Пекінський гамбіт: що означає зустріч Трампа і Сі для світового порядку та російсько-української війни. Пояснюємо

Поки Трамп летів додому з переконанням, що уклав "фантастичні угоди", Путін уже почав пакувати валізи до Пекіна, щоб просувати свої інтереси. Але для України, Тайваню й Європи ця дипломатична вистава може обернутися болісними наслідками. Більше про цю геополітичну гру розповість Еспресо. 

Від партнерства до суперництва: 25 років американсько-китайських відносин

фото: gettyimages

Коли у 2001 році Китай вступав до Світової організації торгівлі, Вашингтон дивився на це крізь рожеві окуляри. Панувала теорія: включення Пекіна у глобальну економіку поступово зробить його демократичнішим, передбачуванішим, зручнішим. Захід інвестував у китайські фабрики, купував китайські товари, відкривав ринки. Китай все більше зростав.

Але сталося не те, чого очікував Вашингтон. 

За чверть століття Китай перетворився з "світової фабрики" на глобального технологічного конкурента й геополітичного суперника. Його ВВП виріс із приблизно $1,3 трлн у 2000 році до понад $18 трлн сьогодні. Військовий бюджет збільшився десятикратно. Народно-визвольна армія побудувала другий за потужністю у світі військово-морський флот і заповнила штучними островами Південно-Китайське море. Відома ініціатива "Один пояс, один шлях" розкинула китайські фінансові мережі від Африки до Латинської Америки.

Переломним моментом стало зростання впливу Сі Цзіньпіна, який після 2012 року демонтував колективне керівництво, сконцентрував владу у власних руках і відкрито заявив, що Китай більше не буде "ховати силу і чекати свого часу", як заповідав один з колишніх лідерів Китаю Ден Сяопін. Саме тоді американський політичний клас почав усвідомлювати: стратегія залучення провалилась.

За Обами почався "розворот до Азії" – геополітичний сигнал, що Китай став головним пріоритетом. За Трампа у першому терміні – торговельна війна та тарифи. За Байдена – системне обмеження продажу чипів і технологій та побудова антикитайських альянсів. Сьогодні у Вашингтоні між республіканцями й демократами немає реальних розбіжностей в одному: Китай – головна стратегічна загроза США.

І ось парадокс: саме Трамп, котрий у 2017 році прийшов під гаслом "Америка на першому місці", знову прилетів до Пекіна, щоб шукати порозуміння з лідером держави, яку ж таки його адміністрація і його попередники офіційно визнали головним суперником, що може кинути виклик США.

Візит із помпою, але без прориву

13 травня борт Air Force One приземлився в Пекіні. Разом із Трампом прилетіли не лише Держсекретар Марко Рубіо та радники з національної безпеки, а й ціле сузір'я американського бізнесу: Тім Кук (Apple), Ілон Маск (Tesla), Ларрі Фінк (BlackRock), керівник Boeing Келлі Ортберг і – у момент, який багато хто вважав символічним – Дженсен Хуанг із Nvidia, що приєднався до делегації в останню мить зупинкою на Алясці.

Церемонія зустрічі була приголомшливою. Адже 21 гарматний залп, шеренги школярів з прапорцями, урочистий парад у Великому залі народних зборів. Сі Цзіньпін прийняв американського президента так, як приймають рівного.

На другий день Трамп відвідав Чжунгуаньхай – закриту резиденцію китайського керівництва, куди іноземних лідерів пускають надзвичайно рідко. Разом вони прогулялися садом, де Сі показав Трампу троянди. "Це найчарівніші троянди, які я коли-небудь бачив", - вигукнув американський президент. Сі пообіцяв надіслати насіння для Трояндового саду Білого дому. Ось такі показові зв’язки. 

Але за лаштунками пишного протоколу підсумки виглядали скромніше.

Що вдалося узгодити і чого досягнуто не було

Дональд Трамп і Сі Цзіньпін, фото: gettyimages

Китай зобов'язався купувати щонайменше $17 млрд американської сільськогоспоарської продукції на рік протягом 2026–2028 рр., відновив доступ для американської яловичини та птиці. Це було важливо для сільськогосподарського сектору США.

Також обидві сторони підтвердили, що Іран не повинен мати ядерну зброю, і погодилися щодо необхідності тримати Ормузьку протоку відкритою. Сі прийняв запрошення відвідати Вашингтон у вересні цього року.

Але жодних конкретних домовленостей щодо рідкісноземельних металів не підписано, попри те, що саме вони були однією з ключових американських цілей. Також жодного зобов'язання Китаю реально стримати постачання товарів подвійного призначення до Росії теж не надано. 

Хоч тема російсько-української війни була присутня, але не стала центральною. Це вже саме по собі показово: Вашингтон і Пекін розглядають її дедалі більше як елемент ширшого закулісного торгу. Натомість були висловлені туманні формулювання щодо Тайваню – і це в ситуації, де туман найнебезпечніший, бо Китай давно мріє підпорядкувати незалежний острів. 

Тайвань напружився після саміту

фото: соцмережі

Саме навколо Тайваню позиції двох сторін розійшлися найдраматичніше – і саме тут Пекін, схоже, здобув найбільше.

Китайський міністр закордонних справ Ван Ї після зустрічі заявив офіційно:

"Ми відчули, що американська сторона розуміє позицію Китаю і надає важливості китайським занепокоєнням, і, як і міжнародне співтовариство, не підтримує і не приймає рух Тайваню до незалежності".

А ось дипломатичний переклад: Вашингтон змістився ближче до пекінської позиції.

Американський зачитаний документ про підсумки зустрічі не згадував Тайвань взагалі. Рубіо намагався заспокоїти:  "Політика США щодо Тайваню залишається незмінною".

Але Трамп, який відповів репортерам на Борту №1, сказав, що Сі запитав – чи захищатимуть США Тайвань у разі нападу? "Я сказав, що не говорю про це", - відповів президент.

Аналітики CFR прямо назвали це "перемогою для Китаю" – передусім відмову Трампа підтвердити зобов'язання щодо продажу зброї Тайваню відповідно до "Шести запевнень" Рейгана. Ще до візиту Трамп публічно заявив, що обговорюватиме питання продажу зброї Тайваню з Сі – факт, що сам по собі вже підривав десятиліттями усталений принцип: США не дозволяють третій стороні мати слово у своїх відносинах з Тайбеєм. Трамп у своїй манері, вирішив, що це питання може стати його "козирем" у дипломатичній грі з Пекіном. 

Тайванський міністр закордонних справ Лін Цзя-лун намагався зберігати спокій, кажучи що "ми підтримуємо добру комунікацію з американською стороною". Але в Тайбеї розуміють: впевненість Трампа у власних особистих стосунках із Сі може поступово підточувати американські гарантії безпеки острова.

Зауважимо, що після розриву офіційних дипломатичних відносин між США і Тайванем у 1979 році не було жодної підтвердженої прямої розмови (телефонної чи особистої) між чинним президентом США та чинним президентом Тайваню. Тобто Вашингтон намагається маневрувати у складному питанні майбутнього демократичного Тайваню, який вже понад 75 років чинить опір спробам Китаю окупувати острів, відколи була проголошена Китайська Народна Республіка, яку комуністичний Китай сприймає як загрозу. 

Чи переграв Сі Трампа?

Це питання поставили собі практично всі провідні аналітичні центри Заходу – і відповідь переважно схиляється до "так", хоча й з застереженнями.

Рада з міжнародних відносин (CFR) у передсаммітному аналізі прямо назвала статтю "Китай матиме перевагу". Аргументи: по-перше, Вашингтон прийшов на переговори з позиції слабкості – виснажений війною в Ірані, залежний від китайських рідкісноземельних металів для поповнення витрачених у Середньому Сході і в Україні збройних запасів, із вразливими ланцюжками поставок. По-друге, Трамп орієнтований на особисті стосунки і "угоди", тоді як Сі ставить системні довгострокові цілі, які можуть впливати негативно для американців навіть після відходу Трампа.

А Центр стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) зафіксував показову деталь: у китайському виданні підсумків зустрічі Сі переформулював усю двосторонню архітектуру, назвавши це "конструктивними відносинами стратегічної стабільності" – нова концептуальна рамка, яка де-факто закріплює Китай як рівного партнера США, а не молодшого, якого треба "формувати ззовні".

Разом із тим є важливе застереження. Аналітики CSIS вважають, що сам факт ентузіазму Пекіна щодо проведення цього саміту свідчить, що Китай також потребує стабільності – він не настільки впевнений у собі, як прагне виглядати. Можливо, торговельна перемир'я йому потрібна не менше, ніж США. І в цьому сенсі Трамп теж отримав своє: ринки заспокоїлись, є що показати виборцям – угода щодо сільськогосподарської продукції, обіцянки для Boeing.

Але стратегічно рахунок виглядає, що Китай отримав визнання статусу рівного, туманні сигнали щодо Тайваню, відсутність конкретних поступок по рідкісноземельних металах та по Росії – і запрошення до Білого дому.

Як кажуть багато аналітиків, різниця між Трампом і Сі Цзіньпіном на пекінському саміті може бути сформульована просто: один із них – торговець, інший – стратег. Звідси і всі можливі висновки про те, хто що отримав.

Бо Трамп шукав угоду, яку можна продати виборцям: сою, яловичину, Boeing. І він отримав це. Він також отримав фото на тлі витончених килимів Чжунгуаньхаю, троянди в подарунок і запрошення Сі до Білого дому. А Сі отримав визнання рівного статусу, зміщення американської позиції щодо Тайваню, відсутність реальних поступок із чутливих питань – і ще один доказ, що особистий підхід Трампа до дипломатії можна використати в стратегічних цілях.

Путін поспішає в гості: що це означає

Путін під час "прямої лінії" наприкінці 2025 року, фото: YouTube

Ще не встиг Трампа полетіти від Сі, як Кремль оголосив: Путін прилетить до Пекіна 19–20 травня. Офіційний привід – 25-річчя Договору про добросусідство і дружнє співробітництво між Росією і Китаєм.

Але справжня причина в іншому. Москва стурбована: чи не зрадить її Пекін заради потепління з Вашингтоном? Чи не вийде так, що "стратегічний трикутник" – Китай ближче до Росії, ніж до США – похитнеться?

Очевидно, що путінська Росія підходить до цього візиту з позиції слабкості через затяжну війну в Україні. Зростання ВВП скоротилося до 0,4%, економіка страждає від українських ударів по нафтовій інфраструктурі, санкційний тиск не послаблюється, робочих рук бракує. Москва розраховує на серйозну газову угоду, яку вже роками не може просунути. Як пише Bloomberg, Путін вп'яте за чотири роки спробує "продати" Сі Цзіньпіну газопровід "Сила Сибіру-2". Росіяни хочуть замінити європейський газовий ринок на китайський, але у Пекіні хочуть купувати газ за внутрішньо російськими цінами, а не європейськими. Тому тут питання: чи погодиться Путін попасти у ще більший зашморг Китаю? 

Аналітики також вказують на характерну деталь. Якщо Трамп отримав 21 гарматний залп, шеренги школярів і обід у Великому залі, Путін отримав значно скромніший прийом – без розкішного церемоніалу. Це теж послання: Сі демонструє, що відносини з Вашингтоном мають пріоритет, коли рівний говорить з рівним, не відмовляючись від Москви, яку сприймає все більш залежну від них країну. 

Важливо наголосити, що незважаючи на сигнали китайсько-американського потепління, жоден аналітик не очікує реального скорочення китайської підтримки Росії. CFR прямо констатував, що Пекін "майже напевно продовжуватиме" систематично підтримувати російську воєнну машину. Сі пообіцяв Трампу не продавати зброю Ірану, але схожа обіцянка щодо Росії, яку він давав раніше, не завадила масовим поставкам товарів подвійного призначення на підтримку армії Путіна. 

Наслідки для України: поки нічого нового

фото: gettyimages

Для Києва пекінський саміт – тривожний сигнал, хоча й не катастрофічний.

Переговори щодо України на зустрічі Трампа й Сі формально відбулися. Адже китайський підсумковий документ згадує, що сторони обговорювали "кризу в Україні", як завжди пишуть китайці. Але змістовних результатів немає. Більше того: американська сторона навіть не змогла добитися від Пекіна реальних зобов'язань обмежити постачання товарів подвійного призначення, що живлять російську військову промисловість. Це означає, що безпосередній матеріальний вклад Китаю в продовження війни проти України продовжується.

Друга проблема – сигнальна. Формат "Великої двійки" (G2), про який відверто говорять обидві сторони, передбачає, що глобальні питання вирішуються між Вашингтоном і Пекіном – без Києва, Брюсселя, Москви. Якщо Трамп дійсно схильний до "великої угоди" з Китаєм, питання України може стати предметом торгу в обмін на інші поступки. Тобто Сі може натиснути на Путіна, якщо отримає від Трампа те, що хоче. Тим більше FT стверджує, буцімто Сі сказав Трампу, що Путін може пошкодувати про вторгнення в Україну. Хоча і МЗС Китаю назвало це "чистою вигадкою". 

Третя проблема: відсутність чітких гарантій щодо Тайваню, очевидно, не допоможе Вашингтону зупинити Путіна в Україні – швидше навпаки. Москва дивиться і бачить, якщо США не готові тримати "червону лінію" навіть щодо Тайваню, то що вже казати про імперські апетити Путіна.

Чи є позитив? Теоретично так. Якщо китайсько-американське потепління реально відбудеться і Пекін відчує тиск із боку Вашингтона щодо скорочення підтримки Москви – це могло б натиснути на Путіна, якому все важче пояснювати громадськості, чому "переможна війна" допускає українські дрони в Москві. Але навіть оптимісти у міжнародних аналітичних центрах називають цей сценарій малоймовірним у короткостроковій перспективі. Тобто якогось "чуда" у російсько-українській війни найближчим часом не варто чекати. 

Як зауважив молодший науковий співробітник Інституту сходознавства НАН України Дмитро Бурцев у проєкті "СвітОгляд" з Євгеном Магдою на Slawa.TV та Еспресо, у Китаю є власне бачення України, яке не сильно змінилося з початку повномасштабного вторгнення РФ.

"Я б назвав Росію заднім подвір'ям Китаю, тобто це зона, яка гарантує безпеку Китаю. І, наприклад, якщо говорити про енергоносії, Росія може стати тим буфером, тією "запаскою", яка може забезпечувати Китай енергоносіями. Наразі Путін збирається до Китаю. Звичайно, питання між Путіним і Сі щодо України буде обговорюватися. І я не думаю, що Китай буде ставати посередником у діалозі між США та Росією. Він може стати рефері, але не посередником. Партнерство Китаю і Росії набагато більше, набагато міцніше і набагато сильніше. І саме воно формує бачення Китаєм України" , - зазначив Бурцев.

Що бачить Європа і світ 

Для європейських столиць саміт підкреслив тривожну реальність: Вашингтон веде переговори з Пекіном у форматі G2, де Європа – глядач, а не учасник, тому має нарощувати свою силу, щоб з нею рахувалися, як сказала головний дипломат ЄС Кая Каллас. Вона впевнена, що США, Китай і Росія не люблять ЄС і хочуть його зруйнувати, поболюючись, потенційно сили, яку європейці мають, коли тримають разом. 

Китайська заборона на рідкісноземельні метали і магніти в 2025–2026 рр. вже боляче вдарила по автомобільній промисловості Євросоюзу. Будь-яке рішення щодо рідкісноземельних металів, прийняте у Пекіні, безпосередньо торкнеться і Європи.

Для Європи також важливий момент, що Трамп, котрий охолов до НАТО й трансатлантичного партнерства, злітав до Пекіна з ескортом американських мільярдерів і шукав двосторонніх угод. Це свідчить про зміщення американських пріоритетів – від підтримки союзників до прямих транзакційних домовленостей із суперниками.

Але Пекінський саміт не стався у вакуумі. Він відбувся на тлі невдалої американської війни з Іраном, заморожених перемовин щодо України, наростаючого скептицизму США щодо власної ролі гаранта безпеки в Тихоокеанському регіоні та структурної кризи того самого ліберального міжнародного порядку, який Вашингтон будував після краху СРСР. Все більше виглядає на те, що США вже не можуть одночасно утримувати гегемонію в Азії, Європі й на Близькому Сході.

Саме в цьому, можливо, й полягає головний здобуток Пекіна від травневого саміту: не в якомусь конкретному пункті підсумкового документа, а в самому факті, що американський президент прилетів до нього домовлятися – і що весь світ це побачив та зрозумів, хто має владу. 

Читайте також: Трамп після зустрічі з Сі побачив, що може знову стримувати Росію, - експерт-міжнародник Краєв