Шлінчак: Ціль Москви — не Україна, а збільшення геополітичного впливу

Найбільша помилка західних аналітиків, а відтак і тих, кого вони консультують, полягає в тезі, що Путін може піти на компроміс, якщо йому віддати частину України (бодай він нею подавиться)

Зміст

Але ця теза вчергове виказує явне нерозуміння стратегічних цілей Кремля. Бо вона не в чотирьох окупованих областях і Криму. Навіть якби сучасний світ вирішив, що історія здачі Судет Гітлеру — це виключення, а не правило.

Ціль Москви — збільшення геополітичного впливу Росії (памʼятаєте, "Россия больше не будет униженной") і сіра, буферна зона, вибудувана між нею і Західною цивілізацією (в ідеалі — повернення до двополярного світу, де Росія — знову great again).

І щоб ця буферна зона проходила навіть не по Україні, а, скажімо, по території Польщі, Румунії, Угорщині, Словаччини. Щодо останніх двох ця зона вже є очевидно "гібридизованою". Пояснювати тут не треба. Подібний формат відносин Путіна влаштовував би з більшою частиною Європейського Союзу, бо це ніби "Варшавський договір-2", у якому Росія бачить себе "спрямовуючою і керівною силою".

Читайте також: Для миру потрібно одне: щоб Росія відмовилася від самої суті імперії

Ось чому "швидке рішення" по Україні, про яке не написало лише ліниве західне видання, насправді лише дисклеймер (письмова відмова від відповідальності за можливі наслідки того чи іншого вчинку). І треба констатувати: очевидне бажання повернутися у 2022-й рік наразі переважає аргументоване розуміння, до чого може привести нагородження, а не покарання режиму Путіна.

І скільки б про це не писали й не говорили українські аналітики, політики, журналісти — виглядає так, що ми намагаємось заставити західні суспільства і їх еліти врешті-решт "подивитись вгору". А вони фільм бачили, але висновків не зробили. Бо вважають, що проблема перебільшена, а Путін уже не ризикне йти далі. Наївні.

Тому у нас у 2025-му не такий вже й широкий вибір методів продавлювати своє. Уявляю, як не хочеться багато чого робити нинішньому Офісу (наприклад, заглядати в очі Трампу). Але інші методи — прохання, ультиматуми, вимагання — уже неефективні. І це добре, що в ОП почали це розуміти. Тому нам доведеться ставати й мудрішими, і хитрішими одночасно. І нарешті починати будувати свою стратегію — якою ми бачимо Україну і що треба зробити, аби вона такою стала.

Джерело

Про автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

2025, середа

8 січня