"Павутина": ні Перл-Гарбор, ні Цушіма

Але водночас я бачу в стрічці стільки знецінення й нерозуміння, що це примушує мене написати. Можливо, знецінення є захисним механізмом проти завищених очікувань — але повне блокування позитивних емоцій ще більш руйнівне для психіки, ніж розчарування від завищених очікувань. Можливо, це захисний механізм від картини світу, в якій Україна програє війну, — картина світу вже сформувалася, й нема сил її змінювати. Можуть бути й інші причини, тож давайте розбиратися. Буде багато букв, бо хочеться показати об’ємну картину. Вибачте, якщо якісь речі для вас будуть очевидними або ж ви їх десь уже читали.

1. Вплив

Чи мають ці операції вплив на завершення війни? Важко уявити собі окрему операцію, яка сама по собі, ізольовано формує перемогу. Давно минула епоха війн малої інтенсивності, коли одна вирішальна битва призводила до розгрому армії та завершення війни. В індустріальній війні нашого часу перемога складається із сотень операцій, кожна з яких створює тріщини в державній та воєнній машині ворога, а також із щоденного не глянцевого героїзму сотень тисяч людей. З такої точки зору варто спитати себе: чи є ця операція значною, чи має вона стратегічну вагу?

Очевидно, так. Ідеться про кілька аспектів. По-перше, найбільш очевидне, — знищення значної частини (поки що є різні оцінки, але треба пам’ятати, що лише половина літаків перебуває у робочому стані) стратегічної авіації та 2 літаків дальнього радіолокаційного виявлення А-50. Навіть коли літак знищено не повністю — є пошкодження, після яких відновити його неможливо, особливо в країні з втраченою авіаційною промисловістю; а навіть якщо літак відновлено, імовірність подальшої катастрофи дуже висока. 

По-друге, підірваний міф про потужність і незламність російської ядерної тріади. Будь-яка країна, що має стратегічну зброю, охороняє її максимально ретельно. "Україна переписує правила війни", - пишуть західні медіа, і це факт. Нині зрозуміло, що об’єктом атаки може стати що завгодно. І це має примусити задуматися про ціну подальших дій.

Читайте також: Атаки на Кримський міст: посилення української перемовної позиції

Важливо, що вплив подібних операцій набагато перевищує суто військовий. Підйом українського духу та занепад російського важко оцінити в цифрах, але на війні це важливо. Дух потребує перемог.

По-третє, суто політичний аспект. Кажуть, що в нас нема карт, але ось вони є. Весь світ зрозумів це повідомлення.

По-четверте, внутрішні процеси в Росії. Неймовірне зростання кількості доносів, внутрішніх чвар у російських спецслужбах та владних структурах, пошук винних (недбалих, шпигунів, змовників), кланова боротьба, загострення внутрішнього протистояння спецслужб тощо. ФСБ, яке пишається повнотою влади в Росії, тупо провалилося, і тепер його протистояння з іншими кланами (за бюджети, посади, місце у трона) загостриться. Можна прогнозувати якщо не колапс, то значні проблеми з логістикою (що везеш?) та виробництвом дронів (на кого працюєш?). Жоден об’єкт не може почуватися безпечно, незалежно від відстані. Заходи та протоколи безпеки ускладняться в рази, а це означає більше витрат, більше конфліктів, повільніші процеси. Шпигуноманія завдає більше шкоди, ніж може дати користі, особливо в країні зі слабким суспільством, сильним ресентиментом та традицією ненависті всіх до всіх. 

По-п’яте, окремо зазначу підрив іміджу вождя як людини, яка може впоратися з усіма проблемами й веде до перемоги. Багатьом нашим співвітчизникам не зрозуміла важливість цього аспекту. Це в демократичній країні (для знавців: у "помаранчевій" культурі) можна критикувати керівника держави та сміятися над ним. В авторитарній державі ("червоній" культурі) вождь є священною особою, на ньому тримається все. Якщо "цар несправжній" (російська традиція) чи "втратив мандат Неба" (китайська традиція), то підкорятися такому псевдовождю негоже. (Старше покоління може пригадати, як страшне ГКЧП у серпні 1991 виявилося зборищем переляканих дрібних чоловічків, що позбавило їх легітимності й ваги, хоча в їхніх руках на той момент були армія, КГБ та міліція, а також компартія, уряд, центробанк і телебачення).

Прикметно, що російське керівництво обрало стратегію замовчування. Довго не могли нічого сказати, потім намагалися пояснити, що все неправда й насправді нічого не сталося. Одного лише применшення й знецінення тут не досить, бо обговорення масштабу катастрофи — це вже визнання факту катастрофи. А можна же сказати, що нічого не було. 

До цього можна додати втрату дуже важливого для росіян відчуття, що безмежність їхньої країни їх захищає. Це відчуття сформоване національною міфологією з часів Наполеонівських війн та особливо Другої світової. Але ті часи давно минули.

Нарешті, просто сума матеріальних втрат є дуже великою, а досягнуті вони мінімальними засобами. 

Читайте також: Війна дронів: хто цього не розуміє — той програє

Це й є асиметрична війна — єдина війна, в якій Україна може перемогти країну з більшим населенням, економікою й військовим бюджетом.

Поговоримо ще про знецінення та заперечення. Наприклад, російські пабліки (і за ними українські знецінювачі) пишуть про те, що ці літаки застарілі, вони вже давно не потрібні, тож український удар тільки покращив російське становище: тепер не треба витрачати кошти на обслуговування старого мотлоху, а можна спрямувати їх на розробку нової диво-зброї. По-перше, якби літаки були не потрібні, давно можна було би їх поставити на вічну стоянку, але ні — вони активно використовуються в атаках. По-друге, інженерний рівень в росії давно втрачений, нічого подібного нового вони не можуть ні розробити, ні виготовити (якби могли, це вже сталося би на 12 рік війни). По-третє, розробка потребує значного часу й коштів — бракує й того, й іншого.

Інші знецінювачі кажуть, що тепер росія у відповідь жорстоко вдарить по українському фронту й по цивільних містах (а до того вона що робила?!) та використовуватиме аналогічну тактику проти нас (а що їм до цього заважало?).

2. Аналогії

Аналогія з Перл-Харбором, яку дружно розганяють російські військові блогери та "хороші руські", є досить невдалою, і росіяни це добре знають. Адже атака на Перл-Харбор — це атака країни, яка розпочинає війну, на країну, яка війни не очікує. В нашому випадку війна вже триває понад 11 років. Наш Перл-Харбор був на півдні України у лютому 2022. Окрім того, Японія ту війну програла, і програла завдяки жахливій новій зброї американців. З якого боку не поглянь, аналогія невдала.

Так само невдалою є й аналогія з Цусімою (Цушімою). То була вирішальна битва, в якій російський флот був повністю розгромлений, а російсько-японська війна фактично наблизилася до завершення. Очевидно, така аналогія в нашому випадку буде перебільшенням.

Інші подібні зухвалі операції (рейд Дуліттла на Токіо, британська операція у Північній Африці тощо) набагато менш відомі широкій публіці (хоча рейд Дуліттла добре висвітлений у двох фільмах, які пройшли нашими кіноекранами). Можливо, саме якась із цих аналогій є найкращою, але бездумне повторення "хороших руських" наративів вже відбулося.

Якщо хтось ще мав ілюзії щодо "хороших руських", їхнє постійне мовлення в унісон з російською державою має нарешті переконати.

Читайте також: Почалася війна роботів

3. Стратегія перемоги

Я вже писав вище, що ми можемо перемогти лише у випадку, коли ведемо асиметричну війну. Розмін людей на людей навіть у дуже хороших пропорціях — це катастрофа для України, і не лише тому, що з нашого боку ми втрачаємо найкращих, а росія втрачає соціальні низи. Річ в іншому: для нашого модерного суспільства цінність кожної людини є насправді безкінечною (шкода, що це далеко не всі розуміють), а для архаїчної росії цінність людини є нуль. Тож реальне співвідношення втрат — це безкінечність поділити на нуль, тобто нонсенс навіть говорити про таке.

Асиметрична війна — це не лише єдина можлива війна з точки зору нашого ставлення до людей та наявності в нас ресурсів. Це також важливий аспект нашого іміджу в очах світу. Ми перебуваємо всередині міфу, де живуть архетипи: Давид проти Голіафа, фрімени проти галактичної імперії, хоббіти проти Саурона, Гаррі Поттер проти могутнього чаклуна, греки проти персів, американські колоністи проти імперського уряду, ви з легкістю продовжите цей список. На цих архетипах стоїть західна цивілізація. Поки ми живемо в міфі — ми свої, а своїх треба підтримувати, особливо коли вони стійкі й перемагають. (Тільки не пишіть тут, що Захід нас кинув напризволяще, повторюючи російську пропаганду.)

Головна проблема (чи коректніше, одна з двох головних проблем), яка сьогодні стримує нашу перемогу, полягає в тому, що на Заході вважають, що Україна не може перемогти. Is this war winnable? — ось основне запитання, яке доводиться чути майже щодня. 

Асиметричні операції Сил оборони України показують, що Росія не настільки могутня, щоб бути застрахованою від поразки. В цій війні можна перемогти, бо її можна вести асиметрично.

Не розмінювати людей (яких у Росії не рахують), а руйнувати її слабкі ланки: логістику, інфраструктуру, виробництво, єдність еліт, імперські міфи тощо. Це є шлях до перемоги, і він нам доступний.

Читайте також: "Павутина": ескалація буде максимальною, але це шанс для виходу з війни

4. Війна змінюється

Цей аспект має бути винесений окремо. 

Подивіться на суму змін. Бронетехніка, великі кораблі, пілотована авіація, ППО, високоточна зброя зі супутниковим наведенням — те, що забезпечувало домінування останні десятиліття чи ціле століття — більше не є основою могутності. Бронетехніка не встигає далеко від’їхати від укриттів. Флот ховається у далеких портах. ППО не захищає від атаки рою дронів. Супутникове наведення не працює в умовах насичення поля бою засобами РЕБ. І це не повний список.

Є лише дві армії, які розуміють сучасну високотехнологічну війну, — українська та російська. Це структурує всі подальші конфлікти у світі навколо компетенцій цих двох армій.

В той момент, коли це стане зрозуміло всім ключовим світовим гравцям, ситуація сильно зміниться. І ми маємо доносити це максимально швидко й доступно.

Я вже збився з рахунку, скільки разів за останні півроку пояснював полякам, що їхні новітні танки, нещодавно закуплені у великій кількості в Південної Кореї, не встигнуть виїхати з ангарів.

5. Еліти

Окремо винесу те, що для мене найголовніше в усій цій історії.

Стратегічне мистецтво потребує рахувати на багато кроків вперед й бачити далекий горизонт. Одна з найбільших хиб української державності — короткий горизонт мислення. Ця проблема характерна для всіх демократичних країн, але посилюється такими факторами, як надмірна політизація суспільства ("політики думають про наступні вибори, а державники про наступне покоління", писав Джеймс Фримен Кларк), відсутність контакту між політичними елітами та центрами думки (які здатні мислити на терміни, довші ніж політичні каденції), постмодерний (ігровий, перформативний, кліповий) характер політики нашого часу, особисті риси лідерів тощо.

Еліти, за визначенням, це ті, хто грає в довгу. Це можуть бути політичні еліти (старі партійні функціонери в старих партіях), ділові еліти (старий капітал з довгим циклом інвестицій), державні еліти (професійні державні службовці, захищені від політичних турбулентностей) тощо. Нічого з цього в нас нема.

І ось раптом виявляється, що в нас є люди, здатні планувати й втілювати багатомісячну операцію. Ця новина по своїй значущості в моїх очах переважає всі інші.

Висновок. Не применшуймо значення перемог, а насолоджуймося ними, дякуймо за них, допомагаймо тим, хто працює над наступними, і збираймо намистини оперативних перемог у велике стратегічне намисто Перемоги з великої літери.

Джерело

Про автора. Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академії

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.