Не варто критикувати Казаріна

Мені дуже дивно, чому прихильники Порошенка критикують Казаріна, бо він фактично повторив те, що говорять в Європейській Солідарності про важливість Мінських угод. 

"Другі Мінські угоди вселили в Москву ілюзію, що вона зможе продавити Київ на добровільну відмову від суверенітету. І доки зберігалася надія, що Україна піде за "боснійським сценарієм", це слугувало відстрочкою для силового варіанту", – пише Казарін. Нагадаю, у Зеленського ненавидять Мінські угоди, а Павло однозначно характеризує їх як такі, що стримували війну. 

Щобільше, відзначаючи, позитивну роль дипломатії Порошенка, Казарін прямо пов'язує початок великої війни із Зеленським. Ось як він пише про наслідки віджимання на користь Зеленського телеканалів Медведчука: "На початку 2021 року нова українська влада взагалі ввела санкції проти Віктора Медведчука і телеканалів, що йому належать. Якщо до цього в Кремлі були ілюзії щодо того, щоб підкорити Україну без війни, то в той момент вони остаточно розсіялися".

Читайте також: Росія хоче знищити Україну. І це для нас головний виклик — не минуле, а майбутнє

Казарін прямим текстом пише, що наслідком атаки Медведчука стало позбавлення Путіна ілюзій, що війни можна уникнути. 

То які у вас до нього претензії? Треба мати неабияку мужність, щоб так відверто говорити про роль Зеленського у війні. 

Мабуть, я не погоджуся з Павлом, що ілюзії мирного досягнення амбіцій Путіна розсіялися саме після того, як Офіс рейдернув телеканали Медведчука. Безумовно, переслідування кума Путіна мало наслідки. Це прояв особистої неповаги до Путіна, а Путін не така людина, щоб таке пробачати. Але, я думаю, вторгнення почалося не тоді, коли образили кума Путіна, а тоді, коли Росія стала готовою.

Водночас погоджуюся з Казаріним, що особа президента України не мала значення, коли Путін приймав рішення про вторгнення. Павло дуже мудро зауважив, що Росія ніколи не вважала нас рівним собі противником. Тому наші дії, наші президенти були глибоко вторинними для остаточного рішення про вторгнення. З висоти своєї самовпевненості та самолюбування Путін не помічав Україну і діяв виключно в таймінгу своїх планів, можливостей і спроможностей. 

Так, можливо у Путіна справді на початках була ідея домовитися з Зеленським, але вона дуже швидко не справдилася. І не тоді, коли Зеленський забрав під себе канали Медведчука, а набагато раніше. У Франції. Коли Зеленський пообіцяв підписати формулу Штайнмаєра і надурив Путіна. Кажуть, Путін був розлючений. 

Павло Казарін – один з найкращих публіцистів України. Я підтримую його і його право мати власну думку на причини вторгнення і роль п'ятого і шостого президентів в цих подіях. 

Читайте також: Гра в "якбитологію": якби не Зеленський, якби не Порошенко...

Якби не Зеленський, все було б інакше. І ми не знаємо, як. Бо в нас був Зеленський і він зробив те, що зробив. Сперечатися, що б було, якби президентом залишився Порошенко, немає сенсу. Бо ніхто не знає, як було б. Точно знаю, що було б інакше. Бо це інша людина. 

І так, у статті Казаріна є місця, які мені незрозумілі. Наприклад, Казарін закидає Петру Олексійовичу, що за його каденції в Раді були проросійські партії. При цьому не помічає, що за Порошенка коаліцію створили партії Майдану — БПП і НФ, а за Володимира Олександровича проросійська ОПЗЖ не просто продовжує бути в Раді під час великої війни, а ще й входить у владну коаліцію СН/ОПЗЖ. Але це бачення автора, на яке він має право, як громадянин і виборець.

Тому читайте Казаріна і дякуйте богу, що він і такі, як він, є. Вільне слово – це те, що прямо дуже сильно відрізняє нас від Москви.  

Джерело

Про автора: Сергій Марченко, експерт ринку праці, блогер.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.