Влада самоусувається від розв'язання проблем з електрикою

А ще у нас усе на електриці. Щоправда, до кінця листопада 2022 року наш будинок був підключений до критичної інфраструктури. Потім після скарг сусідів, котрі сиділи без світла з початком російських атак на енергетичну інфраструктуру, нас цього блага позбавили.

Тож того пам`ятного листопада перші двадцять п`ять годин без світла і лише шістнадцять – без води, ми перебували в повному шоку. Проте вже за добу ініціативна меншість оголосила збір на генератор, який закрили за три доби. Мешканці без питань скинулися по 10 тисяч гривень. Але час показав: наявність генератора лише перший крок до розв'язання проблеми подальших блекаутів.

Хтось не знав, а хтось не хотів знати – ця модель генератора не призначена для заживлення ліфтів у режимі 24/7. Тож коли від нинішнього травня, після руйнівної атаки Росії на залишки енергетичної інфраструктури світло почало зникати на тривалий час, мешканці поверхів вище за п`ятий стали спершу цікавитися, а потім – вимагати заживити генератор на ліфти. Завдяки зусиллям активної меншості рішення й тут знайшлося. Генератор може забезпечити підйом-спуск по кілька годин у період відсутності світла. Затримка за малим: пальним для генератора.

Читайте також: Заради гарних цифр: гігават генерації нереальний

І тут в системі стався серйозний збій. Виявляється, платити за пальне зі своєї кишені чомусь не готові передусім мешканці саме верхніх поверхів. Почасти позиція пояснюється тим, що частина з них не власники квартир, а лише орендарі. Хоча ці прекрасні люди тут живуть і оплачують, за домовленістю з власниками, комуналку плюс охорону. Відтак охорона – це відчуття безпеки, наскільки безпечними можуть бути дні й ночі під час повітряних тривог будь-де в Україні. Натомість пальне для генератора та підйом на двадцять четвертий поверх ліфтом, ще й з дітьми та домашніми тваринами – то є занадто, то є надвитрати.

Пояснення просте, навіть не надто приховане: мовляв, усе одно всі в одному човні. Тому питання буде вирішуватися без нашої участі. Ми ж будемо з того хоч як визискувати.

Ось показова, як на мій погляд, ілюстрація позиції влади в центрі й на місцях не лише до проблем із відключенням світла, а й загалом до всіх без винятку проблем, у які занурила Україну війна з Росією. Масштабне вторгнення сприяло прогресу й просвітленню лише дуже трошки. Навіть екс-ОПЗЖ у Верховній Раді вже визнає Росію агресором і заледве не закликає: "Геть від Москви!". Останній бастіон невизнання Росії ворогом – очільники РПЦ та їхня паства.

Тобто, на політичному рівні вже нема двох думок стосовно того, яка саме держава на нас напала. Відповідно, є чітке й артикульоване розуміння: нашу критичну загалом та енергетичну зокрема інфраструктуру системно знищує Росія. Те, що ми вимушені сидіти без світла – цілковито російська провина.

Але далі державницька думка в Україні чомусь уперто не йде. Бо замість діяти превентивно – бо, чорт забирай, про атаки й наслідки попереджали не американська чи британська розвідка, свої ж компетентні фахівці! – чи бодай реагувати оперативно влада завела свою звичну катеринку: "Захід нам допоможе! Захід – дай, ми потерпілі!". Погодьтеся, це дорівнює сидіти на поверсі, вище п`ятого, вимагати від усіх довкола діяти, а самим чекати, нарікати й жодною копійкою чи іншим ресурсом не долучитися до бодай якогось розв'язання власних проблем. Хтось все одно має зробити це за тебе й замість тебе.

Розглянемо кілька найпопулярніших, як зараз кажуть, кейсів розв'язання проблеми з електрикою для окремо взятого пересічного громадянина. Причому проблема не на тижні, місяці чи до Різдва – вона реально на роки. Фахівці з енергетичних питань ще в травні пророкували щонайменше два роки життя в темряві. Нещодавно вже озвучена цифра в п`ять років, що робить перспективу навіть не омріяного відновлення, а й взагалі бодай повільного поступального розвитку або нереальною, або мінімальною. Отже, що пропонують робити владні спікери?

Перше: подбати про себе самим. Вимикати з розеток усе, що в них ввіткнуто, лишивши хіба холодильники. Котрі через постійні перепади світла довго все одно не протримаються. Звісно, не користуватися кондиціонерами. Менше вимикати від того не будуть, зате це – бюджетний варіант, ефект плацебо. Дивіться, я слухняно економлю, чого і вам бажаю. А нема світла тут і тепер, бо сусіда, паскудник, злісно порушує режим економії та вмикає праску й чайник, коли заманеться.

Читайте також: Україну від майбутніх блекаутів врятує мала генерація

Друге: витратитися на купу всього, від ліхтариків та павербанків до зарядних станцій різної потужності й навіть сонячних батарей. Про генератори в міських багатоповерхівках помовчу. Минулої зими читав у соцмережах кілька проклять на адресу тих, хто втулив генератор на свій балкон. Між іншим, якщо не гудуть генератори – гудуть кондиціонери, тут виходу нема. Звісно, всі ці радощі життя зі світлом є в продажу. Але тут ключове слово "продаж".

Скільки громадян воюючої країни може собі дозволити бодай третину від перерахованого? Тим більше з огляду на інфляцію, здорожчання всього через дефіцит електрики та збільшення податків і зборів.

До речі, оця друга опція вже породила конспірологічну теорію про те, що насправді зі світлом не все так погано. Просто треба дізнатися, кому в "Слузі народу" вигідно через афільовані структури масово продавати інвертори, павербанки, портативні зарядні станції тощо. Багато хто вірить, і ця віра – похідне від недовіри до дій чинної влади.

Третє: взимку міста, найперше обласні, очікує пришестя Апокаліпсиса. Опалювальний сезон скасовується, всі замерзатимуть у темряві. Тож звучать цілком обґрунтовані заклики до евакуації містян… стоп, куди? По селах, по довколишніх селах! У сільській хаті запросто можна поставити генератор, хай собі гуде у дворі. А топити дровами, їсти варити на газу чи взагалі на відритому вогні.

Справедливість вимагає завважити: з початком російського вторгнення мешканці окупованих та деокупованих територій України змушені були виживати саме так. І, на жаль, чимало людей, переважно по селах, виживають так досі. Проте є нюанс: відхилення від норми влада з різних майданчиків закликає унормувати. Мільйони мають найближчі роки жити так, як живуть тисячі або десятки тисяч. Не рятувати від біди, а занурювати в біду.

Радячи повертатися до джерел, тобто, до села, до землі, порадники не враховують, що двохсоттисячний обласний центр не розчиниться по селах області від слова зовсім. Евакуювати з занурених у холодний морок міст та містечок реально нема куди. І, на секундочку, досі не озвучено, чиїм коштом буде проводитися декларована евакуація.

У сухому залишку бачимо не так розгубленість влади, як її небажання розв'язувати проблему. Так, Росія зруйнувала. Але ж Україна має спрямувати ресурс на пошуки альтернативи. І її віднайдення має бути другим питанням після забезпечення ЗСУ всім необхідним. І так, про ЗСУ: військові щодня звертаються ледь не з кожної праски з проханням до громадян донатити на______ (тут може бути величезний перелік потреб). Виглядає, забезпечення генерацією – подібна проблема до забезпечення армії. В обох випадках влада самоусувається, переклавши все на плечі небайдужих. Сама ж зайняла позицію тих самих байдужих із верхніх поверхів. Котрі чекають, коли ж хтось активний зробить щось для них, але — замість них.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.