Як організувати мобілізацію з користю для війська

Спроба застосувати батіг, "боротися з ухилянтами" тощо зазнали фіаско. Посилення повноважень ТЦК, ВЛК, МСЕК та інших абревіатур вилилось у корупційні скандали, візуалізацією яких стало сімейство Круп та їхні валютні поклади.

Тож замість бездумного розмахування батогом необхідно застосувати підхід, який вирішував би питання по суті.

Що б міг передбачати такий підхід?

1. Мотивація.

Військовослужбовці — не раби й не кріпаки.

Вони мають права, які держава зобов'язана гарантувати та захистити.

Встановити нарешті термін служби (нових мобілізованих буде легше залучити, коли мобілізація перестане бути безстроковою).

Запровадити механізми незалежної та професійної реакції на сваволю, самодурство і порушення прав. Гарячі лінії, швидкі правові консультації тощо — можливостей достатньо.

Гарантувати виплати, які належать військовим. Жодна інша бюджетна стаття не має фінансуватися доти, доки не забезпечена ця.

2. Тренування.

Підготовка військовослужбовців — ключовий фактор успіху. Красивих фраз про це сказано в різні часи чимало. Залишилось запровадити їх у роботу навчальних центрів.

А для цього їх діяльність має бути максимально прозорою для суспільства — так, щоб не розкрити чутливих моментів, але показувати, що підготовка відбувається, що вона відповідає вимогам поля бою, і що мобілізовані відправляються у бойові частини, розуміючи, як вижити та найкраще застосувати зброю (іншому, конкретнішому, навчать уже побратими-ветерани в частині).

Читайте також: Треба, щоб логісти служили логістами, а не піхотою

3. Забезпечення.

Треба відмовитись від експериментів, які вилучають кошти під корупційні процедури та ускладнюють постачання озброєнь.

Наприклад, забрали надходження з податків військовослужбовців у місцевих громад — начебто "на дрони". Результат — ані грошей, ані дронів.

Ці кошти треба вернути в розпорядження громад — під умови спрямувати їх на забезпечення конкретних бригад ЗСУ.

Розроблені українським бізнесом озброєння, РЕБи тощо, мають випробовуватися і братись на озброєння чимшвидше, без огляду на ставлення до розробників у президентському офісі.

4. Дебюрократизація.

З "українською паперовою армією" ніби борються. Здебільшого на папері. Але "журнали обліку журналів" залишаються — бо так "звичніше". Навіть запровадження систем електронного діловодства часто виглядає як перенесення цього підходу в онлайн.

"Цифровізаторам" час звернути увагу на те, що викорінення дражливих і висмоктуючих час військових процедур є задачею, розв'язання якої набагато важливіше за "інвестняні" чи "індастпарки".

5. Оптимальна самореалізація.

Армійські анекдоти радянських часів про пілотів у піхоті та будівельників у десанті мають відійти у минуле.

Навіть наявна система управління кадрів у армії здатна забезпечити оптимальний розподіл за посадами. Але вона має діяти, починаючи з ТЦК — СП.

Якщо ж людина іде добровольцем, ще й з відношенням від певної частини — її вибір має бути непорушним і поважатися та підтримуватися системою на всіх рівнях.

6. Передмобілізаційна підготовка.

Місцеві громади, підприємства, громадські організації, активісти уже зараз підтримують чимало курсів, секцій і програм підготовки — керування дронами, поводження зі зброєю, основ тактики та посилення фізичної підготовки.

Але ці ініціативи мали б бути присутніми скрізь, про них мало б бути відомо кожному.

Читайте також: Провал мобілізації як диверсія

7. Інформаційний супровід.

На всіх рівнях, швидко реагуючи на проблеми. Даючи відповіді на страхи та запити.

Демонструючи, як відбувається тренування.

Поширюючи інформацію про "гарячі лінії" для боротьби зі сваволею.

Поширюючи відомості про курси передмобілізаційної підготовки — і пропагуючи їх...

Це — лише швидкий огляд терміново необхідних заходів.

Жоден із зазначених заходів не передбачає великих витрат.

Кожен — реалізується за допомогою управлінських рішень.

От тільки рішення ці так і не приймаються. Бо звичніше верещати про "ухилянтів" і ділити людей між собою. Аби не задумувались про відповідальність влади за недолуге управління.

Джерело

Про автора. Ростислав Павленко, український політик, політолог, політтехнолог, викладач. Народний депутат України IX скликання

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.