Плани Заходу: вовки відносно ситі, і вівці відносно цілі

Іншими словами, немає жодного виграшу Росії, який не був би водночас поразкою України, і навпаки.

З цієї ж причини, неможливий і сценарій "обидві сторони програли" - бо кожний програш України автоматично є виграшем Росії.

Щоправда, тут можна зманіпулювати, занизивши планку для України: мовляв, вона виграла вже тим, що Росія не досягла у цій війні всіх своїх цілей. Що ми регулярно і чуємо.

Вовки овець поїли, але не всіх; отже, і вовки відносно ситі, і вівці відносно цілі. Можна спробувати продати це як win-win, але виходить не дуже (і підозріло нагадує російську класику: "Скажи еще спасибо, что живой").

А якщо відкинути цю маніпуляцію й оцінювати виграш/програш від стартової позиції перед початком великої війни, насправді тут є лише два виходи: або програє Росія, або Україна.

Читайте також: "Мирні" плани для України. Види "милосердя"

Але програш Росії — це негайний кінець влади Путіна та, цілком ймовірно, влади Кремля; тому Путін насправді буде воювати, поки не помре, або поки все в Росії не почне валитися аж так, що йому стане не до війни. (Це також теза, яку багато кому лячно визнати, тому краще don't look up).

А схилити Україну на частковий програш, який буде подано як частковий виграш, досі не виходить.

Тому знову й знову зусилля західного політикуму спрямовані на розв'язання нерозв'язної проблеми: як би так зробити, щоби Путін "сам визнав" нераціональність (що?!?) подальшої війни й погодився її припинити на якихось-то там умовах.

Хоча насправді ця нерозв'язна проблема — лише ширма, яка прикриває страх перед реальною проблемою: яка сторона у цій війні має програти, щоби цей програш мінімізував поточні та подальші ризики для Заходу.

Джерело

Про автора. Олексій Панич, філософ, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, блогер.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.