Трамп розчарувався в Путіні? Коли будуть санкції?

Його оточення, сенатори та конгресмени - республіканці йдуть ще далі: Ліндсі Грем закликає росіян до повстання, Рубіо погрожує санкціями, Бессент називає воєнним злочинцем. Проте за цим потоком слів є ключове питання: яких реальних дій варто очікувати від американської політики, особливо в контексті підтримки України та тиску на Російську Федерацію? 

Трамп не змінився й ніколи не зміниться: він обожнює диктаторів, його мислення функціонує переважно в категоріях грошей, політичний стиль тяжіє до XIX століття з їхніми концепціями сфер впливу та колоніального перерозподілу. І, нарешті, — Дональд Трамп ідіот.

Важливо також, що Трамп, попри видиму самовпевненість, є чутливим до впливу, і тривале повторення певних тез може призвести до їх засвоєння. 

Трамп щиро розраховував на швидке порозуміння з російським диктатором, якого сприймав як "брата по духу", такого ж "генія", здатного зрозуміти логіку великих угод. На цьому тлі фігури на кшталт Зеленського чи європейські лідери видавалися йому слабкими та легко піддатливими до тиску. І його задум (наївний і дурний, відверто кажучи) полягав у швидкій економічній угоді з Москвою, спільному фронті проти Китаю та примушенні України до капітуляції.

Читайте також: Про мінливі "червоні лінії" Трампа

Однак ця конструкція виявилася нежиттєздатною. З одного боку, Путін не міг собі дозволити антикитайський альянс зі США без відновлення європейського ринку для російських енергоресурсів, що було нереалістично. Україна ж продемонструвала незламність. З іншого боку, і це більш вагомо, для самого Путіна вихід із війни наразі несе екзистенційні ризики для стабільності його режиму. Перезавантаження економіки, проблема реінтеграції "участников СВО", посилення регіональних та олігархічних кланів – все це робить мирний сценарій вкрай небезпечним для Кремля, особливо за примарної надії на "переломну" перемогу.

Попри очевидний провал початкової стратегії, Трампу дуже важко відмовитися від ідеї дружби з Путіним. Проте його специфічна поведінка останніх місяців почала генерувати відчутні негативні наслідки в США. 

Все більше американців, включно з республіканським електоратом, сприймає його позицію щодо Росії як прояв слабкості. Це своєю чергою трансформується у політичну загрозу для Трампа та партії і створює запит на більш рішучу політику. 

Тиск на Росію стає необхідними не стільки через альтруїстичні міркування (їх немає), скільки через необхідність не виглядати слабким. Тому з'являються ініціативи щодо санкцій. 

Читайте також: Про психологію Трампа і спроби "донести до нього правду"

У цьому контексті українська та європейська дипломатична тактика, спрямована на послідовну демонстрацію неадекватності та недоговороздатності Путіна, починає, хоч і повільно, давати свої плоди. 

Якщо Путін намагається культивувати образ непередбачуваного трикстера, хоча ним не є, то Трамп — справжній трикстер. Він сіє хаос заради хаосу і діє, виходячи з власного его. Тому його нарцисична реакція та образа на поведінку Путіна нам на користь.

Зараз додаткові санкції виглядають дуже ймовірними, хоча й не негайними. Вони можуть стати реальністю за кілька тижнів чи місяців як результат тиску з боку оточення Трампа та його власного почуття образи через те, що Путін не оцінив його залицянь. Віра у непереможність Росії теж дуже непевна, а заяви російських офіційних осіб, на кшталт алко-Медведєва, є радше маркерами слабкості, аніж сили.

Отже, попри генератор випадкових заяв в голові Трампа, загальна динаміка свідчить про поступове посилення чинників, що змушують його до більш прагматичної та жорсткої позиції щодо Росії. Ключові фігури вже декларують розуміння токсичності попереднього курсу. Хоча на шляху до адекватності ще будуть спроби переговорів, меморандуми та, можливо, чергові реверанси в бік Путіна, загальний тренд для Кремля вимальовується доволі негативним.

У цій складній грі впливу на діда Україні важливо зберігати холодний розум і триматися обраного курсу.

Джерело

Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.