Наша дипломатія: краще хоч якийсь посол, аніж ніякого

Судячи зі свіжих і водночас прогнозованих у печерських печерах останніми місяцями кадрових президентських указів для  зміцнення нашого дипломатичного корпусу, наразі ключовими формами покарання для високопосадовців, які на своєму величному шляху до зірок потрапили в закономірну ситуацію "та куди ж це диво дивне тепер приховати", Офіс вважає постійне вживання віденських шніцелів та бакинського кюфте.

Міленіум, не так жорстко, як у Костера, але суть покарання через зміни в меню прослідковується.

Щодо шніцелів у оонівських буфетах турбуватися не стану: там в принципі щось "зламати" буде важкувато, хіба що виделку, бо захист від діяльності чергових, не перших та не останніх почесних зісланих там багатовекторний.

А ось щодо Міста Вогнів можуть втішити хіба певні риси новопризначеного, що явно дозволять йому швидко знайти багато спільного з тамтешнім етикетом. Де, серед іншого, плов бажано їсти руками.

Читайте також: Люди обирають собі подібних

Але якщо серйозно, наш кадровий дефіцит на послів наразі жахливий. Навіть якщо на специфічне закордонне меню завантажити у формі покарання від Малюськи третину підопічних Діда Лук'яна, гірше вже явно не стане. Бо зазвичай краще хоч якийсь посол, ніж ніякого.

Чи може вже час запровадити нову форму покарання у Кримінальному кодексі для відповідної категорії злочинів, там де посадовці державний плов обома руками їдять: п'ять років на посаді посла без права ротації.

Ще є варіант з повістками на послівство до кінця воєнного стану, але то нехай пані Безугла уточнює деталі.

Ці варіанти кадрової політики були б дещо кориснішими для держави, у порівнянні з покаранням шніцелями.

Але нехай вже будуть шніцелі.

Головне — щоб не тістечка.

Джерело

Про автора. Борис Бабін — український науковець, громадський і політичний діяч, доктор юридичних наук, професор

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.