Не втратити стратегію перемоги

У V столітті до Христа Сун-Цзи писав: "... неперевершена військова стратегія – зруйнувати плани й стратегії супротивника, дещо слабша – атакувати ворожі союзи та спілки; ще гірша – нападати на армію ворога; і найгірша – кидатись на укріплені мурами міста".

Алегоричність твердження не заважає його застосуванню в реальності — тим більше, що його правильність не раз була доведена на практиці.

Застосовуючи ці стратегічні поради до московсько-української війни, бачимо, що Путін намагається грати майже на всіх рівнях. Щоправда, "знизу вгору".

Він атакує укріплені міста, втрачаючи тисячами на день своїх солдатів — але розраховує на те, що у нього їх вистачить на довше, ніж в України.

Він нападає і нападає на армію, витрачаючи величезні ресурси, аби набирати та озброювати все нових і нових рекрутів.

Він витрачає величезні кошти для підтримки антисистемних рухів і політиків, медійні та психологічні кампанії, терор і диверсії на Заході — аби зруйнувати "союзи й спілки", на яких тримається допомога Україні.

Читайте також: Про план перемоги

Він і радий би зруйнувати наші плани та стратегії. Але впирається в одне: він поставив планку так високо, що найголовніший план і стратегія України — вижити. А це повинно мотивувати до повноцінного використання можливостей і Україною.

Починаючи не з кінця списку порад Сун-Цзи, як це робить Путін — а, власне, з початку. З планів і стратегій.

У планах Путіна:

- розсварена всередині себе Україна, яка не здатна воювати (через некомпетентність і корумпованість влади, її нездатність правильно організувати мобілізацію й підготовку військових, і раціонально використати економічний ресурс).

Наша відповідь мала б включати опертя на все суспільство, всі ресурси країни, і знаходження ефективних рішень — для організації виробництва (насамперед озброєнь), для раціонального управління економікою, для підготовки військових, для захисту громад і об'єктів, для системної роботи за кордоном.

У планах Путіна:

- втомлений від України Захід, який зменшує допомогу і полегшує санкційний тиск на Росію, натомість наростальна допомога Росії від авторитарних режимів.

Тут відповіддю мала б бути як згадана вище системна дипломатія, так і зацікавлення партнерів у спільній діяльності. Спільних науково-технічних дослідженнях. Спільному виробництві (від зброї до товарів подвійного призначення). Спільному затягуванні зашморгу санкцій — і спільному ж знаходження компенсаторів, які дозволили б залучати незахідні країни для тиску на Росію, а не "фронди проти Заходу".

У планах Путіна, зрештою,

- формування "антизахідної змови незахідного світу" ("West versus the rest"). І на основі такої змови Путін сподівається отримати реванш за поразку Москви у холодній війні.

Недарма ультиматум Заходу восени 2021 року звучав "забирайтесь геть за межі 1997 року".

Читайте також: План Перемоги чи завіса?

Тут Україна мала б діяти проактивно, не порожніми "самітами миру" чи заявами, а конкретними ініціативами, збиранням коаліцій із західними та незахідними країнами під розв'язання конкретних задач (в економіці, енергетиці, гуманітарній сфері), де російський імперіалізм був би зайвим.

... Усе це потребує зовсім іншої якості роботи від української влади.

Нинішня ж влада "2+5/6" (Зеленський + Єрмак і 5-6 "менеджерів") не в змозі організувати оптимальні дії.

Найкраще їй вдаються шоу — але шоу починають набридати. А для перемоги потрібні реальні результати.

Тому і має бути створений професійний уряд єдності, який не думав би про рейтинги, бажання "2+5/6" та їхніх друзів, а робив би необхідне для належної організації людей та ресурсів.

Джерело

Про автора. Ростислав Павленко, український політик, політолог, політтехнолог, викладач. Народний депутат України IX скликання

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.