Повернути Крим. Як онука Льва Толстого поплавило від Дня Незалежності та Кримської платформи

Про те, що Крим — це Україна, а ніяка не “исконно русская земля” заговорили у світі. Таблоїди і аналітичні видання, топові студії повторюють ті меседжі від яких болить і пече Кремлю. “Крим — це Україна”. “Півострів окупований російськими військами”. “Росія незаконно привезла на чужу територію близько мільйона своїх громадян”.

На тлі постійних обстрілів Донбасу Крим за вісім років відійшов на другий план. І періодично про нього згадували, коли в уряді Дениса Шмигаля чи Офісі президента під керівництвом Андрія Єрмака народжувались ідеї з постачання води до Криму, “інакше прості люди загинуть від спраги”. Або — коли Ялту цьогоріч затопило і авторка цих рядків із задоволенням переглядала кадри полювання крокодилів на окупантів.

Сприяла незаслуженому забуттю активна пропаганда російських ЗМІ і їх посіпак на зарплатах у Новинського чи Медведчука. Фактично за вісім років зусиль їм вдалось зробити головне — винести тему Криму за лапки навіть в самій Україні. Аби на словах світ “глибоко співчував” окупації, а по факту змирився з тим, що держава з найбільшою площею загарбала чужий півострів. То нічого, що 20% росіян донині ходять у вигрібні ями, головне, що #кримнаш. Посипати голову від українців з цього приводу не варто. Скоріше треба вивчати історичні аналогії і робити холодні і тверезі висновки. Таке колись було із Естонією, Литвою і Латвією. Коли формально Великобританія не визнавала їх окупацію і приєднання Радянським Союзом, але по факту це не заважало обом мати повноцінні торговельні та дипломатичні стосунки. І Лондон, і Вашингтон безумовно розуміли, що коїть радянська влада: депортації корінного населення до Сибіру і Казахстану, масове імпортування етнічних росіян у якості нової еліти, ув’язнення і фактична страта президентів Естонії та Латвії. І головне — незаконні референдуми, які освячували все це. Якщо почитати нотатки стосовно дискусій довкола Декларації Веллеса, яка публічно засудила все це — Франклін Рузвельт на тлі загострення війни визнавав необхідність радянської допомоги і колоніальні конфлікти лишили на потім. “Своя сорочка ближче до тіла” — тому балтійським країнам довелось п’ятдесят років чекати свого історичного шансу. І так — бачити як весь цей час йде заміна корінного населення на босяків із Твері та Калуги.

Тому наша Кримська платформа стала струсом тихого болота. І хоча Росія уже помстилась і наклала санкції на очільника МЗС Дмитра Кулебу, треба визнати, що це стало подією. 

Активно підключились закордонні ЗМІ. Наприклад, ось міжнародне французьке радіо RFI: “Україна в центрі дипломатичної активності: сьогодні у Києві відбувається запуск Кримської платформи - першого великого міжнародного саміту, який має на меті вирішити складне питання деокупації Криму… Понад сорок країн направили своїх високих представників до Києва для участі у саміті, попри обурення та тиск Кремля”. Це -  одне з найпопулярніших радіо у світі з аудиторією у понад 35 мільйонів людей. І така новина це - удар по російському его. 

Власне тому — нині російські медіа-ресурси та їх горлянки за викликом в Україні дуже швидко придумують нові темники. У Ольги Скобєєвої - топового ретранслятора Кремля — Кримську платформу називають не інакше як “русофобский антироссийский шабаш”. “Россию очерняют”, а “Порошенко и Зеленский злословят о России”. Але всіх перевершив — праправнучок Льва Толстого Петя. Той самий, який є зіркою “Единой России” і частенько бачився із нашою делегацією в ПАРЄ— де наші йому швидко та смачно пояснювали що і як. Петру Толстому так пече Кримська платформа і День Незалежності, що він пророкує, що за якихось десять років “праздников в вышиванках при поддержке НАТО не буде”. Аби не пояснювати, чому Росія вдерлась на територію України, нащадок великого російського письменника розказує про “зигующую толпу на моей русской Украине”. І звісно, жодна російська заява офіційних осіб не обходиться без заяв про утиски російської мови і культури. 

Очевидно, що кремлівські пропагандисти, які восьмий рік переконують світ і місцеве населення, що “кримське питання закрите”, вимушені тепер знов повертати зомбування рівня весни 2014 року. Бо головне, чого досягла Кримська платформа всього лише за перші кілька годин своєї роботи – це зробила тему захопленого Росією півострова актуальною для світу, наочно продемонструвавши, що міжнародна спільнота, в першу чергу, Європа, не визнає анексію Росією півострова, і що Україна, за міжнародної підтримки, готова боротися за повернення Криму. Розуміючи це, Петро Толстой як один із найвпізнаваніших спікерів Кремля, озвучує швидкоруч склепану соціологію — 93% кримчан буцімто позитивно ставляться до “возз’єднання” з Росією. Тобто за всіма показниками — палає неслабо. 

Але давайте про перспективу? Було б дуже добре, якби учасники Кримської платформи не обмежились деклараціями. І не повторили досвід Декларації Веллеса. Коли на словах окупацію балтійських країн не визнавали, на практиці — з Радянським Союзом ніхто не хотів сваритись собі у збиток. Найкраще, якби майданчик перетворився на потужну аналітичну структуру. Завданням якої стало б не лише розробити ретельний план деокупації Криму, а й в режимі 24/7 відстежувати всю необхідну інформацію для вдосконалення цього плану. 

Час військової агресії, мінливість наших західних партнерів і їхнє піклування найперше про свій інтерес — є для України холодним душем. Але він потрібен, аби український національний підліток нарешті зрозумів, що його життя в його власних руках. Наш ворог має ядерну зброю і має ще мільйон бажаючих переїхати із російської дупи в сонячний український Крим. Але їхні інтелектуали це — Пьотр Толстой. Це людина, про яку найкраще свідчить думка про те, що на нащадках геніїв часто природа уже відпочиває.