Удари по ТЦК: Ворог хоче, щоб ми почали гризтися всередині

Цілі очевидні:

1. Вбити клин між військовими та цивільними.

Коли люди в тилу починають радіти загибелі українських військових (а хто б там що не говорив, працівники ТЦК — це військовослужбовці), це вже не просто криза моралі. Це успішна спецоперація з розшарування на "ми" й "вони". Це культивування ненависті до своїх.

2. Покращити образ агресора в очах зрадо**бів.

Бо для цієї публіки головний ворог — не Росія, яка знищує українські міста й убиває мирних людей, а ТЦК, яке "ловить хлопців по вулицях". У цій спотвореній картині світу російська ракета вже не вбивця, а "каральна рука справедливості".

Читайте також: Чому росіяни б'ють по ТЦК і що з цим робити

3. І, зрештою, зірвати мобілізацію.

Бо що менше довіри до військових структур — то більше спротиву, паніки, саботажу, ухилення, втеч. Успішна мобілізація — це спина армії. Якщо її зламати, фронт ослабне без єдиного пострілу.

Наступний крок у цій грі — сакральна жертва. Але вже з іншого табору. Хтось, хто публічно й голосно критикує ТЦК, стає зручною мішенню. Бо його смерть — це ідеальний вибух емоцій. Це привід для нової хвилі ненависті. Для нового витка "народного гніву". Чудовий наратив для Telegram-каналів, які працюють на Росію. 

І тут Олексію Гончаренку справді варто серйозно замислитися. Бо куратор дуже легко може перетворитися на навідника.

То що з цим робити?

• Випереджати російські наративи.
• Пояснювати в публічному полі логіку таких ударів.
• Люди мають бачити: це не хаос, це стратегія ворога.
• Висвітлення має бути проактивним, а не реактивним — не "оправдовуватися", а викривати схеми впливу.
• Очистити самі ТЦК від токсичних фігур.

Публічна відповідальність за свавілля окремих працівників — важлива.

Читайте також: Удари по ТЦК: спроба "демілітаризації", про яку торочить Путін

Якщо є жорстке покарання за перегини — зникає ґрунт для розпалювання ненависті. Потрібен публічний кейс: "Ось — офіцер, який порушив закон; ось — система, яка його покарала". Не замовчування, а демонстрація справедливості;

• Не толерувати "корисних ідіотів".

Якщо хтось публічно називає ТЦК гіршим ворогом за Росію — це вже не "інша думка", а саботаж у тилу.

Має бути чітка межа: свобода слова не дорівнює свободі зливати позиції ворогу.

Ворог хоче, щоб ми почали гризтися всередині, поки він добиває нас зовні. Щоб мобілізація асоціювалася не з героїзмом, а з приниженням.

Протидія — це не мовчання й не обурення. Це системна робота з правдою, довірою й відповідальністю.

Джерело

Про автора. Максим Несвітайлов, експерт-міжнародник

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.