Навальний – продукт ілюзорного погляду на Росію

Усе тому, що образ Росії пропрацьований на всіх рівнях у західних медіях і різноманітних дискурсах – від академічного до маскультурно-матрьошечного. Він об'ємний, повнокровний, різнобарвний. Співчуваючи Навальному, вони співчувають образу, який вони самі йому залюбки створювали за допомогою великої російської інформаційної машини. І всіляко підігрували цій машині, допомагали, роздували міт борця.

Вони пов'язали свої надії з реально безнадійним проєктом Навального, потьомкінскою дєрєвнєй, по суті. І раді були обманюватися всі ці довгі роки.

Навальний – продукт ілюзорного погляду на Росію. Але погляду, за яким стоїть весь огром імперських можливостей. Він створювався як герой на тлі режиму антигероя Путіна. Але був штучним, домальованим і перебільшеним. Він на 95% складався з води, і був цілком віртуальним.

А це суїцидальне повернення взагалі додало історії ще більшої літературности, дозволивши відкрити кількаденний цілком щирий і відвертий фестиваль пронизливої емпатії до російського народу і скорботи за Героєм, який, мовляв, щось міг зробити, але йому не дозволив Рок.

Читайте також: Росія: безнадія і численні приклади засвоєної безпорадності

Ні, він нічого не міг. І все це дуже низький жанр. Водевіль, анекдот, а найпевніше – хрестоматійний кривавий фарc à la russe. Це розуміємо ми, але нізащо не бажають розуміти люди західного світу. Бо це справді дешевий кривавий фарс, а не, приміром, ліро-епічна поема чи роман-епопея, як бажає переконати західний світ – себе передусім.

Ні, історія Навального – це історія героя, який ні на сантиметр не посунув російського рабства і не вилікував навіть своїх безпосередніх прихильників від засвоєної безпорадности. Він навіть не переконав їх вийти на мітинг з дерев'яними щитами й палками. Він не став об'єднавчою фігурою навіть для російської ліберальної іноагентщини.

Але для Заходу він, безперечно, герой. Герой, який не втілив їхніх наївних надій на зміни через трагічну загибель у країні, що принципово не надається до жодних змін. Яка висока трагедія!

Читайте також: Смерть Навального: сірість убиває

Тому загиблі люди в Бучі або Маріуполі – явища для Заходу передусім статистичні. Це безіменні жертви нещасного народу, якому вже навіть допомагати зброєю западло. Попри Бучу, Маріуполь, Херсон, Мар'їнку, Авдіївку, Ізюм, і так далі, і так далі.

Так от, оце співчуття Навальному на Заході набагато перевищує сотні тисяч українських жертв і мільйони розбитих доль. Це дико і несправедливо. Особливо на тлі того, що відбувається в США з рішенням про допомогу Україні. На емпатію до росіян у них вистачає, а на емпатію до нас ресурс уже вичерпано.

І це погана новина, яка свідчить про певну стадію морального розкладання. Добра новина та – що, крім емпатії, існує ще й раціональний розрахунок. Тож наша надія лише на те, що вони далі допомагатимуть нам бодай як люди-калькулятори – просто тому, що їм наше виживання вигідне.

І я певен, що, прощаючись зі своєю ілюзією Navalny, вони обов'язково собі знайдуть ілюзію нову. Поки не одужають від Росії остаточно.

Джерело

Про автора. Андрій Бондар, письменник.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.