Пригорнутися хоч би на мить: депутатка з Чернівців після загибелі коханого стала парамедиком на Донбасі

Про це йдеться у публікації видання "Молодий Буковинець", передає пресслужба "Європейської Солідарності".

"Закохалася з першого погляду"

"Історія нашого знайомства максимально сучасна - через інтернет, - розповіла в телефонній розмові кореспондентці "МБ" Єлена Ланівська. - Михайло побачив мене у соцмережі на сторінці нашого спільного товариша і "підписався" на мене. Він переглядав усі мої сторіз і зрештою прокоментував одну з них. Так ми почали спілкуватися. У це складно повірити, але підтверджу: хоча ми жодного разу не бачилися, я майже відразу збагнула, що це - моя людина. В якийсь момент Михайло написав мені, що у свою відпустку приїде до Чернівців. Під час зустрічі я з першого погляду зрозуміла, що кохаю його. Утім, я це відчула ще раніше".

Співрозмовниця зізнається, що таке глибоке почуття її "накрило" вперше.

"Я взагалі не уявляла, що таке буває. Писала Михайлові, що закохалася в нього як дівчинка. На що він у відповідь теж зізнавався: "Якщо це у нас із тобою не кохання, то я тоді навіть не знаю, що ж таке воно".

Так зустрічалися понад рік. Єлена часто їздила до Михайла в Маріуполь. Ці дні були найбільшим щастям. У жовтні у Михайла закінчувався контракт. Продовжувати його він не планував. Хотів одружитися з коханою, переїхати жити до Чернівців і розпочати бізнес із виготовлення принтованих футболок.

"Ми не називали один одного нареченими, а чоловіком та дружиною. Розписатися хотіли ще влітку. Та потім вирішили, що вже після його контракту оберемо обручки, які будуть нам подобатися, і зробимо невелике свято. А після нього - відразу в подорож, кудись до Азії", - згадує Єлена.

"Два місяці болю"

Через початок війни цим задумам не судилося збутися. Єлена зауважує: навіть якби її коханий на той час уже був звільнений від служби, він все одно б пішов воювати - не міг вчинити інакше.

З початком війни підрозділ, в якому служив Михайло, перекинули в Ірпінь. На жаль, там п'ятого березня його життя обірвалося... Чоловік героїчно загинув, прикриваючи своїх товаришів, коли вони стримували ворожу колону.

Загибель Михайла стала для Єлени страшним ударом.

"Мозок відмовляється від реальності. З серцем зв'язку немає... Я не знаю, що далі, бо замість дороги, якою рухалася все життя, — прірва. Зараз майбутнє - це розбитий вщент Маріуполь, і ти будуєш його заново..."

З моменту загибелі Михайла минуло вже понад два місяці, проте Єлені не стало ні на краплю легше: "Час не лікує. Ти просто живеш із цим. Я й досі відчуваю, як твої руки гладять моє волосся. Пригорнутися б хоч на мить", - писала вона в соцмережі.

"Я зараз там, де потрібна"

Дівчина розуміла, що тільки робота може її відволікти від горя. Тож вирішила піти туди, де може бути найбільш корисною - в добровольчий медичний батальйон "Госпітальєри", що допомагає бійцям на Донбасі. За першою освітою вона медик, навчалася чотири роки у медичному коледжі БДМУ за спеціальністю "Лікувальна справа".

"Після загибелі Міші мені було дуже важко ходити Чернівцями, тими вулицями, якими ми гуляли. Тому я більше часу спочатку перебувала в Києві, волонтерила. Та коли в столиці стало відносно спокійно, знову почала шукати для себе якусь активну роботу, щоби трохи забутися. Тоді й познайомилася з дівчинкою, в якої ідентична ситуація: теж загинув коханий. Вона й розповіла мені про госпітальєрів. Їх саме тоді відправляли на Донеччину. Тож я теж вирішила долучитися, адже маю медичну освіту. Пройшла кількаденні курси й поїхала як парамедик. Моє завдання - доставити поранених до медичних закладів. Виїзди бувають часто. На щастя, більшість поранень - легкої та середньої важкості".

Єлена досі не уявляє свого буття без коханого.

"Зараз дуже важко будувати якісь плани на майбутнє. У нас із Мішею все було сплановане до дрібниць, а тепер... На жаль, я не одна в такій ситуації. Зараз дуже багато дівчат, жінок залишилися без своїх коханих, синів, батьків, братів... І я навіть не знаю, що їм порадити, бо й сама шукаю розради. Єдине, що допомагає відволіктися, - це робота. Також підтримує усвідомлення того, про що ми неодноразово розмовляли з Мішею: свобода - це найвища цінність. Розумію, що він загинув заради нашої свободи, в тому числі і моєї. Тож я повинна продовжувати його боротьбу. Я зараз там, де потрібна..."