Про перспективи колапсу Росії

Спершу проговорім дві речі:

1. Результат війни вирішується на полі бою. Тому війну Україна може виграти й виграє завдяки воїнам Сил оборони, зброї та допомозі тилу. 

2. Розвал і колапс російської армії та режиму, перетворення Росії на країну варлордів — це те, що може зробити нашу перемогу швидшою. А може статися вже після того, як Україна повернеться на кордони 1991.

А тепер про тенденції та очікування. 

Бунт Пригожина показав, якою шкідливою є відсутність зворотного зв'язку. І — одночасно з цим — законсервував цей стан: Путін та його оточення переконались, що треба спиратися виключно на 100% лояльних.

Подальша історія з відстороненням генерала Попова, який командував 58 армією і критикував Герасімова за недбалість, довів що рівень фрустрації військового керівництва РФ досяг такого рівня, що конфлікти почали випливати назовні. Нема причин вважати, що російські вищі офіцери мають якісь виразні антивоєнні настрої чи значна їх частина співчуває Україні, але їх невдоволення діями вищого військового та політичного керівництва зростає.

Читайте також: Роспропаганда штучно в'яже підрив Керченського мосту і "удари помсти" по Одесі

Путін, Шойгу і Герасімов будуть цьому жорстко протидіяти. Бо бояться розмивання влади та контролю. Це — звісно — матиме зворотний ефект, формуючи все більше невдоволення.

Наразі невдоволених очолюють "радикали", які вимагають вести війну в умовах "тотальної мобілізації ресурсів країни" в стилі СРСР. Саме тому риторика Пригожина знаходила таку підтримку. Але якщо ще більше "закрутити гайки" - ефект буде зворотним. Тому ніякого "сталінізму" Путін не ініціює.

Останні два місяці також виявили пасивність двох ключових спецслужб РФ — ФСО і ФСБ. Під час історії Пригожина у Ростовській області ФСБ просто закрились у своїх офісах-фортецях і не виявляли активності, доки бунт не було врегульовано. Так само себе поводило і КДБ 1991 року. Пасивність демонструє і байдужість, і розгубленість.

А ось життя "своїх" росіян не бентежать. Так, армія РФ пригнічує ініціативу та орієнтована на виконання будь-яких наказів, навіть божевільних, це накладається на традиції дєдовщини і насильства в армії. Що і формує зневагу до життя солдатів. Це робить армію РФ  менш професійною та більш пасивною ніж ЗСУ, але збільшує толерантність до втрат. Такий стиль веде до поступової демотивації солдатів через банальне бажання вижити. Але навряд буде приводом для чогось більшого ніж локальні бунти чи протести. 

Читайте також: Що буде з Росією, коли вона наважиться вдарити по Європі

Російське суспільство теж байдуже до втрат, бо вкрай деполітизоване. Їм каже Путін "війна треба" - "ок". Скаже "треба мир і віддати Крим" - "ок". Замість Путіна буде інший - "Ок". Над цим Путін і Ко довго працювали. Бо фрагментоване, пасивне суспільство, що занурилось в ескапізм — це ідеал для диктатури.

Так, в Росії є ідейні прихильники (багато) і супротивники (мало) війни. Але вони всі разом — в меншості. Більшості взагалі начхати скільки людей загине з обох боків. Бо вони делегували політику нагору. (Так, історія з пілотом, що потонув — дуже показова).

Загалом.

Армія РФ, режим та еліти існують в стані емоційних гойдалок від "ганебна поразка" до "ну може якось пропетляємо", але до гниття і розпаду трохи не вистачає.

Очікувати, що генерали ЗС РФ чи ФСБ складуть якийсь дієвий заколот — передчасно. У них немає досвіду утворення горизонтальних альянсів, бо це суперечить самій природі подібних диктатур. Але коли з'явиться новий бунтівник, багато людей ситуативно цілком може підтримати його рух. Ну або ініціюють свій власний.

Читайте також: Путін на розтяжці

Факторами, які дотиснуть, можуть бути результати на полі бою. Саме з розуміння цього, я думаю, і виходить намагання перевести війну в позиційну,  Вони бояться, що кілька значних поразок виведуть систему з рівноваги та чекають на "диво" зовні.

Поразки прискорять і масштабують, конфлікти в армії, в елітах та в ядрі режиму. При пасивності суспільства. Процес вже йде. І поява нового "чорного лебедя" - це питання часу. Щоб він швидше прилетів до росіян — нам треба більше зброї й не робити дурні.

Джерело

Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.