Менше меншовартості
Незнання історії інших народів, вже не кажу про історію власного народу, є одним з джерел національної меншовартості
Українці заколисані майже до смерті ворожими наративами, що вже перетворились на міфи. Національні здвиги виносять патріотизм на гребінь хвилі, проте і це триває недовго.
Далі знову чути ту саму пісню: українці не здатні створити державу, обрати гідну владу, їхня культура провінційна і так далі. "Що ж це за народ такий?", - заламують руки інтелігентні дисиденти, які навіть не сиділи по тюрмах. І, боронь Боже, сказати, що ми – особливий народ, навіть тепер, коли цей народ сам-один протистоїть чи не найбільшому злу за всю історію людства, причому вже десятий рік. Та нам не завадило б і дрібки шовінізму, не кажу вже про страшний-престрашний український націоналізм, якого вельми бояться наші дружні сусіди, підігріті московською пропагандою, що вже щонайменше два століття намагається очорнити українців усіма можливими способами в очах світу, приписуючи їм власні гріхи, змушуючи каятись у злочинах, які вони не чинили. Бо ми досі не стали частиною Об’єднаної Європи.
Читайте також: Українські Трої
Монгольське вторгнення XIII ст., що дійшло аж до Сілезії, змусило оломоуцького єпископа Бруно (Моравія) на II Ліонському соборі заявити, що Європа закінчується за Дунаєм. Не за Карпатами, і тим паче не за Уралом. Тоді й почала в розшарпаній війнами Європі витати ідея Єдиної мирної Європи, яка тільки в XI ст. була оформлена в словах чеським королем Іржі Подебрадом, поміркованим гуситом. Самого ж Яна Гуса, який намагався покінчити з німецьким пануванням, було спалено як єретика в німецькому місті Констанца.
Іржі Подебрад написав у 1464 році трактат "Єдність" ("Universitas"), де пропонував відмовитися європейським державам від війн між собою, створити рівну співдружність, де спірні питання вирішуватиме Асамблея, наддержавний орган. Рішення будуть приймати більшістю голосів. Європейцям цей проєкт, що був нереалізований, став відомий тільки завдяки французькому перекладу 1992 року.
Влад Цепеш, той самий, що Дракула, просив Папу оголосити хрестовий похід проти турків, отримав відмову, і опинився у в’язниці, де й помер. Попри те, що з нього ворожі історики й масова культура зробили монстра, румуни у своїй власній державі знають, ким він був насправді – національним героєм. У нас же що Довбуш, що Кармелюк, що Іван Гонта, а тепер Степан Бандера сприймаються багатьма українцями як маргінали, бо колоніальні та постколоніальні історики кричать про це з усіх прасок. Були б ми у Єдиній Європі, цього б не трапилось.
Читайте також: Зближення з історією
Війна, починаючи з 2022 року, трохи змінила суспільну свідомість, зараз трохи менше меншовартості, але чи надовго? Кінематограф, окрім "Довбуша" та якісних документальних фільмів, не спромігся на національне кіно і не прагне цього робити, продукуючи малоросійське кіно чи чорнуху. Не так свідомо, як підсвідомо, бо не уявляють, як це можна зробити, позаяк досі схиляються перед московщиною та її "великою культурою".
Що ж робити молодому поколінню, яке не має ні нормальних підручників, ні достатньої кількості уроків власної історії та літератури? Що робити простим громадянам, які виросли в чужому культурному та інформаційному полі? Дивитися розважальні шоу, з яких стирчать вуха Москви, тупі псевдоукраїнські серіали, і обожнювати промосковських блогерів, що вчора почали сяк-так розмовляти українською?
Перемога над меншовартістю повинна бути повною та остаточною. Без найменших шансів на реванш. Як і перемога у цій війні. Карфаген мусить бути зруйнований дощенту.
Іноді мені здається, що наші обережні сусіди та союзники бояться більше сильної України, ніж Росії. Виснажена війною Україна їм вигідніша, так само як і збережена Російська імперія у своїх роздутих кордонах з покірними, зламаними та здеградованими народами. Не уявляю, скільки зусиль українцям потрібно, щоб вистояти, перемогти й пишатись своєю історією довіку.
По суті, наші землі найкривавіші на всій планеті, однак живі попри все. Попри сфальшовану чужинцями й власними манкуртами історію, попри стерту історичну пам’ять, попри рабів, які живуть сьогоднішнім днем і покірно підставляють шиї у кожне ярмо, попри незліченне число безрідних громадян світу, вихованих ганебною системою освіти за роки Незалежності, які воліють бути русифікованими, англізованими, аби тільки не українізованими. Бо Україна асоціюється їм з мужичкою з чорними, порепаними від праці руками, а вони хотіли б бачити її напарфумленою модною панянкою, якою можна похизуватись, і з нею вийти в люди.
Вони не знають, що пережили країни Єдиної Європи, перш ніж стати модними доглянутими панянками. І хто за це заплатив і платить досі власною кров’ю і голодоморами, однак боїться виставити рахунок. Тому меншовартість вигідна усім, крім українців, і вона буде й далі нав’язуватися, доки ми не станемо частиною Об’єднаної Європи за версією Іржі Подебрада.
Спеціально для Еспресо.
Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
- Актуальне
- Важливе