Україна - "ахіллесова п’ята" НАТО

Країни-члени Альянсу серйозно задумалися про свою безпеку, і вирішили виділяти на неї більше грошей із власних бюджетів. Загрози для блоку назвали не завуальовано і розмито, а правильними словами.

Але чи можна назвати цю зустріч у Вашингтоні успішною? І головне, чи можна назвати цей саміт історичний? Звісно, що відповіді на ці запитання я даватиму як громадянин України, якого передусім цікавить результат зустрічі саме для нашої країни

Почну з останнього. Так, цю зустріч глав-держав членів Північноатлантичного Альянсу справді можна назвати для нас успішною. У декларації, яку ухвалили за підсумками роботи саміту, є кілька важливих для України пунктів. По-перше, ми отримали запевнення в тому, що НАТО з нами до кінця, себто, до нашої перемоги над російським агресором. Пізно ввечері у четвер під час спільної пресконференції із Єнсом Столтенбергом, президент України Володимир Зеленський зокрема сказав: "Ми цінуємо рішення про протиповітряну оборону, п'ять Patriot для України та десятки інших систем ППО, і очікуємо, що вони будуть доставлені якнайшвидше, щоб якомога більше життів було врятовано".

Читайте також: На саміті НАТО підписали Український договір. Деталі

По-друге, керівництво Альянсу створило місію NATO Security Assistance and Training Ukraine. Ця структура буде розташована у Німеччині й координуватиме надання різносторонньої допомоги Україні у довгостроковій перспективі. А очолюватиме її верховний представник. Окрім того, саме ця NSATU куруватиме навчання українських військовослужбовців на полігонах різних західних країн. Але найголовніше, вона сприятиме трансформації сил оборони України, що дозволить їм надалі інтегруватися в Альянс.

Ну і, по-третє, Україна отримає від НАТО 40 мільярдів Євро у 2025-му році. Цікаво, що для цього країни-члени робитимуть пропорційні внески. Ці гроші мають піти для того, щоб сили оборони України переважали сили ворога і могли здобути перемогу на полі бою. При цьому в керівництві НАТО наголосили, що така допомога жодним чином не зробить їх стороною протистояння з Росією. А далі ще одна цитата із декларації: "Росія прагне фундаментально змінити архітектуру євроатлантичної безпеки. Загальна загроза, яку Росія становить для НАТО, зберігатиметься в довгостроковій перспективі. Росія відновлює та розширює свій військовий потенціал, продовжує порушувати повітряний простір та вести провокаційну діяльність. Ми солідарні з усіма членами Альянсу, які постраждали від цих дій. НАТО не прагне конфронтації й не становить загрози для Росії".

Цікаво також, що за підсумками зустрічі у Вашингтоні Китай назвали "вирішальним чинником", який через підтримку російського військово-промислового комплексу, сприяє продовженню війни. Ба більше, лідери країн-членів Альянсу закликали керівництво Піднебесної не постачати в Росію товари подвійного призначення, які можуть бути використані, приміром, під час виробництва ракет. Йдеться, зокрема, про новітні  мікрочипи, які на Росії зараз виготовляти не можуть. Тому Пекіну відверто пригрозили: "КНР не може дозволити собі підтримувати найбільшу війну в Європі в новітній історії без того, щоб це негативно не вплинуло на її інтереси та репутацію".

Тобто успішним для нас цей саміт таки став. Ми отримаємо більше зброї, більше грошей, більше підтримки. І це попри намагання лідерів деяких країн саботувати таке рішення.

Читайте також: Саміт НАТО: Це запрошення не Україні, а Росії стати партнером

Але, на моє глибоке переконання, історичним цей саміт для Києва, на превеликий жаль, не став. Україна продовжила бути своєрідною "ахіллесовою п’ятою" для НАТО. Попри формулювання про незворотність нашого поступу на шляху до членства в Альянсі, нам не дали головного — запрошення до нього.

Так, у підсумковій декларації є таке формулювання: "Оскільки Україна продовжує цю життєво важливу роботу, ми продовжуватимемо підтримувати її на незворотному шляху до повної євроатлантичної інтеграції, включно з членством в НАТО". Я чув думки про те, що для нас це вже перемога, оскільки ще до проведення саміту у США виступали рішуче проти такого формулювання. У Вашингтоні наш поступ до членства в Альянсі воліли називати "мостом". Проте, на міст можна зайти, але немає жодних гарантій в тому, що нам дозволять його перейти. Нас можуть просто розвернути назад.

Таким чином, формулювання "незворотний процес" справді виглядає обнадійливо. Але, на жаль, тільки обнадійливо. Спробую пояснити вам це простими словами. Уявіть, що ви збираєтеся в подорож до країни, для перетину кордону якої вам потрібна віза. Вам кажуть, що не проти, щоб ви приїхали. Кажуть, що ваш приїзд — це незворотний процес. Але при цьому ви повинні зробити кілька обов’язкових кроків: обов’язкові щеплення, не брати із собою заборонені в цій країні речі, знати про усі обмеження, які можуть існувати там. При цьому, вам постійно кажуть, що не проти, щоб ви приїхали, якщо ви виконаєте усі обов’язкові вимоги. І ви їх виконуєте, готуєтеся до поїздки. Але... поїхати не можете, тому що не знаєте дату, на яку потрібно купувати квиток, оскільки вам не видали візу. Звісно, що вам ніхто не каже про те, що не хоче вас бачити. Але й приймати не готові. А ось вам іще одне речення із підсумкового комюніке: "Ми підтверджуємо, що зможемо надіслати Україні запрошення на вступ до Альянсу, коли члени Альянсу погодяться на це і будуть виконані відповідні умови". Тобто, ще потрібна спільна згода. А її зараз немає.

Читайте також: Оборонна стратегія України і безпекові угоди: перспективи та виклики після саміту НАТО у США. Колонка Сергія Згурця

І так, я не буду стверджувати, що таке рішення у Вашингтоні схвалили через те, що все-таки не хочуть зайвий раз дратувати Росію, провокуючи її на заяви про "асиметричну відповідь". Але дуже схоже на те, що так і є. І що Україна таки залишається "ахіллесовою п’ятою" НАТО. Німеччина не хоче давати нам далекобійні ракети Taurus, мотивуючи це тим, що не бажає стати стороною конфлікту. Угорщина блокує різні рішення Брюсселя, які стосуються допомоги нам, мовляв, це не зупинить війну, а тільки посилить її. І таке інше. Українці дуже вдячні НАТО за всю допомогу і підтримку, яку ми отримуємо. Але нам потрібен справжній захист, який гарантується статтею 5 договору про колективну безпеку.

Я сподіваюся, що колись ми таке запрошення і такий захист отримаємо. Але коли? На жаль, відповісти на це запитання зараз не може ніхто.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Юрій Фізер, журналіст, телеведучий, міжнародний оглядач

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.