ТЦК — це не страшно, страшно — ховатись від самого себе. Мобілізація, Епізод 0

1. Чи не страшно мені?

Страшно. Дуже. Всім страшно і це не залежить від того, де ти будеш. Армія — це зміна життя назавжди. Страшно сказати собі: "Ок, чувак, тепер все буде не так і так буде до кінця життя". Не дуже важливо, хто ти був, ким ти є і що буде далі. Все буде не так, як було. І так, всім с*ати, хто ти, в армії тебе не знають.

2. Чи готовий я?

Ні. Ну, тут можна багато говорити, я також мамина черешня. І на картинках я не морський котик, а, скоріш за все, поранений гарпуном морський тюлень. Без фізухи, з артритом, тиском і задишкою. 36 років це не х** собачий. Як я витримаю це? Та може не витримаю і ви потім напишете: оце, боже, помер Спірін. А, може, і ні.

3. Так, а що там?

Не дивує, бо у 2004 році я потрапив у ментовку, там було і КМБ, і викладки, і марші. Загальну тупизну я знаю. Вона не лякає і не здивує. Градус довбо*бизму не змінився. Плече праворуч, плече ліворуч, стій, струнко, кроком руш — все це було ж вже. Я їв голубів і крихти хліба, інколи пив з річки, не с*ав по 7 днів, та і взагалі, було весело. То ж, я в курсі. Зараз все не так, і умови не ті, але всі ці штуки для мене не новина.

Читайте також: Як Росія використовує пасивний опір ухилянтів

4. Чому ти це робиш?

Війна назавжди. Ми всі будемо на ній. Я закрив усі справи, особливо щодо трупів. У мене нема родини, та й нікого немає. Я потрохи пишу книжки, якісь вірші, маю бути в армії. Мені стало спокійно, це ж двері в один бік.

5. Що бентежить?

Істеричні пости жінок про ухилянтів-зрадо*обів. Вони збивають нах** навіть тих, хто і хотів би записатись до війська. Ні, панянки, ви не мотивуєте, після ваших "ах, ти сцикло" людям простіше втопитись у Тисі. І так, те що ви дружина військового, не дає вам право відкривати пи**ак. Вибачте. Ви пишете це для своїх подруг, які це читають і пишуть своє ко ко ко. Масікі-ухилянти вас не читають і читати не будуть.

6. Що далі?

Я пройшов кілька кіл бюрократичного пекла, подав усі документи й ходжу із текою "Терміново, мобілізація". Це означає, що я ходжу без черги. Тепер тільки лікарі і їхній вердикт щодо псоріазу. Якщо все добре, вже за 2 тижні я буду блювати на навчаннях. Чого дуже собі бажаю.

7. Я достатньо віддав державі. Від полону і до Бучі. Але я не звинувачую її. Хто мені винен народитись на режимі хардкор? У мене є трохи часу слухати платівки, гуляти, спати й бути щасливим. Ніякого геройства в цьому нема, ми всі будемо там. У штабах, у радіоефірах, у штурмах, будь-де.

ТЦК — це не страшно, страшно — ховатись від самого себе. У цій системі я ніхто, просто "Солдат четвертого тарифного розряду". І це не так погано. Бо що? Пригоди починаються тут...

Продовження тут

Джерело

Про автора. Євген Спірін, журналіст, письменник

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.