Президентство Зеленського — це вирок. Не від Зеленського, не Зеленському — а нашому колективному мисленню

Це було більше, ніж у Кучми, більше, ніж у Ющенка після Майдану, більше, ніж у Януковича в піковий момент російської інфільтрації.

Більше, ніж мав будь-хто. І більше, ніж, по суті, має право отримувати будь-хто без програми, досвіду, партії, ідеології.

Зеленський виграв не тому, що запропонував відповідь на складне питання. Він виграв тому, що запропонував просте відчуття на складний страх.

І українське суспільство виявилося до цього глибоко підготовленим. Психологічно. Когнітивно. Архетипно.

Це не була перемога політика. Це був ефект когнітивного контуру.

Дослідження німецького нейрофізіолога Герхарда Рота, підтверджені численними експериментами когнітивістів останніх десятиліть, свідчать:

• лише 15–20% людей здатні сприймати логічні аргументи самостійно;
•  65–70% формують свої рішення залежно від того, що говорить їхнє середовище, який тон, образ, упевненість, настрій;
• ще 10–15% діють із глибин несвідомого, архетипного рівня — міфів, інтуїтивної віри, колективних символів.

І найголовніше: відсоток людей, здатних до раціонального сприйняття, стабільно знижується.

Світ емоцій, медіа і бульбашок поглинає розум, витісняючи критичне мислення банальним "відчуваю — значить істинно".

Для тих, хто думає!

Читайте також: Війна без держави: чому перемогу здобувають патріоти, а не інститут

Три шари перемоги Зеленського: когнітивна архітектура

А) Соціальна більшість: 70% людей, які не мислять — реагують

Ці люди не читають програми, бо не шукають відповідей — вони шукають сигналу "свій - чужий".

У них рішення виникає не як наслідок аналізу, а як рефлекс на тон, обличчя, фон, жарт, жестикуляцію, "харизму".

Їм не важливо, що сказано, — їм важливо, як сказано.

Саме ця група відгукнулася на Зеленського інтуїтивно: він "свій", він "простий", він "ненавидить корупцію" — значить, "наш".

Для цієї більшості не аргументація була ключем, а оформлення висловлювання: мова тіла, медійна атмосфера, музика, контекст, стилістика.

Це був "95-й квартал", перенесений у політику, і цією бульбашкою скористалися майстерно.

Б) Архетипна глибина: 10–15% — Голобородько як міф

Це — інша група.

Не поверхнево емоційна, а психологічно архаїчна. Люди, що живуть у наративах, — несвідомо.

Для них Зеленський був втіленням месійної моделі: простий учитель, який піднявся і став справедливим царем.

Тут серіал "Слуга народу" працював не як шоу, а як терапевтичний наратив, у якому нарешті було показано, як виглядає "наш" президент: не цинік, не багатий, не радянський, не патентований — а чесний, як батько, смішний, як брат, і хоробрий, як герой з байки.

Це архетип переможця-знищувача корупції, добра, що приходить у слабкому тілі, але перемагає зло — через емоційну справедливість, а не через логіку.

Читайте також: У нас немає проблеми з нашим поколінням

В) Решта 15–20% — ті, хто все розуміли. Але не мали виходу

Це люди, які справді мислять.

Які бачили, що Зеленський — порожній.

Що програма — фантом. Що команда — сумнівна. Що ризики — колосальні.

Але водночас вони бачили, що:

• Порошенко втратив народний мандат.
• Інші кандидати — слабкі, маргінальні, прохідні тільки в теорії.
• А суспільство вже зробило свій емоційний вибір.

І тому ці люди раціонально проголосували за ірраціонального — бо це був єдиний спосіб вийти з токсичного стану.

Вони проголосували проти, але вийшло за.

Як це стало можливим?

• Зеленський контролював емоційну рамку — через серіал, ютуб, шоу, тональність, позу.
• Він відмовився від будь-якої раціональної публічної дискусії — і тим самим уникнув конфронтації, програвання дебатів, звуження свого електорату.
• Його кампанія була максимально інтерпретативною: він — ніхто, щоб кожен бачив у ньому того, кого хоче.
•  І головне — він використав структуру когнітивної неготовності суспільства до осмислення власного вибору.

Читайте також: Світ тотальної брехні

Чому це важливо зараз?

Бо ми не винесли урок!

Зеленський — це симптом. Не людина, не навіть актор — симптом масового бажання вірити у спрощення.

І якщо ми не змінюємо структуру мислення суспільства, не будуємо нову політичну культуру, не вчимо людей мислити — завтра цей самий механізм приведе до влади вже не "доброго царя", а "суворого воєначальника", "цифрового монарха", або банального диктатора в масці реформатора.

Висновки: пʼять правил майбутнього

1. Політичний успіх у XXI столітті — це не аргумент. Це архітектура впливу.
2. Без ідеології — будь-який кандидат може стати месією. І ми не встигнемо схаменутися.
3. Ніколи не недооцінюй інформаційну бульбашку. Вона сильніша за логіку.
4. Рефлексія — єдине, що може повернути суспільство до політичної відповідальності. Висновки через страждання від власних попередніх помилок.
5. Наступного разу — не вибирай емоцію. Вибирай структуру. І формуй її сам.

73% - це вирок. Не від Зеленського, не Зеленському — а нашому колективному мисленню.

Той, хто не виніс уроку, — програє ще раз.

І тоді вже не буде "простого хлопця з телевізора".

Джерело

Про автора. Владислав Смірнов, український підприємець, громадський діяч, фахівець з планування та розвитку системи охорони здоров'я

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.