Результати Вашингтона: на Путіна треба тиснути

1. На порядку денному було два питання: обмін територіями та гарантії безпеки.

2. Тема обміну територіями фактично не обговорювалася. Зеленський запропонував перенести її на особисту зустріч із Путіним. Судячи з усього, Трампа це влаштувало.

Ймовірність особистої зустрічі Путіна із Зеленським є надзвичайно низькою. Путін відверто зневажає Зеленського, і максимум, на що він міг би піти, – це зустріч для прийняття капітуляції. Та й навіть у такому випадку він, найімовірніше, делегував би когось на кшталт історика Мединського чи навіть так званого "голову ДНР" Пушиліна.

Отже, пропозиція перенести обговорення питання територій на тристоронню зустріч фактично означає сподівання не обговорювати його взагалі.

3. Варто відзначити, що припинення вогню за поточною лінією фронту може відбутися і без особистої зустрічі Путіна із Зеленським. Таким чином, Путіну пропонують вибір із трьох варіантів:

• погодитися на зустріч із "нелегітимним Зеленським";
• погодитися на припинення війни по лінії фронту без додаткових зустрічей;
• вийти з переговорів і продовжити воювати.

Третій варіант можна відкинути, адже Путіну переговори потрібні. Але яким буде його вибір між зустріччю із Зеленським та припиненням війни без такої зустрічі, цікаво буде не лише українцям.

Читайте також: Якщо Україні нав’яжуть переговори про укладення миру, процес може тривати довго

4. Припущення, що Зеленський може ухвалити рішення про будь-який обмін територіями, є хибним.

Липневі протести проти скасування незалежності НАБУ продемонстрували: які б рішення не ухвалювалися в Офісі президента, без згоди суспільства вони не працюватимуть. Тобто, якщо американці вважають, що можуть про щось домовитися із Зеленським, а потім просто "спустити" це рішення вниз, то це доволі наївна позиція.

5. Щодо гарантій безпеки, то це питання є значно важливішим і складнішим, ніж території.

Очевидно, що після припинення бойових дій — незалежно від того, чи це буде великий мирний договір, чи скорочене перемир’я — проблема України для Росії нікуди не зникне. 

Сценарій, коли наступного дня після підписання угоди Москва скаже: "Чудово, тепер займемося Арктикою", виглядає наївним. Україна залишиться поруч, і це буде величезна країна, у якій десятки мільйонів людей ненавидять Росію, пам’ятають загиблих і, найімовірніше, будуть невдоволеними умовами договору та прагнутимуть його перегляду як несправедливого.

Отже, українське питання все одно залишатиметься на порядку денному Москви. Але якщо до 2022 року воно не було критичним, то після років жорстокої війни Україна об’єктивно створюватиме реальні загрози для безпеки путінської Росії. У такій конфігурації нове російське вторгнення практично неминуче.

Саме тому питання гарантій безпеки є найскладнішим: Росія прагнутиме залишити за собою можливість у будь-який момент відновити війну, тоді як Україна хоче гарантій того, що війни більше ніколи не буде. Очевидно, що жодні російські закони — від статті Кримінального кодексу про агресивну війну до "Угоди про дружбу і співробітництво", яка передбачала повагу до територіальної цілісності України, — нічого не гарантують.

Читайте також: Настрій Трампа може змінитися будь-якої миті

Таким чином, гарантії безпеки для України мають бути забезпечені не російськими законами, не Будапештським меморандумом і не усними запевненнями на кшталт "якщо я буду президентом, війни не буде" чи "ми підтримуватимемо стільки, скільки треба". Це мають бути реальні механізми, які справді гарантуватимуть безпеку нашій державі.

6. Після саміту у Вашингтоні відповідь на питання "коли закінчиться війна?" залишається незмінною: війна завершиться тоді, коли Путін вирішить припинити воювати.

Тому немає сенсу тиснути на Зеленського, аби він щось підписав чи на щось погодився.

Тиск потрібно чинити на Путіна — або словесно, як це відбувалося останні пів року, або рішучими діями: постачанням зброї, санкціями та іншими формами військової допомоги Україні. Інших шляхів не існує.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.