Уроки далекої осені: від Трикутника смерті до Першого зимового походу

Трикутник, бо з одного боку — червоні московити, з другого — білі московити, а з третього — поляки. Два маленьких нюанси: тодішнє НАТО (Антанта) підтримувало не нас, а білих московитів, які воювали у тому числі проти нас. А з поляками (яких теж підтримувала Антанта) у нас тоді була війна за Галичину. 

Смерті — бо армія затиснута ворогами з трьох сторін, без тилу, без будь-якої зовнішньої підтримки, знекровлена двома роками війни на всі фронти (до цього варто додати ще три роки Першої світової, більшість почала воювати ще тоді). До всіх бід — катастрофічна епідемія тифу, викликана у тому числі повною відсутністю будь-яких ліків, взяти яких було ніде. Червоний Хрест теж не допоміг. 

Читайте також: Покровськ. Що там відбувається?

І у цей момент кістяк армії (тобто ті, хто ще може самостійно ходити) розпочинає Перший Зимовий Похід по тилах ворога, доходить до Дніпра, здійснює одну з найуспішніших рейдових операцій в історії війн.  І показує всім — Армія жива, Україна жива. 

Потім ще був Другий Зимовий Похід, партизанська і підпільна боротьба, УВО, ОУН, УПА. Але то вже інша історія та інша епоха.

Я згадую про Трикутник Смерті, щоб нагадати та усвідомити, що ми пройшли великий шлях як нація за ці сотню років. Попри все. 

Ми стоїмо на плечах тих, хто боровся без шансів або майже без шансів на успіх. Лише заради майбутніх поколінь, у яких такий шанс зʼявиться. Заради нас.

Джерело

Про автора. Андрій Іллєнко, український політик, громадський діяч, військовик, народний депутат України VII та VIII скликань

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.