Заокеанський дядько та його "батьки"

При цьому зазвичай уявляють поважного, іноді навіть сивого джентльмена в смугастих штанях та циліндрі. Уявляють щонайменше з середини XIX сторіччя – коли, як вважають, він вперше з’явився у цьому вигляді на карикатурі, вміщеній у тижневику The New York Lantern.

"Перегони". Карикатура 1852 року

Проте це був не єдиний персонаж, з яким історично асоціювалися Сполучені Штати. Просто з часом він частково витіснив, а частково "поглинув" усі інші. Скажімо, "брата Джонатана". Той, щоправда, більше асоціювався з Новою Англією, і спочатку з його допомогою обігрували переважно англійське походження місцевих колоністів (такий собі варіант міфу про "братні народи" в британському виконанні).

Згодом, щоправда, прізвисько почали пов’язувати з реальною історичною персоною — губернатором Коннектикуту Джонатаном Трамблом (можливо саме для того, щоб "перебити" натяки на "меншовартість" колоній в порівнянні з метрополією), проте це сталося майже через століття після смерті Трамбла. Тож швидше за все ми маємо справу знову таки з легендою, і до того ж доволі пізньою.

Малювали "брата Джонатана" по-різному, проте зазвичай він був "одягнений" за американською (чи вужче – новоанглійською) модою того часу, коли був створений малюнок. Адже він мав виглядати як пересічний американець. З поширенням капелюхів-циліндрів, скажімо, циліндр "з’явився" й на голові "брата". Теж можна сказати і про вже згадані смугасті панталони. 

Дядько Сем з’явився пізніше, вже за часів "війни 1812 року", яку з американського боку іноді називають "другою війною за незалежність" (а з канадського – взагалі першою, адже для цієї країни суттю конфлікту стала невдала спроба її захоплення з боку Сполучених Штатів). 

Читайте також: Тезко президента, або Іграшка, яка підкорила світ

За популярною легендою – яка завдяки Конгресу США отримала статус офіційної версії – його прообразом став Семюел Вільсон, постачальник провіанту для американської армії, який маркував тару абревіатурою U.S. ("Сполучені Штати"). Вояки нібито напівжартома обіграли її як скорочення імені постачальника - Uncle Sam ("дядько Сем").

В карикатурах, щоправда, він спочатку з’являвся не часто. Відомий, скажімо, малюнок 1837 року, на якому, між іншим, є й "брат Джонатан", хоч і не в центрі композиції. "Дядько Сем" натомість зображений зоряно-смугастому домашньому халаті, ковпаку, що нагадує "шапку свободи", кюлотах та мокасинах. Трохи незвично для нас, але антураж може пояснюватися тим, що "дядько" зображений хворим та вдома (той же Джонатан намальований просто неба — і якраз в циліндрі та вже знайомих штанях).

"Дядько Сем хворіє на грип". Карикатура 1837 року

Френк Белью, автор карикатури 1852 року в The New York Lantern по суті просто "одягнув" вже відомого персонажа так, як вже був "вбраний" його "старший брат".

Щоправда, якщо на початку століття обох персонажів зображували переважно голеними, то за часів Громадянської війни в них з’являється "козлина" борідка. Іноді в цьому вбачають "зміну прототипа", адже схожу "рослинність" на підборідді мав… президент Конфедерації Джефферсон Девіс, ватажок бунтівного (рабовласницького до того ж) Півдня.

Саме тому деякі автори не встояли перед спокусою пояснити зміни тим, що в новому символі Сполучених Штатів – а ним з цього часу все більше стає "дядько Сем" - намагалися свідомо поєднати риси північан (голеного "брата Джонатана" в циліндрі та панталонах) та південців (втіленням яких був Девіс). "Відпрацьовуючи" таким чином "завдання" об’єднати розколоту націю.

Версія могла видаватися логічною – якби і "Джонатана" з того часу теж не малювали з борідкою, схожим на "Сема" як брат-близнюк. А втіленням США цей, старіший персонаж залишався щонайменше до кінця XIX сторіччя.

Що ж до популярності нового символу, то це була заслуга не стільки Френка Белью, скільки інших художників. Насамперед Томаса Неста, карикатуриста New Yorker, якого цілком справедливо можна назвати найвпливовішим "творцем американських образів" XIX сторіччя – досить лише згадати створений ним образ "кока-кольного" Санта-Клауса та розкрутку символів провідних американських партій – "демократичного" віслюка та "республіканського" слона.

Тріумфальну ж точку в перемозі "дядька Сема" - вже у XX сторіччі поставив Джеймс Монтгомері Флегг, автор всесвітньо відомого плакату 1917 року, який закликав американців долучатися до армії й мерщій звертатися до найближчого центру комплектації. 

При цьому композиція цього справжнього шедевра пропаганди була зовсім не оригінальною – Флегг, не криючись (та й не міг він критися, йшлося про наймасовішу продукцію) запозичив її в британців. Проте варто просто порівняти фото лорда Кітченера на британському постері із зображенням "дядька Сема" на американському (його автор, між іншим, малював з самого себе), щоб зрозуміти усе.

Читайте також: Волокно, що виграло війну і назавжди змінило мирне життя

Джеймс Монтгомері Флегг і його плакат

Саме завдяки флеггівському плакату образ "дядька" остаточно закріпився й у свідомості мешканців інших країн. При цьому від іноземців "Сем" не лише вимагав. А й допомагав. Масштабно. Під час світових воєн – фінансами та зброєю. Після них – тими ж фінансами, але насамперед продовольством, ліками та іншими товарами першої потреби. 

Програми АРА міжвоєнного періоду, план Маршалла, ініціативи Джона Кеннеді — при всій несхожості їх та їхніх авторів між собою — мали вигляд жестів заокеанського "заможного родича", який підтримує таким чином збіднілих "племінників". Зазвичай разом з повчаннями "як правильно жити" - але ці повчання завжди можна було списати на старечий характер. А іноді — чого приховувати — й пропустити повз вуха.

Втім, в самих Сполучених Штатах цими жестами задоволені були не всі. І число тих, хто вважав допомогу "зайвими витратами", за які отримувачі ще й не завжди дякують "належним чином", в час криз зазвичай зростало. Звідси й нова інтерпретація образу, якою нещодавно ошелешив партнерів з НАТО новий очільник Пентагону.

Uncle Sucker в буквальному перекладі звучить зовсім непристойно. Тож більшість українських медіа використали замінники — на кшталт "дядько Лох" чи "дядько Лопух". Але сенс словосполучення і в цьому випадку зрозумілий. Мовляв, "розводять" наївного "Сема" союзники та отримувачі допомоги. Тому надалі – жодних "відкритих чеків".

Якогось окремого візуального образу в нового втілення Америки поки немає. Але хтозна, може й з’явиться. Якщо "дядько" вирішить дозволити себе "розвести" та використати у власних інтересах іншим "племінничкам". Диктаторам з новоспеченої "Осі зла".

Спеціально для Еспресо

Про автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямування

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.