Онлайн вибори. Знов за рибу гроші

Це якщо коротко. А тепер розлогіше.

Жодна країна світу (крім Естонії, про неї окремо) так і не змогла організувати нормально робочі онлайн вибори відповідного до усіх демократичних стандартів. Жодна. Проблем тут багато, але назву лише найочевидніші.

1. Практично неможливо забезпечити таємницю голосування.
2. Практично неможливо забезпечити голосування без примусу.
3. Вкрай тяжко або неможливо прозоро та гарантовано провести перерахунок голосів – у випадку, скажімо, незгоди "програвшої" політсили.
4. Непорівнянні ризики несанкціонованого втручання в електронну систему е-виборів. Усі ж пам’ятають про найгучніші хаки останніх років, починаючи з Медка та Прикарпаттяобленерго і закінчуючи зламом Дії у 2022, хаком реєстрів Мін'юсту та епічне лежання Київстару?

Читайте також: Кому кортить повернутися до ідеї виборів у смартфоні?

Деякі із зазначених елементів можна технічно реалізувати окремо. Але щоб усі ці вимоги були виконані одночасно – такого навіть в Естонії немає.

І тепер стосовно "небесної Естонії".

Там почали готувати можливість голосувати "через Інтернет" ще у середині 90-х. Перші е-вибори пройшли у 2005, під ретельним контролем Євросоюзу. Для цього у країні було прийнято два закони та купа підзаконних актів, які регламентували буквально кожен чих. А ще усі політичні партії країни підписали меморандум про е-вибори. І ще безліч внутрішніх документів.

Перші е-вибори пройшли більш-менш успішно, але у подальші роки ця система стикалася з величезними викликами та проблемами. На можливість голосувати віддалено було витрачено за ці 30+ років просто колосальні суми. Були багаторазово проведені численні тестування системи на безпеку, на функціональність, на навантаження й таке інше. Були запрошені найкращі світові фахівці та вчені – як з галузі ІТ, так і з кібербезпеки. А кількості публічних та непублічних обговорень громадськістю – просто не піддається перерахунку.

В результаті це єдина країна у світі, яка повноцінно проводить вибори онлайн. Голосують онлайн приблизно половина виборців, плюс-мінус.

І окремо зазначу, що чинна в Естонії системі не передбачає такого поняття як "мобільний додаток" у смартфонах користувачів-виборців. Бо це вкрай небезпечно з погляду інформаційної безпеки самих виборців.

Вся система працює через спеціальний кардрідер, який ви отримуєте в поліції (так, ніжками, так, з фізичним паспортом); потім вставляєте у картрідер свою ID-картку (з криптографічним чипом), далі все це вставляєте у комп’ютер чи лептоп, після чого заходите на спеціальний урядовий вебсайт. Де логінитеся через ваш ID і нарешті вже можете отримані різноманітні державні електронні послуги – у тому числі проголосувати на виборах.

Ця естонська система, звісно, недосконала, але базується не стільки на технічному рішенні, скільки на високій політичній культурі країни та на довірі до органів влади. Чого в Україні поки що немає і близько.

Читайте також: "Вовина тисяча": шлях до державних електронних кайданків

Я про все це писав разів, мабуть, двадцять за останні 5 років. І ще більше говорив у різних етерах, інтерв’ю та коментарях.

Але знов і знов спливає на поверхню тема онлайн виборів.

Тому ще раз: готовність України до цього дорівнює приблизно нулю.

Технічно у країні найближче до цього знаходиться лише інфраструктура "Дії", але її категорично не можна використовувати не те що для е-виборів – навіть для обрання голови ОСББ. 

Я про це найбільше писав, тому не буду зупинятися.

Юридично е-вибори також ніяк не визначені, абсолютно. А це мають бути тисячі, десятки тисяч сторінок законів, положень, регламентів, технічних вимог, постанов, інструкцій, критерії відбору технологій і ще сотні нюансів. Цю роботу ніхто навіть не думає починати – бо ж нема кому, мізків таких у влади немає.

Організаційно теж кінь не валявся – потрібна окрема організація, яка б займалася розробкою концепції та впровадженням е-виборів, а її й в проєкті немає.

Фінансово – також повний нуль. Бо на попередні пункти потрібні гроші, й чималі.

Читайте також: Якщо Зеленський наполягатиме на онлайн виборах, значить, чесні вибори йому не потрібні

Та і зрештою, Конституція України не передбачає ніякої можливості віддаленого голосування – ані поштою, ані "через Інтернет", ніяк. А вносити зміни у Конституцію під час воєнного стану  — прямо заборонено (стаття 157 КУ).

Тобто якщо мислити раціонально та логічно, то немає сенсу навіть порушувати цю тему. Але ж де ви бачили здоровий глузд у керівництві Україні останні роки? У нас кмітливі кварталівці можуть забити прутня і на Конституцію, і на логіку, і на закони фізики – і протягнути через парламент кривий-косий "дозвіл на е-вибори в Дії".

У такому разі це означатиме лише одне: влада точно буде фальсифікувати вибори. 100%. Я б навіть сказав 1000% – але понад 100 не може бути.

І наші західні партнери також не визнають такий шахер-махер і якщо він таки силоміць відбудеться – не визнають результати таких виборів.

Тому мій прогноз такий: онлайн виборів в Україні не буде щонайменше років десять, скоріше – значно більше.

Для початку нам треба обрати когось розумного у владу, але навіть за такого фантастичного сценарію, навіть з усім естонським та світовим найпередовішим досвідом, навіть натхненно працюючи 24/7 – тестові системи можна буде запускати років за 15-20 насправді. Але і це більше моя оптимістична фантазія.

Хіба що за 15-20 років таке зможуть зробити у якійсь Фінляндії чи Данії.

Якщо взагалі захочуть – бо поки що їм і так начебто нормально.

Без оцих ваших е-виборів.

Джерело

* Публікується зі збереженням стилю автора

Про автора. Костянтин Корсун, експерт з кібербезпеки

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.