнала і соратників Дубінського з Київської обласної ради, але невідомо, скільки людей з команди Дубінського ще залишилося у місцевих радах Київщини. Після Дубінського область очолює Андрій Мотовиловець, але у нього ті ж самі регіональні партнери, що і в Дубінського – забудовники Київщини. Після зміни голови осередку "Слуги народу" зіграли ключову роль, коли в Ірпені депутатська більшість зняла з посади обраного громадою мера на догоду місцевим забудовникам. Звісно, що це відбулося не без допомоги "Європейської солідарності".

Читайте також: На все воля Банкової. Як "перезарядити" парламент на сьомий рік роботи?

На Полтавщині осередок партії влади у рік місцевих виборів очолювала народна депутатка Ольга Савченко. Вона була з-поміж тих політиків, хто підписався під зверненням до Венеціанської комісії, аби заблокувати розгляд законопроєкту щодо заборони діяльності Російської православної церкви (поіменне голосування за заборону московського партірахату – в інструменті "Перезарядити країну тобі під силу"). 

Крім того Савченко також стала одним з чотирьох народних депутатів, хто проголосував проти постанови, якою Верховна Рада не визнавала результати виборів у Білорусі, на яких "переміг" проросійський диктатор Олександр Лукашенко. Як і Дубінський під час місцевих виборів, Савченко мала вплив на формування політичних списків на Полтавщині.

Аналогічна ситуація і з народним депутатом Андрієм Клочком, який раніше очолював осередок на Житомирщині і якого звинувачують у незаконному збагаченні. Клочка після виборів зняли з головування в осередку і замість нього поставили нардепа Андрія Пушкаренка. На відміну від Тищенка та Дубінського, Савченко та Клочко досі залишається у фракції "Слуга народу".

Загалом партії не завжди дають можливість керувати осередками і впливати на кадрову політику тим, хто може це робити якісно. Осередок у столиці очолила Леся Забуранна, яку пов’язують із забудовником Микитасем. 

Один з народних депутатів, якого обрали кияни, є Роман Грищук. Він балотувався від Солом’янського району, де розташований Київський політехнічний інститут і тут, відповідно, значна кількість виборців – молодь. Грищук голосував проти скасування незалежності НАБУ та САП й у низці інших знакових питань займав принципову позицію, яка могла не збігатися з позицією його колег із "Слуга народу".

Політик зазначає, що війна дала поштовх для згуртованості, і цей момент не можна прогавити, аби залучати громадян до політичної діяльності:

"Коли волонтери чи бізнесмени прямо заявляють, що готові йти в політику – це сильний сигнал. Раніше багато хто вважав, що політика це "брудна справа". Частково так і є. Але якщо сильні люди, які вміють організовувати спільноти в бізнесі, громадському секторі не підуть в політику, то за них піде хтось інший. Я вірю в низову ініціативу і бачу, що зараз дедалі більше є лідерів спільнот. Вони повинні йти, щонайменше, в місцеву політику і ухвалювати рішення щодо того, як буде жити їхнє місто. У нас немає ідеологічних партій. Але наша сильна сторона – це громадські організації, благодійні фонди та волонтерські ініціативи. Це може стати кузнею кадрів для майбутніх виборів. І мова не лише про місцеві вибори. Особливу увагу треба звертати на молодіжні ради і студентські ради при університетах. Це місця, де громадяни вже проявляють політичну активність і відповідальність. Я сам, коли був студентом Київського політехнічного інституту, брав участь в ініціативі "Студентський кандидат у Київраду". Тому нам всім треба розуміти, що в цей історичний момент ставка на молодь стратегічно важлива". 

У "Слуг народу" станом на жовтень місяць 2025 року залишилася лише третина тих, хто очолював осередки на місцевих виборах 2020 року і один з них – голова військової адміністрації Максим Козицький. 

Читайте також: Захист демократії: шлях України до ЄС на тлі війни та реформ

Хто очолює осередки ЄС та "Батьківщини"?

У "Європейської солідарності", якщо говорити про керівників осередків, то у порівнянні зі "Слугами народу" ситуація більш стабільна. Тут приблизно кожен другий осередок зберіг свого керівника.

Про те, що українці хотіли б мати політиків, які б якісно працювали на користь народу, але не люблять партії, говорить і народний депутат "Європейської солідарності" Володимир В’ятрович, який очолює осередок на Франківщині:

"Не всі розуміють, що така політика неможлива без нормальних партій, які мають власне бачення розвитку країни і мережу осередків, які обʼєднують людей, що розділяють це бачення. Слово партія для багатьох досі має негативний відтінок, коріння якого чи то з часів комунізму чи то з новіших, бо ж є тимчасові політично-комерційні осередки. Це треба змінювати. Наше законодавство передбачає, що партії – це головний інструмент реалізації політики. І це правильно, але недостатньо. Має бути серйозна робота спрямована на розвиток партійних мереж. Я на Франківщині розпочав цю роботу на попередніх місцевих виборах і займаюся цим досі. Ми мали створити осередки в кожній громаді області. Мережа треба, аби доносити наші ідеї до рівня громад і там намагатися демонструвати їх правильність, з іншого боку – аби підшукувувати активістів на місцях, навчати їх, просувати вгору політичною драбиною. Вони мають бути готові брати на себе відповідальність за розвиток країни". 

В'ятрович теж наголошує на тому, що війна звісно спинила нормальний політичний розвиток країни, але з іншого боку – проявила людей:

"Мені приємно бачити як активно наші члени включилися у волонтерський рух і пишаюся тими членами ЄС, які пішли у військо. Певен після війни саме на таких людей маємо опиратися".

У "Батьківщини" ситуація така ж, як і в "Слуг народу" – кадровий склад осередків оновився на дві третини.

Чому громадяни не люблять партії і що з цим робити?

Свободівець Юрій Сиротюк, який пішов на фронт з перших днів війни, наголошує, що українська держава – це продукт творіння української нації і це має стати спільною справою кожного:

"Державні органи для нас це щось погане, люди їх бояться. Ми не любимо влади, не любимо коли люди йдуть у владу. Треба подолати це взаємне відчуження влади і народу. У Європі владу сформували після революцій, а ми свою владу ще не сформували. Тому відбувалися кілька революцій за останні кілька десятиліть, бо у 1917 році наша революція не вийшла на завершальний етап державотворення. Бандера чітко зазначив, що треба: ідея, кадри і реалізація, а це – боротьба. Наша ідея описана Шевченком: "в своїй хаті своя сила і правда і воля". Маємо бути суб’єткними на своїй землі. Треба сформувати громадянське суспільство і це не про гранти. Коли грант завершиться і нема діяльності – це не про активізм. Оті люди, які виростають із захисту зелених зон, культурної спадщини – вони готові рости далі, розуміють, що без своєї більшості в Київраді вони не можуть отримати те, що хочуть. А хтось усвідомить, що для запланованих змін треба своя фракція у Верховній Раді".

Читайте також: Чому реформа виборчого законодавства вигідна Україні сьогодні, під час війни? 

Сиротюк акцентує увагу на тому, що в Україні мають з’явитися саме партії, а не політичні проєкти:

"З партій можна виділити хіба Народний Рух, Свободу. Там має бути національна ідея. Більшість партій, які є в реєстрі, – це політичні проєкти, які дуже схожі на грантові організації. Є умовний "грант від Ахметова" – працюють. Нема – шукають "грант від Коломойського". Взагалі Треба робити ставку на молодь, бо вона має найбільш трансформаційний потенціал для держави. Але треба розуміти, чим цікавляться люди. Ти не можеш прийти до жінок і просто сказати їм – робіть оце, бо нам треба в партії жіноче крило. Треба розуміти, чим вони горять і допомогти їм в реалізації того бачення на рівні громади і країни. Учити і розвивати ширше бачення. Партія має мати велику місію і через таку зацікавленість людей в зелених зонах, культурній спадщині, ОСББ чи освіті їхніх дітей в школах вести їх до великої національної ідеї. Бо більшість має побутове мислення". 

Одним із політичних проєктів можна вважати партію "За майбутнє", яка виникла із однойменної парламентської депутатської групи. 

Її пов’язують з групою Коломойського. Цей проєкт запускали під місцеві вибори 2020 року і тут осередки зберегли понад дві третини своїх керівників.

У політичній історії України було кілька спроб створити нові партії, які б могли привести до влади нових політиків і запустити реформи. На минулих парламентських виборах це була партія "Голос", але після того, як Вакарчук вирішив піти і головою стала Кіра Рудик, партія та осередки розкололися. 

Попри це народна депутатка Юлія Сірко (до зміни прізвища – Клименко), яка дотискала у парламенті зокрема і питання заборони московського патріархату, наголошує:

"Якщо молодь, адекватні військові та підприємці не підуть в політику, то ми як країна перетворимося на політичне болото без перспектив. Нам потрібна свіжа кров та ідеї великого майбутнього, а не нікчемні подачки грошей з бюджету. З усіма складнощами життя політика (від жалюгідної зарплати до безкінечного декларування та "ПЕП-ства") – свіжа здорова кров повинна влитися в політику і не спаскудитися там. А для цього потрібні знання ДО того, як ти там опинився. Ми зобовʼязані перед майбутніми поколіннями виграти не тільки війну, але й мир".

Сірко на міжнародній арені просуває Україну як морську державу, від якої залежить світова продуктова безпека. Ініціювала Стратегію морської безпеки України.

Мереджерка програм Міжнародного республіканського інституту (IRI) Вікторія Шилюк зазначає:

"Ми працюємо в Україні кілька десятків років, щоб допомагати розвивати партійне будівництво. Зараз хоч і дуже складний час, але він дає і чималі можливості для політичної системи країни. Місцеві осередки партії переформатовують свою роботу, бо в них є ті, хто виїхав з країни або переїхав до іншої області, і це спонукає всіх шукати кадрові резерви. В Україні самоорганізувалися чимало волонтерських спільнот і деякі з них достатньо сильні, щоб думати про свої самостійні політичні перспективи".

Опитування, яке провів "Рейтинг" на замовлення Міжнародного республіканського інституту (IRI), свідчить, що запит громадян на нові політичні партії стрімко зріс за півтора року. Якщо на початку 2024 року  майже кожного другого українця цілком влаштовували наявні партії, то наразі майже 75% хочуть бачити нові політичні сили.

Але у політичній культурі України перед виборами роблять ребрендинг старого політичного проєкту. Тому для того, щоб реально змінювати політику, громадянам з різних секторів доведеться на виборах не просто голосувати, а брати на себе відповідальність і на місцевому, і на національному рівні.

Довідково: 

Для того, щоб виборці не привели знову до Верховної Ради політиків, які шкодили як національній безпеці, так і економічному розвитку країни, громадська ініціатива "Голка" зібрала знакові голосування за понад 6 років роботи парламенту. Інструмент "Перезарядити країну тобі під силу" дозволяє відстежувати після знакових голосувань, хто з нардепів заряджає, а хто розряджає країну.

Спеціально для Еспресо

Про авторку. Ірина Федорів, журналістка та викладачка, лідерка громадської ініціативи "Голка"

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.