Щось спокійне, але не заспокійливе

От і я спробую замість того, щоб стрибати в каламутний потік, просто прихилитись до стовбура дерева на березі й спостерігати чергову, та не останню, хвилю стресу. 

Трясе нас з 1991 року, щораз більше, і єдина причина цього те, що вражений вірусом популізму світ обрав тимчасову вигоду замість майбутнього. Тому в теперішній маскультурі переважають візії не подорожей у Всесвіт, які допомагають розширювати свідомість і вдосконалюватись, а вилазять з-під землі хтонічні потвори з минулого, які так до вподоби інфантилам різного віку. Не турбота про спільний дім – планету, яку знищують війни та погане господарювання, а carpe diem – лови момент і хапай все, що можеш затягти до себе в нірку. Тоді ти успішна людина, хоч тюрма за тобою плаче. 

Репутацію, звісно, не купиш за гроші, але у світі симулякрів то не проблема. Гріх завжди привабливіший, тому й зло так важко побороти. Після хепі-енду з перемогою добра у маскультурі нам завжди натякають, що це не надовго.

Демократія стала поживним середовищем  для розумово і морально недорозвинутих. Іншим вона просто вибиває зуби та  обтинає пазурі, аби не могли чинити спротив кумирам охлосу – злочинцям і психопатам з імунітетом недоторканності й найвищим суспільним статусом. Порядна людина не повинна за жодних обставин йти до них на службу, про що й записано у Святому Письмі – "Блажен муж, що не йде на суд нечестивих". А, однак, йдуть і порядні люди, і або гинуть, або перетворюються на нечестивих, якщо мають у собі підгнилий моральний стрижень.

Читайте також: Менше меншовартості

Ідеал людини, яка всебічно розвинута і готова навчатись ціле життя,  ніхто не замінить. Свого часу без усякого Інтернету і стадіонів  500 гуманістів з усієї Європи створили цей ідеал, хоч довкола гарцювали вершники, страшні як Апокаліптичні: Війна, Моровиця, Голод і Невігластво. Колесо двічі не винаходять, хіба що вдосконалюють з поправкою на сучасні реалії. Гуманісти, опираючись на все найкраще, що було в минулому, створили базу цінностей, об які наприкінці XX - на початку XXI століть людство практично витерло ноги, хоча й не забуло оцінити у твердій валюті давні артефакти, і знайде для них місце в майбутніх бункерах, куди потраплять ті, хто може за себе заплатити.

Ян Щасний Гербурт з Добромиля (1576-1616) був останньою Людиною Відродження в Україні, яке трохи пізніше почалося і протривало відносно недовго, але встигло дати свої плоди. Він радив своїм сучасникам і землякам "зняти кайдани з ніг і одягнути їх на серце". Тобто взяти на себе відповідальність як за себе, за суспільство і за людство. А не цілувати руку сильнішому і приховувати свій розум у товаристві дурнів, і  вже ж не сідати  на один корабель з пришелепуватим стерничим. Тільки й усього. 

Зараз називають це "принциповою позицією". У ХІХ ст. про це нагадали ще раз американські трансценденталісти – Емерсон і Торо.

У 1960-х після Холодної війни, яка трохи охолодила гарячі голови, з’явилась з-під пера американського письменника Кліффорда Саймака дуже цікава утопія "Кільце довкола сонця", де він пропонував вирішити надспоживання створенням речей, які служитимуть вічно – від лез для гоління до авто. І, ясна річ, в романі оголосили тих, хто став користуватися цими речами, дисидентами, а їхнім невловним творцям  — анафему. Їх почали переслідувати, знищувати, підбурювати проти них робітників, які створювали всілякі нетривкі вироби (ачень "руйнуються місця праці"). Отож незгодні переселялись в альтернативні світи, побудовані за принципом гуманізму і справжньої демократії. 

Читайте також: Зближення з історією

На жаль, наразі не доведено існування альтернативних світів, тікати нам з усього цього бедламу, який створили абсолютно безвідповідальні політики, керовані лиш carpe diem, нема куди. Схоже, ці панове перекрутили те ж саме Святе Письмо, що Страшного Суду уникнуть лише праведники, а не тирани, головорізи та злодії з психологією царя Мідаса. 

Як не розгубитися від такого перевернутого догори дриґом світу! Юдеї вірять, що в кожному поколінні знайдеться 12 праведників, правда, більшості з них житиметься дуже несолодко. Ліпше б знайшлося 500 інтелектуалів-гуманістів, які візьмуть на себе відповідальність за цю збанкрутілу цивілізацію і терпляче навчатимуть відповідальності інших. Не самопроголошених моральних авторитетів, бо ті не витримають випробувань золотом чи мідними трубами, чи медійно розкручених балакунів на всіх каналах, а людей з критичним розумом і кайданами на серці. Це мусить врешті статися, хай і не вже.

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.