Путін планує прибрати Мішустіна, щоб він не став наступником - Фейгін

Умару Сікоку Ембало почав реалізовувати так звану африканську човникову дипломатію: із Москви він одразу помчав до Києва. Потужний геополітичний гравець Гвінея Бісау виходить на дипломатичні рубежі. Кіссінджер плаче.

Путін опустився навіть не на рівень країн третього світу, а вже якогось четвертого світу, повторюючи якісь трайболістські племена, от за горизонталлю рівень Путіна – це Ембалу. А за горизонталлю рівень Зеленського – це Байден. Тому зовсім нереально із одного поверху перестрибнути отак на зовсім інший. Та й ми всі все розуміємо. Ти хочеш переговорів? Ти зацікавлена сторона? Тоді для цього потрібно робити якісь дії. Зокрема, відвести війська до кордонів до 24 лютого і сказати, дивіться, от ми вже це робимо, це хороші передумови для переговорів. Відпустити військовополонених, ну добре, обміняти. Тобто, зробити кроки, які полягають не у тому, що от, Ембалу, передай Зеленському, що я готовий. А такого плану. І тоді у тебе з’являється великий шанс поговорити із Зеленським, і з Байденом, і з усіма іншими. Але коли ти цього не робиш, а просто займаєшся розводами, до того ж американці ще вчора відповіли про те, що не бачать жодних серйозних підстав, що Москва реально хоче переговорів. Це означає, перекладаючи з дипломатичної, що Москва продовжує розводити, показує начебто готовність до переговорів, а насправді продовжує намагатись закрутити ту всю ситуацію і, щоб зупинити наступ ЗСУ, пропонує безкінечні угоди про перемир’я, потім їх не приймає, давайте продовжувати переговори, давайте використовувати Стамбульський формат. Увесь набір.

Але дуже характерний момент, що Путін підняв ставки, точніше градус ядерної істерії до рівня, не баченого з часів Карибської кризи. І як ви правильно відзначили, його рівень із рівня першої, чи другої, чи третьої ядерної держави впав до рівня верхньої вольти з ракетами. Але істерика путінська проявляється ж у чому, у дзвінках Шойгу, який обдзвонив всіх, кому міг додзвонитися, потім йому в тій справі асистував начальник генштабу Герасімов, і всі з тією ж самою шарманкою, що в чомусь винна Україна, яка начебто невідомо яку бомбу виготовляє. Але! За фактом ніхто не боїться і не падає світ перед Путіним на коліна.

Ну так, як раніше це відбувалось. Одразу починалася метушня, давайте його вмовляти, давайте його бавити, цього дійсно немає, бо змінилась стратегія. Оці заяви з боку США про те, що Путін щодо всього попереджений, Блінкен нещодавно заявляв, дійшло певно таки до Путіна, якими будуть наслідки. При чому це не якісь абстрактні пункти, а конкретні а, б, в і так далі. Конкретно, що з ними відбуватиметься. І точно Путіна це не тішить, це Путіна лякає. Тому, ви знаєте, навіть у цих навчаннях і в усьому іншому відчувається якась невпевнена демонстрація, яка потрібна лише для створення картинки. У ній немає реального підґрунтя, рішучості, що от ми попри все будемо. Все якось дуже обережненько. А от знаєте, це все тому, що у них десь брудна бомба. Яка брудна бомба? Де брудна бомба? І ніхто в то не вірить, всі заздалегідь знають, що це брехня і провокація, і нічого іншого очікувати від московської сторони не варто. От тому це все не працює, ні переговори, ні погрози, ні добра воля. Все дає негативний результат, от вони й метушаться. І чим більше тієї метушні, тим більше виникає відчуття сили у тих, хто їм протистоїть, в силу колективності, в силу можливостей. От погляньте, американці завжди діяли на розрядку, тобто напруга вирішувалась розрядкою. Мені йдеться і про широкий сенс, і про вузький. А що відбувається зараз?

Перевозяться передчасно атомні бомби нового типу, які мають бути доставлені в Німеччину, проводяться навчання 101-ї дивізії на кордоні НАТО у Румунії, до того ж заяви робляться якнайжорсткіші. Про те, що ми за певних обставин, командування дивізії, попри те, що у подальшому це було скореговано Пентагоном і Білим Домом, в принципі і зайти готові, немає жодних рефлексій чи страху, треба буде – зайдемо, про що мова.

Йдуть передислокації, йдуть підсилення по всьому периметру кордону з Росією, сил НАТО. Це і є відповідь. Дуже важливо підкреслити, що це відповідь на всі ті спроби шантажів, то погроз, то ескалації. А немає чим відповісти Москві. Вони ж як мали відповісти – захопити Київ.

Ну, тут і так, і не так. У них є, так би мовити, останній аргумент, на який відповідь нададуть і на колективному Заході, і конкретні сили стримування Євро-атлантичного союзу. Йдеться про те, що не дарма Путін почав виводити з Херсону так би мовити певні частини, заводити інші. Вони починають демонтовувати пам’ятники різним російським окупаційним фельдмаршалам і так далі. Тобто, таке враження, що вони саме на тому периметрі замислили якусь ядерну гидоту.

А це все в одному ключі. Якщо вони, наприклад, задумали підірвати Каховську ГЕС, залити і лівий, і правий берег водою, то це в тому ж руслі знаходиться, не кажучи вже про застосування тактичної зброї, крайньої міри, яка відомо, які наслідки викличе. Навіть Каховська дамба зі звинуваченням у цій провокації ЗСУ, вона ж не дає бажаного результату.  Я повторюю, для того, щоб успішно проводити всі ці спецоперації і провокації, треба мати успіх на фронтах. Треба просуватись у бік Києва, чи захоплювати Миколаїв, тоді це справляє враження, бо є зрозуміла картина. Але відбувається ж зворотнє, від початку вересня, від початку Харківської операції відбувся перелом. Здавалося раніше, що можливо отим переломом стало відведення від Києва, Чернігова й Сум військ у результаті успішних контроперацій ЗСУ, але там можна було ще про щось дискутувати. Сама Москва виправдовувалась, що це жест доброї волі, хоча ніхто в це не вірив, але про щось говорити ще можна було. А Харківська операція – це що? З деокупацією понад 10 тисяч квадратних кілометрів. Що це, як не військовий успіх з боку України та військова поразка з боку Москви. І так, із нижчою динамікою, із нижчою інтенсивністю, але це продовжується і в напрямку Сватового й Кремінної, це продовжується на правому березі, від Високопілля. Ви подивіться, як на правому березі просунулись війська ЗСУ. Так, вони заповільнились, бо тут тобі й мобілізовані, і зміни клімату. Зараз дощі йдуть, період дощів, звісно ж, це все впливає. Але це не є заслугою чи успіхом російського військового командування так званою спецоперацією. Це не їх військовий успіх від використання мобілізованих сил, яке вони здійснюють з кінці вересня. Ні, це все виключно актори, на які Москва впливає опосередковано. Тому на цьому фоні намагатися демонструвати, проводити якісь операції дипломатичні чи публічні за участі російського керівництва, це неефективно і не робить ні на кого жодного враження. Ти на фронті виграй, ти на полі бою виграй, тоді з тобою почнуть говорити, бо ти покажеш силу, а за всім цим – демонстрація слабкості. До того ж ця слабкість зростає. Я вам хочу сказати, от ми весь час у фокусі, зосереджуємо Захід, Україну, Східну Європу, а вже в Азії є проблеми і вони очевидні. І вони наростають, бо от днями була заява індійського керівництва, на яке також робилися ставки, Москва дуже розраховувала. Ну, зрозуміло упродовж цих місяців припинялася співпраця щодо енергоресурсів з Індією. В Індії взагалі проамериканська влада в моді, і це всі знають. Індійські націоналісти при владі перебувають, але попри це є довга історія співпраці Москви і Делі, понад пів століття, навіть більше. Зараз вже набагато більший термін, після падіння колоніалізму, після всієї тієї історії від Ганді до Неру. Тому вже й цей плацдарм втрачений, бо і військова співпраця обмежена.

Але тут друг путінський Сі Цзіньпін вчинив що? Ну, такий собі криптодержавний переворот, розвалив систему кланового стримування різних інших групі після того вийшов на фінішну пряму узурпації влади, узурпація влади спричинить до економічного падіння, а економічне падіння вони будуть намагатись затикати чим? За порадою Суркова, звісно збільшенням рівня зовнішньої ентропії. От так, в мене відчуття, воно буде працювати.

Ну, я з вами згоден. Загалом можна констатувати, що спадок Ден Сяо Піна переглянуть. Це потрібно чітко говорити. Попри те, що я от люблю цей епізод, і ви знаєте, там член політбюро сидить Сунь Пін, знаєте, скільки йому років? 105 років, він сидів і голосував. На 20-му з’їзді КПК сидів. Справа навіть не у віці, а в тому, що розумієте, як Сі Цзіньпін повертається частково до часів Мао, він бачить себе наступним Мао, він бачить рішення задач, які стоять перед Китаєм, у стилі Мао. Безперечно, він обрав шлях тоталітаризації, пом’якшеної системи авторитарної, традиційної системи в Китаї. Він вирішив зробити такий собі камбек, і на цьому фоні весь отой маоїстський спадок, він справляє враження. Попри те, на цьому з’їзді у своїй промові Сі заявив, що світ біполярний. Зачекайте-зачекайте, як біполярний? А хто ці поля? Ну, це Вашингтон і Пекін, а де ж тут Москва, яка заявляла про багатополярність. Як на мене, це прямий меседж, не Вашингтону скерований, а Москві. Дорогі друзі, ви васально залежна від нас територія, влаштували всю оцю дурню, яка призвела, зокрема, хоч і не напряму, і до падіння в економіці самого Китаю, а це відомо щодо падіння росту економіки через загальну кризу. На відміну від Путіна, там не дурні, навіщо ставити китайський прапор.

Віддати Східний Сибір, Забайкалля, Далекий Схід, там вже й без того вплив Китаю великий, але віддати безповоротно, в тому сенсі, що там будуть вже напівкитайські адміністрації, там буде подвійна система контролю – з Москви, і з Пекіну, там буде експлуатація ресурсів, там вибудовуватиметься бізнес для того, щоб Китай компенсував падіння економіки за рахунок виводу виробництв, виникнення недовіри між Заходом, Європою і Пекіном.

Тому із цього погляду ослаблення Москви і навіть легка поразка в Україні – вигідні Китаю. Так, звичайно, якби Москва виграла за 2-3 дні війну, тоді це інша розмова, можна було б списати Америку і так далі. Але ж такого не сталося. Тобто, Москва ж не перемогла у цій війні, не захопила Київ, а навіщо допомагати їй вибратися, не втративши обличчя, із цієї війни. Навпаки, хай вона втратить обличчя, хай вона приповзе на колінах до Пекіна, молячи його врятувати економіку, оперезану санкціями, деіндустріалізовану, зі зруйнованим ВПК, із таким ж зруйнованим промисловим потенціалом, який і був низьким, але зараз доведений до найнижчого рівня, із країни третього у четвертий світ, виїхали спеціалісти, виїхали айтішники, інженери, яких ви збиралися просто використати як м’ясо, кидати як фарш, з якого ніколи не буде котлет.

Так, і цей фарш не вдасться провернути назад. Хоча з другого боку ми бачимо, наскільки збудились зараз оці от божевільні товариші в будьоновках Стрєлков та інші з ним. Це означає, що Пригожин посилився, він взяв Стрєлкова на утримування і так далі. Тобто, таке враження, що вони починають ліпити із гівна і палок оці от дерев’яні полки Урфіна Джуса.

Вони їх не зліплять. Все, що у них вийде, це от преторіанська гвардія самого Путіна. Тобто, безсумнівно це з подачі ФСБ, бо не будемо забувати, що Стрєлков – це полковник ФСБ. Він все одно кадр саме Луб’янки, а не чийсь ще. І я багато разів казав, що не варто його сприймати як окрему фігуру з критикою влади Шойгу, це завідний механічний зайчик, у якого в дупі ключик, його провернули і от він стукає по цьому барабану, зараз його відправили на іншу ділянку. Це цілком пояснювальний концепт. Їм потрібно, щоб створилась на фронті якась сила, яка м’яко кажучи не дуже підконтрольна Міноборони РФ, скажімо так. Бо, а хто його знає, як себе армія поведе, ну, генералітет, не рядова. Адже їх зараз тримають у чорному тілі. Подивіться як відстрибали на цьому Лапіні, генерал-полковнику, якого якими тільки словами не покривав Кадиров, і Кадирову за це дали наступне звання генерал-полковника, зрівняли Лапіна й Кадирова. Що б там ми не говорили, цей Лапін все ж таки училище закінчував, повзав на животі роки, десятиліття, як офіцер, закінчував військову академію, багато чого робив, пройшов посади. І тут раптом його зрівняли з якимось без середньої освіти улюбленцем Путіна. Вибачте, це ж приниження, для армії в тому числі, не кажучи вже про загальну опалу, яка супроводжує генштаб, і Герасімова, і Шойгу. Тому що на них намагаються перекласти вину за програну війну, це говориться прямим текстом.

А яку би партію мали зіграти Стрєлков і Прігожин в теперішній ситуації? Тобто, вони ж на себе будуть намотувати решту отих усяких фрікуватих божевільних злочинців, чорну сотню і так далі за списком.

Пригожин – це, як на мене, абсолютно дерев’яшка, він жодних ідей придумати не може, його максимум евристики – то коли він набрав зеків, це успіх успіхів. Стрєлков-Гіркін – не такий. Він може мати різні ідеї, він розуміє, натаскався, безперечно має якусь ідею. На відміну від Прігожина, який гравець, але без ідей. У Стрєлкова є якісь ідеї, хай вони безперечно імперські, вони луб’янські, він може будувати якісь плани. Щодо того, якщо ситуація обернеться, у нас відкривається шанс, певний портал можливого займання якихось вищих рівнів. Але ж їм цього не дозволять, противага їм зашкарублий важковаговий апарат влади. Якщо настане такий момент, коли Путін буде усунений, на моє глибоке переконання, ніяких Прігожиних, Кадирових і Гіркіних не залишиться, їх приберуть. І в них не буде цих сил, не зв  на усі їхні армії Урфінів Джусів, вони не зможуть протистояти реально армії, бо у неї можливості безмежні.

Але армію хтось має очолювати, хтось має стати оцією противагою Прігожину, Гіркіну і ко. Я не вірю, що Мєдвєдєв, кінь в пальто, на танковому заводі зможе зібрати навколо себе людей, які б їх могли, не знаю, поставити до стінки, наприклад.

Та ні, Мєдвєдєв – це взагалі не фігура. Я просто до того, що пам’ятаєте, розмови були, що ледь чи не Золотова призначать міністром оборони, хоча таке теж не виключено, але просто це шило на мило. Золотов не надто розумніший, він взагалі працював слюсарем, він ж так ніякої освіти й не отримав, після строкової армії, детально Коржаков розповів, що він з помилками писав, заяву про прийом на роботу з десятьма помилками, а там два рядки. Ні, це не виправить ситуацію, але уявити собі просування Кадирова, Прігожина, судимого за розбій, чи Гіркіна на якісь вищі посади – це викличе негайну реакцію.

Тому що ніхто не піде, якщо міністром оборони поставлять Кадирова, але я в це не вірю, ніхто воювати за Кадирова не піде. Ніхто цього не прийме,передовсім генералітет.

Солдата в окопі не питають. Він має померти і все. А генералітет під їх командуванням працювати не буде. І Путін це, до речі, розуміє прекрасно. Тому йому потрібно мати оцю так звану преторіанську гвардію чи назвати їх там опричниками Басманова, для того, щоб мати баланс, якщо що. Якщо раптом армія обуриться, бо протистояння армії й ФСБ очевидне, воно явне. То самого Путіна не захищатимуть ні одні, ні інші, а от якась така парамілітарна структура, яка не дозволить прибрати самого Путіна в результаті цих розборок. Тому йому звичайно важливо мати різні полюси сил. Що казати, Путін в силу страху і в силу апаратної досвідченості це розуміє. В чому йому не відмовиш, це в єзуїтському прагненні зіштовхувати всіх, і виступати арбітром. Він розуміє, що за певних обставин це не дозволить нікому згрупуватись на альтернативному полюсі, хай це не людина,  а якесь середовище, наприклад армійське. Щоб воно зібралося разом, не можна цього дозволити. Тому я думаю, що нічого із цього проєкту не вийде, жодні Гіркіни, Прігожини і вже точно Кадирови не зможуть помінятися місцями з Путіним, чи навіть трохи нижче поверхом. Апарат влади в Росії у цьому сенсі дуже монолітний, він не прийме чужинців. А всі троє – чужинці.

А Мєдвєдєва в ролі швондера навіщо вони витягали на поверхню?  Ну, розумієте, нарядити його як якогось оберштурнберфюрера в пальто, яке йому більше на три розміри і відправити спілкуватись з пролетаріатом, ну це просто смішно, непереконливо. Але ні, тобто, значить є якась задумка.

Мєдвєдєв – це потішна фігура, він існує лише тому, що цього хоче Путін. Путін відуває до нього ніжність і вдячність за те, що він провів із ним рокірування у 2012 році, чотири роки беріг пост президента із Путіном прем’єром. І фактично вся влада була, звичайно у Путіна. Тому, Мєдвєдєву дозволено навіть кричати більше і ходити в шкіряному пальто, жіночому на вигляд, ходити цехами. Заради Бога, ходи. Інша справа, що реальної влади він ніколи більше не отримає. Апарат має інше бачення, розмови йдуть про Мішустіна, він і формально, за конституцією, повинен заміняти Путіна, якщо що. Тому що він тимчасово виконуючий обов’язки президента, в конституції написано. Звичайно, конституція – це пожований папір, ніхто на неї не озирається, але він не несе прямої відповідальності за війну, тільки опосередковано. Як прем’єр він, господарчий керівник, міг би, на їхню думку, він з 90-х років крутиться, звичайно, корупціонер, шахрай, виходець із ФСБ, його тато, але він для них більш прийнятний. Бо він менш кровожерливий, його плани – так само продовжувати жити гедоністично насолоджуючись, через експлуатацію підневільного населення Росії, але ні з ким не воювати. Я думаю, що з ним пов’язують саме такі відчуття. І розмови про те, що його збираються прибрати з посту прем’єра скоріш за все не безпідставні. Бо Путін завчасно готується на те, щоб усунути Мішустіна як потенційного, можливо навіть нереального, конкурента. Інша справа, що Путін ніколи не призначить на пост прем’єра сильну фігуру. Жодної ще сильної фігури в ролі прем’єра, не враховуючи його самого, ще ніколи не було. Путін призначить лише такого, який не може виявитися Дмітрієм Патрушевим, 42-річним, який потенційно може змінити Путіна. Це має бути керована фігура. І навіть, якщо вона нарощує потенціал, її вчасно треба прибирати. Таке завжди відбувалося.

От ми говоримо про справді серйозні істотні речі, але княжна Тараканова, яка зібрала валізу і чкурнула, розумієте, по шосе. Шла Ксюша по шосе і тримала валізу, тобто, дьорнула Собчачка. Ну і хотілося би розпитати вашу версію того, що відбувалося. Якби її хотіли посадити, я думаю, що її б затримали, але ні, дали їй зелений коридор. З яким функціоналом, вона що зараз має очолити російську опозицію в екзилі, стати таким собі Савінковим?

Я вважаю, що у неї жодного шансу немає очолити опозицію чи бути в ній представленою, стати її частиною. Це абсолютно виключено. По-перше, я думаю, що вона й сама цього не хоче, бо коментуючи все, що відбулося, вона ж говорить, що це непорозуміння, всі мають розібратися і там немає конфронтації, немає антивоєнного заклику, там немає антипутінського наративу, взагалі він відсутній, тобто всі розмови про те, що це непорозуміння і воно вирішиться. Кордон вона таки, скоріш за все, дійсно перетнула з ізраїльським паспортом, як я підозрюю, бо з російськи м паспортом, навіть з візою, вона цього зробити не може, це заборонено. Це заборонено, це має бути гуманітарна віза, Литва ж заборонила в’їзд, тільки за особливими дозволами. Тому вона могла пересікти з іншим паспортом, ізраїльським, от інформація про це публікується, складно, бо ми паспорта не бачили. Але я думаю, що це скоріш за все так.  Стосовно її звинувачень, по-перше, думаю, це справді так, вони справді займались блоком за гроші у своїх ресурсах, і я думаю, вона цим завжди, до речі, займалась, це не те, що вчора почала, тому це вважалась звична діяльність, за яку ніколи за зябри не брали, цим замаються абсолютно всі, бо це спосіб прогодуватися, така годівниця. Тому, скоріш за все, з високою вірогідністю, це все правда. Інша справа, що вона поїхала. Дали їй поїхати не ті сили, які її підтримують, а ті сили, які навпаки, внутрішньовидова така історія, намагаються її прибрати з поля і як медійне обличчя, і як представницю сім’ї Собчак, мама ж її продовжує залишатися членом ради федерації, вона ж не якась там прибиральниця, тобто це наближена людина.

Ксюша має певний статус, вона немовби похресниця путінська.

Звичайно, ви знаєте, що її особистим охоронцем був Золотов. Особистим охоронцем Ксенії Собчак в період мерства Анатолія Собчака був Золотов, він ходив з нею до школи, не знаю, колготи їй міняв, коли вона була маленькою дівчинкою. От скажіть, за такого даху можна згоріти взагалі? Ні звичайно. Тому, я думаю, що оця історія вирішиться, через якийсь час, не завтра, вона повернеться, можливо до того часу щось зміниться і їй скажуть, що як би твоє перебування тут не дуже, поживи десь за кордоном, це нормальна практика. В цьому середовищі всі гризуться, всі виясняють стосунки, тому немає в цьому політичного, немає в цьому антипутінського, що одні за, інші проти, ця історія не про це. Вона просто про внутрішньовидовий поділ влади, грошей, зв’язків. Вона богема, вона не загрожує нікому і нічим, і не хоче цього. Вони з чоловіком, Богомоловим, дуже близькі меру Собяніну, який їх фінансує, теж з дозволу Кремля, вона має особливі стосунки із Кирієнком, він її покриває, це його близький конфідент, сама Собчак. Тому так, вона не може отак відкривши двері, зайти до Путіна, це неможливо, Путін закрита фігура, з ним не можна спілкуватись, тільки опосередковано через довірених осіб, що вона напевно й робить через Ковальчука, я підозрюю. Але повторюся, там немає жодної політичної складової у цій історії, зовсім.