Стратегія Навальної: "Ми не винні"

Але є річ, яка мене хвилює більше, ніж це. А саме: в цій статті ні слова не сказано про те, як же нам перемогти у цій війні. Як нам перемогти "Росію — Путіна".

"Стратегія", яку очікує Навальная, має бути стратегією на "після-путіна". Ось це її найбільше хвилює: що буде "після-путіна". Але я так і не зрозумів, як вона хоче досягти точки "після-путіна".

В її фантазії, напевно, це має бути якийсь чарівний пірует і стрибок у майбутнє. 

А насправді відповідь є, просто вона її не озвучує. А відповідь російської опозиції на це питання така: "Ми нічого не можемо зробити, щоб вийти в точку "після — путіна". Треба чекати. Почекаємо трохи — а поки не треба ненавидіти всіх росіян.

Для нас кожен день такого "чекання" - це нові й нові життя, які полетіли на небо. Але оскільки вони відчувають себе безсилими, вони й знімають з себе відповідальність за це.

Читайте також: У дискусіях про безпеку Європи не повинно бути "хороших росіян"

І от ключова пастка, куди нас втягують "хороші росіяни" полягає в тому, що вони продовжують бути в дискурсі "кто вінават". Вони хочуть довести всьому світові, що вони не винні. І ми починаємо справедливо на це обурюватися і доводити, що таки винні — чи принаймні відповідальні. І так вони затягують на свою територію, бо на Заході всі їм, звісно, будуть співчувати, бо на Заході люблять співчувати жертвам, не заглиблюючись у деталі. І оскільки українці цьому протистоять, нас чимало хто вважає там "занадто радикальними"

Але мені здається, ключове питання, яке ми маємо ставити нашим західним друзям щодо російської опозиції має бути інше. Не про минуле, а про майбутнє. 

А саме: як "російська опозиція/еміграція" може нам допомогти перемогти у війні? І чи може взагалі? приносить вона тут користь чи шкоду?

І це ключове питання, бо ставлячи питання про "після-путіна", російська опозиція/еміграція потрапляє на добре підготовлений ґрунт європейського мислення про "після-війни" і "після-історії". Звідси всі ці нескінченні конференції про "відбудову", які мило ігнорують ключове питання — а як до цього стану "після-війни" (і дуже бажано перемоги) дійти? 

До цього питання самі наші західні друзі в більшості своїй геть не готові. Бо вони досі не відчувають цю війну своєю. Вони досі не відчувають, що перемога в цій війні є екзистенційним завданням самого Заходу. Бо тільки через цю перемогу цей самий Захід (якого зараз нема) зможе знову відродитися.

Читайте також: Путіна дратує "мілітаризація" Європи

Бо є поки що велика прірва між "підтримувати Україну" і "стати союзником України у війні". Є певна кількість невидимих кроків — передусім психологічних, колективно-психологічних — які залишаються непройденими.

І в цьому сенсі російська опозиція / еміграція сприяє цьому західному розфокусуванню. І ми часто цьому розфокусуванню несвідомо допомагаємо, дозволяючи себе втягувати в дискусію про "хороших-поганих".

А ця дискусія не дуже має сенс. Нам потрібні ті, хто допоможе нам перемогти. Хороші вони, погані, ангели, демони — це зараз не має значення.

Єдине питання, яке ми маємо задавати: сприяє це перемозі чи шкодить їй?

Сприяє це знесиленню Росії та її нездатності продовжувати війну чи починати нові, чи шкодить цьому?

Джерело

Про автора. Володимир Єрмоленко, письменник, голова Українського ПЕН

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.