Тезко президента, або Іграшка, яка підкорила світ

"Кімнатним богом дітвори" назвав іграшкового ведмедика у своєму контроверсійному романі Віктор Домонтович (він же Віктор Петров), зазначивши принагідно, що серця дітлахів "суворий племінний тотем північноамериканських диких лісових Дакотів" підкорив за якихось два десятки років. Спостережливий свідок доби, він напрочуд точно визначив час та країну походження цієї іграшки  — хіба що згадані ним народи Дикого Заходу не мають до її появи прямого стосунку. 

фото: Вікімедіа

Іграшкове ведмежа, що належало Керміту, онуку Теодора Рузвельта, виготовлене сином Моріса Мітчума

Першого ведмедика "класичного" зразка виготовила своїми руками Роуз Мітчум, дружина нью-йоркського торгівця взуттям Моріса Мітчума, розчулена історією, про яку дізналася преси. Виготовила насправді не для продажу, а для реклами – сподіваючись, що миловидна фігурка у вітрині привабить покупців до магазина її чоловіка.

Читайте також: Верхи на ящері, або Таємна зброя маратхів?

Що ж до самої історії, то трапилася вона теж не серед дакотів, і не в Нью-Йорку, а в Луїзіані, на півдні США. Місцевий губернатор Ендрю Лонгіно прагнув переобратися на другий термін і хотів залучити на свій бік "важку артилерію" - самого президента Теодора Рузвельта. Формальним приводом була суперечка щодо кордону із сусіднім штатом. А щоб заохотити президента приїхати, знаючи про його пристрасть до мисливства, влаштували полювання. На ведмедя.

Щоправда, розвага вийшла не дуже. Саму тварину вдалося піймати, але ще до того, як до місця події дістався президент. Щоб ведмідь не втік, його поранили та прив’язали до сусідньої верби. Коли ж з’явився таки Рузвельт, тварина мала настільки зацькований і нещасний вигляд, що той просто відмовився в нього стріляти. 

Звісно, звіра на волю не відпустили — це було вже просто небезпечно. І добили, щоб не мучився. Проте преса на цьому не наголошувала. Натомість охоче розповідала про шляхетний жест президента. Додаючи нові деталі й змінюючи обставини "для яскравості". Скажімо, що дорослий ведмідь, який відбиваючись, вбив одну з мисливських собак, перетворився на миле ведмежа.

Карикатура "Вашингтон пост" за мотивами історії з ведмедем

Чи спрямовували пресу в цьому напрямку свідомо – сказати складно. Але загалом взаємодії зі ЗМІ Рузвельт і справді приділяв величезну увагу. Не лише тому, що був нарцисом за вдачею, ще й сам "пописував" — і багато до того ж. Він одним з перших зрозумів справжню силу медіа та створених ними образів – і майстерно використовував їх для політичних цілей.

Ну й звісно для підтримки реноме "справді народного президента" серед виборців. Про це він дбав насамперед. Він відверто хотів подобатися. Подейкують, що останнім кроком Рузвельта на посаді було спалення свого власного офіційного портрета – лише тому, що йому здалося, що виглядає він на ньому непривабливим.

Читайте також: Гра з вогнем, або Розвага "господарів життя", що ледь не коштувала Франції незалежності

Ми б зараз назвали його популістом – але він таким і був. Бо буквально "перехопив" тактику Народної партії, доволі популярної в США наприкінці XIX сторіччя (за її назвою, власне, і з’явився термін "популізм"), яка протиставляла себе "старому істеблішменту" - і демократам, і республіканцям. От тільки Рузвельт став "популістом всередині республіканців" - таких називали прогресистами. Добу його президентства і зараз іменують "Прогресивною ерою".

Історія з ведмедем, який перетворився на ведмежа, безумовно лягала у це річище. Бо викликала до президента цілком природну симпатію у широкої публіки. І в жіночої аудиторії зокрема. 

Саме під її впливом, зрештою, Роуз Мітчум пошила ту саму, першу фігурку. Але так само почали реагували на неї й покупці – без жодної підказки (принаймні їм так здавалося) вони вбачали в іграшковому ведмежаті саме те, "президентське" звірятко, "ведмежа Рузвельта". Або просто Тедді ("Теддіз" в родовому відмінку) – такою є зменшувальна форма президентського імені Теодор. 

А далі спрацювала психологія. Покупці почали зі запитань, чи можна цю чудову фігурку купити. І почали купувати. Все більше і більше. Ледь встигали виготовляти нові. Моріс навіть занепокоївся, чи не образиться на подібну "торгівлю іменем" сам президент. Навіть написав йому листа, вклавши до посилки й іграшку для дітей Рузвельта (їх в нього було п’ятеро)… І отримав офіційну згоду! Ну аякже, якщо це безумовно збільшувало популярність найвищого посадовця.

Іноді, щоправда, кажуть, що Рузвельту насправді не подобалося, коли його називали Тедді (подібну фамільярність він вважав припустимою лише в стосунках з дружиною). Він волів би, щоб його згадували під прізвиськом "Полковник". Воно, зрештою, теж було популярним. Але все ж не настільки, як "ведмеже".

Втім, справжній популіст заради популярності здатен наступити на горло навіть власній пісні. Якщо Рузвельту щось таки й не подобалося – він врешті-решт вирішив з цим змиритися. І навіть погодився використати образ, який став неймовірно популярним, у власній передвиборчій кампанії в 1904 році. Успішній, треба сказати.

Тим часом мода на ведмедиків Тедді (вже в номінативі, без "з") ширилася і справді шаленими темпами. Їх купували не лише дітям. Мати свого "ведмежа" воліли й дівчата, й солідні дами – деяким з них вони "замінювали" домашніх тварин. 

Читайте також: Азартна республіка

Американці скуповували "улюбленців" не лише в себе на батьківщині, а й в Європі – забезпечивши, між іншим, доволі несподіваний успіх рухливих іграшок, створених у цей час в Німеччині – досить було лише того, що вони "теж були ведмедями". І поширили моду на Старий Світ.

Деякі дослідники схильні вважати, що саме ця "ведмежа лихоманка" дала потужний поштовх до вдосконалення технологій виготовлення іграшок, ба навіть матеріалів, які для них використовували.

Втім, і Рузвельт в цей час став популярним не лише в США. Нобелівську премію миру він, щоправда, отримав не за "гуманне поводження з тваринами", а за посередництво в укладанні миру між Японією та Росією. До того розпочав таки будівництво Панамського каналу, який французи, здавалося б, знищили скандальною корупцією.

Теодор Рузвельт на будівництві Панамського каналу

Добре, однак, були відомі й інші ініціативи президента, які не були пов’язані з поточною політикою настільки очевидно. Зокрема створення в Сполучених Штатах кількох природних парків. Він відвів під них 800 тисяч квадратних кілометрів території – вчетверо більше, аніж усі його попередники разом узяті. 

Іноді навіть казали, що "іграшкові ведмеді врятували живих" - натякаючи, що до цього рішення Рузвельта підштовхнула популярність його "тезок". Але він насправді любив тварин. 

В Білому домі за часів його президентства був справжній зоопарк. Ні, це не про співробітників адміністрації чи журналістів у спеціально створеному для них приміщенні. А про собак, коней, кролів, курей, папуг, лева, зебру, білок, змій і навіть одного цілком домашнього щура. Втім "зрісся" він все одно з "ведмежими" асоціаціями.

На третій термін поспіль (тоді це ще було можливо) Рузвельт балотуватися не став. Натомість поринув в "активний відпочинок", зокрема у мандри. А повернувшись додому зрозумів, що його наступник на посаді – Вільям Тафт пішов своїм власним шляхом. Тож вирішив попрезидентствувати ще раз. Навіть виграв праймеріз у республіканській партії. Проте на конвенті все одно підтримали Тафта.

Рузвельт образився. Створив власну, Прогресивну (а яку ж іще?) партію. Її символом, щоправда, став не ведмедик. А лось. Надто часто її лідер хвалився, що "здоровий, як лось". Ось прізвисько і приклеїлося. Проте цього разу образ вийшов не такий популярний, слід визнати.

До того ж під час кампанії й сам Рузвельт ледь не перетворився з мисливця на трофей. Бо в нього стріляли. І навіть влучили. Врятував "Полковника" стос паперів, який куля пробила, але втратила разом з цим свою силу. От тільки вибори "Тедді" врешті-решт програв. Ні, не республіканцю Тафту. А демократу Вудро Вільсону.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямування

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.