Про "історичність", "мужність" та "незворотні мости" Саміту НАТО
Ювілейний саміт НАТО у Вашингтоні став важливою символічною подією для Північноатлантичного альянсу та президента Байдена напередодні президентських виборів
У складних кризових умовах як на європейському континенті, так і світі, країни Альянсу надіслали потужний сигнал міжнародній спільноті щодо незламної єдності та солідарності, а також готовності захищати спільні демократичні цінності та свободу.
Водночас потенційно "історично важливий" саміт не приніс по-справжньому історичних стратегічних рішень ані для Альянсу, ані для України.
У загальному плані НАТО підтвердило свою міцність та дієвість, зокрема продовженням розширення Альянсу через вступ Фінляндії та Швеції; поступовим виходом на фінансування колективної оборони на рівні 2 відсотків ВВП (наразі у 2/3 країнах-членах); посиленням військових спроможностей для стримування та відсічі можливої агресії проти членів Альянсу; а також імпульсом для поглиблення військово-промислової кооперації між країнами Альянсу.
Ухвалили союзники й низку справді важливих рішень на підтримку України, серед яких:
- консолідація військової допомоги Україні з боку Альянсу. Союзники досягли рішення про створення NATO Security Assistance and Training for Ukraine (NSATU), що покликано покращити надання Україні необхідних озброєнь та навчання;
- оголошення Зобов'язання щодо довгострокової безпекової допомоги Україні щодо надання військового обладнання, допомоги та тренувань з метою підтримки України у розбудові сил, здатних перемогти російську агресію. Те, що союзники мають намір забезпечити мінімальне базове фінансування в розмірі 40 мільярдів євро протягом наступного року, слід вітати;
- суттєве посилення систем протиповітряної оборони України у найближчому майбутньому, а також перехід у завершальну стадію процесу передачі Україні літаків F-16;
- створення Спільного аналітичного, тренувального та освітнього центру Україна — НАТО (JATEC) як важливого елементу практичної співпраці, покликаного визначити й застосувати уроки війни Росії проти України та підвищити рівень оперативної сумісності України з НАТО;
- рішення Генерального секретаря призначити Старшого представника НАТО в Україні (NATO Senior Representative in Ukraine).
Читайте також: Україна - "ахіллесова п’ята" НАТО
Вашингтонський саміт зафіксував роль Росії як найбільшої безпосередньої загрози безпеці Альянсу на довгострокову перспективу та підтвердив рішучу налаштованість протидіяти агресивним та підривним діям Росії проти Альянсу та союзників. Важливим рішенням саміту стала підготовка до наступного Саміту в Гаазі рекомендацій до оновлення стратегії НАТО щодо Росії, у підготовці яких має грати активну роль українська дипломатія.
Країни Альянсу також дали жорстку характеристику політиці Білорусі, КНДР, Ірану та Китаю щодо підтримки агресивним діям Росії проти України. Крім цього, Альянс визначив, що Китай продовжує створювати системні виклики для євроатлантичної безпеки. Тут варто відзначити все чіткіше позиціювання Китаю як зацікавленої сторони попри намагання Пекіна представляти себе як потенційного посередника між Києвом та Москвою.
Водночас ми так і не побачили у публічному просторі ані обіцяної Конгресу Стратегії Білого дому щодо підтримки України, ані бачення з боку США шляхів досягнення перемоги та відновлення миру в Україні. На фоні ракетних ударів по містах України та Охматдиту, на фоні блідого саміту миру, обіймів Моді з Путіним, вояжів Орбана самозаспокоюючі мантри Байдена про те, що "я керую світом, я зупинив Путіна, я обʼєднав НАТО" звучали певним дисонансом.
В Україні покладали особливі очікування на цей ювілейний саміт НАТО у Вашингтоні. Здавалося, що 75 років Альянсу стане для всіх ідеальною нагодою для ухвалення рішення запросити Україну до початку перемовин про членство в Альянсі. Без такого рішення цей “історичний саміт” історичним стати не міг. І, на превеликий жаль, не став.
Читайте також: На саміті НАТО підписали Український договір. Деталі
Українська влада так і не знайшла дієвих аргументів та не змогла мобілізувати всі ресурси для того, щоб домогтися потрібного рішення. Це як вийти віч-на-віч з воротарем і не забити гол. Такої гольової ситуації, яка існує сьогодні, може не виникнути в майбутньому. Прикро, що ювілейним самітом не скористалися і цього разу.
Жодна країна НАТО не зробила більше для зміцнення Альянсу, ніж це зробила Україна та її героїчні Збройні Сили. Ключовим у заявах лідерів країн-членів Альянсу є те, що НАТО сьогодні залишається найбільш згуртованим та найбільш дієвим за всю історію. Натомість замовчується той факт, що ця сила Альянсу, його ефективність і дієвість, трансатлантична єдність сьогодні тримаються на плечах України та мужності та самопожертві нашого війська.
Лідери не продемонстрували справжнє лідерство, стратегічне бачення перемоги України та поразки Путіна, а також шляхи досягнення миру, безпеки й стабільності у світі. Яскравим проявом такої "сміливості" стала відсутність рішень про дозвіл застосовувати американську зброю проти легітимних цілей на російській території та можливість застосування за ізраїльським прикладом ППО сусідніх країн НАТО для збиття російських ракет над територією України.
Варто відзначити, що за сильними положеннями декларації стосовно підтримки України та розбудови її оборонних спроможностей проглядається один тривожний дзвіночок. Ізоляція російсько-української війни залишається пріоритетом для євроатлантичної спільноти. Звідси й коментарі про небажаність збиття Польщею ракет як ймовірний ризик ескалації. В умовах війни на виснаження та обмеженого мобілізаційного ресурсу нам критично важливо змінити цей підхід. На жаль, це демонструє, що ставка Москви на погрози ескалації продовжує працювати та впливати на рішення Заходу. Навіть після звільнення Харківської області, Херсону, ударів по Криму. Очевидно, що розрахунки ризиків та переваг стратегів НАТО поки не на нашу користь.
Читайте також: Саміт НАТО: Це запрошення не Україні, а Росії стати партнером
Мабуть, тепер союзники будуть пишатися власною креативністю щодо "незворотного шляху" України до членства в НАТО. Проте за духом принцип незворотності був закріплений ще у відповідних рішеннях Бухарестського саміту 2008 року. Незворотність нашого курсу на вступ до НАТО є також і невіддільним елементом Конституції України з 2019 року. От і виходить, що без запрошення до членства в Альянсі для України єдине, що є і залишатиметься дійсно "незворотнім", так це війна Росії проти України, НАТО та Заходу загалом.
Не можна оминути увагою і вигадане союзниками для України нове випробування на шляху до НАТО — тепер це “міст”. Україна вже роками стоїть "на порозі" НАТО. Нам роками кажуть про "відкриті двері". На минулому саміті НАТО союзники проголосили як ключове досягнення зняття вимоги щодо Плану дій щодо членства для України на шляху до НАТО, стверджуючи, що тепер потрібно зробити лише один крок, а не два. Цей крок — запрошення, якого на сьогоднішньому ювілейному саміті Україна знов не отримала. І от тепер за відкритими дверима виникає цілий новозбудований “міст”, яким можна йти дуже довго під обстрілами російських ракет. Цей міст для України НАТО будує на страху Росії. Натомість запрошення до переговорів про членство України здатне було б зробити більше для перемоги, ніж будь-який "міст", "двері", "вікно" чи "незворотний шлях". Таке запрошення і стало б проявом справжнього глобального лідерства Байдена і стратегічної могутності НАТО.
Про автора: Костянтин Єлісєєв, український дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол України.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
- Актуальне
- Важливе