Путін залякує Пригожиним Захід, і Захід на це ведеться, - Фейгін

Європарламент нарешті дав дуже чітке визначення російської держави, куди вже там Карамзіну з Соловйовим, – держава-спонсор тероризму. Багато людей це сприймає як лише певний символічний ярлик, але насправді, якщо вже європейці до того дійшли, це буде мати надзвичайно серйозні наслідки.

Попри те, що рішення Європарламенту мають необов’язковий характер, це все-таки орган, який забезпечує представництво в ЄС. Усі рішення, які приймались у Європарламенті у вигляді резолюцій, мають довгу історію продовжень у національних юрисдикціях країн, що входять до складу Євросоюзу. Про визнання країни спонсором тероризму вже в низці країн ЄС рішення прийнято – у Польщі, у країнах Балтії, зараз Європарламент. Це означає, що на черзі країни Західної й Центральної Європи, частково країни Східної Європи, які більш рішуче йтимуть цим шляхом. Якщо вже Європарламент такі рішення ухвалює, то чому б цього не робити й там?

На що це вплине? По-перше, на довгострокову перспективу. Рано чи пізно відбудеться міжнародний трибунал по Україні. Неважливо, чи буде він за участі ООН із правом вето постійних членів, – зрозуміло, Росія не пропустить такого рішення. Є також альтернативні можливості юрисдикції, коли низка західних країн приймуть цей статут для себе й створять трибунал поміж 9-10 країнами. І там рішення цього трибуналу діятимуть. Така альтернативна універсальна юрисдикція зараз, до речі, українською владою розробляється. Цілком очевидно, що негайно, в короткостроковій перспективі, потрібно вирішувати питання конфіскацій майна державних активів, корпоративних активів, тому що вони потрібні для відновлення критичної інфраструктури, яку нищить російський Кремль, обстрілюючи територію України ракетами. Звісно, це вплине на послаблення тиску на платників податків – і в Європі, і в Америці. Хоча, на мою думку, це не такі великі гроші. Держдеп оголосив, що з початку війни 22 мільярди доларів витрачено на допомогу Україні. Некритичні гроші, але хтозна, скільки ще триватиме війна та які ще будуть потреби в України.

А тут резерв невичерпний – 350 мільярдів доларів заморожено лише ЦБ РФ у США. Нічогенька сума, лише порівняйте – 22 мільярди й 350.

Такі рішення підштовхують до того, щоб такі питання скоріше вирішувати. А ще це впливає на готовність вести переговори й примушувати Україну до переговорів з боку терористів. Навіть оті настрої швидше припинити війну – не так щоб вони здорово симпатизували Москві, є агентура й на Заході московська, але всі хочуть припинити цю кризу, проблеми енергетичні й економічні, упоратися з циклічною рецесією, яка охоплює світ що десять років, а війна лише поглиблює цю ситуацію: пандемія, тоді війна з Україною. Виникає певна громадська думка, за якої, коли йдеться про країну-терориста, про Москву, то домовленості, навіть на компромісних умовах, із таким суб’єктом переговорів неможливі.

У Москві починають переходити до геноцидальної практики, без перебільшення. Таке враження, що партія найбільш упоротих – уже остаточний колективний Малюта Скуратов вирішив застосувати те, що в усіх кодексах від часів Другої світової війни фігурує під маркою «геноцид» і «геноцидальна практика». Зокрема це знищення інфраструктури, яка має забезпечувати життя певного етносу. І оце все діло вони розгортають.

Те, що це відповідає геноцидній практиці, це очевидно. А якщо врахувати кількість постраждалих по Україні, то вже й так зрозуміло, бо йдеться вже про сотні й навіть про мільйони. Бо частина загинула, десятки тисяч, частину вкрали, перемістили, помістили до в’язниць і таборів на території Росії – усе це разом, з урахуванням оцих цілеспрямованих масованих обстрілів території України ракетами, безумовно, є геноцидом. Можна посперечатися юридично, але це питання поствійни, коли вже можна буде спокійно оцінити наслідки.

Але сьогодні реакція має бути на те, що відбувається в Україні, саме як на геноцид.

Тоді не буде цих недолугих дискусій. Що заявляє російська сторона? Небензя вночі заявляє: ми, каже, обстрілюємо (вони це визнають тобто, не заперечують, що обстрілюють інфраструктуру, цивільні об’єкти – як вони їх розуміють), тому що Україна отримує західне озброєння. Це його пряма цитата, не моя. Але ж Україна отримує це озброєння, по-перше, законно, а по-друге, для захисту своєї суверенної території, вона ні на кого не нападала. Ця війна й ці обстріли відбуваються не на території Ростовської чи Московської області – вони відбуваються на території України. Про що тут мова взагалі? Це глухий кут, у якому опинилося міжнародне право за наявності країни-засновника ООН, такої як Росія, яка може блокувати будь-які інвективи, претензії міжнародно-правові стосовно неї в обґрунтуванні геноциду, оскільки має право вето як постійний член Ради безпеки. Але чи скасовує це констатацію, що безумовно здійснюється геноцид? На мій погляд, жодним чином не скасовує. А констатація всіх цих питань правових має відбуватися просто зараз. Фіксуватися, засвідчуватися, байдуже, чи це Бучі стосується чи ракетних обстрілів, у результаті яких гине цивільне населення.

Ми це ще побачимо. Йдеться про масовані атаки на енергетичні об’єкти, які мають своєю метою спровокувати масове замерзання людей. Але надзвичайно характерний момент – путінський  Распутін із прізвищем Дугін починає говорити про можливе винищення внутрішнього ворога. Таке враження, що одразу кілька історичних циклів сплелися в цьому божевільному водевілі.

Так, я читав його умовиводи в телеграмі. Звісно, він має на увазі внутрішнього ворога, ворога у владі, еліті. Ворогів вони визначають цілком довільно. Лапін був герой, дали Героя Росії за Лисичанськ і Сєверодонецьк. Сам Путін сказав: дайте йому Героя, я оце з Шойгу телефоном розмовляв, за Сєверодонецьк і Лисичанськ дайте йому Героя, він напрямком Центр командував. І дивіться – минуло трохи більше місяця, а він уже «посварений всіма» від Пригожина до Кадирова. А що це за люди – один кримінальник, 13 років відсидів, інший, Кадиров, воював з цим самим Лапіним у Чечні. Звісно, генералітет невдоволений: як оці вискочки сміють на генерал-полковника, людину з їхнього середовища, з їхнього кола наскакувати? Я вам нагадаю, як Кадиров розповідав: я, каже, прийшов до начштабу Герасимова, кажу йому, що Лапін не так воює. Що йому відповів Герасимов: та не треба, у нас Лапін на хорошому рахунку (це пише сам Кадиров у телеграм-каналі), це серйозний військовий, великий професіонал, не треба, мовляв. Тобто це корпоративна спайка. Ці люди, генералітет, – такі самі воєнні злочинці, ми з них не робимо безневинних ягняток. Але вони про інше. Вони, безперечно, навіть на початку операції розуміли, до чого все йде.

Принаймні якийсь Герасимов чудово знав стан власних російських збройних сил і розумів чудово, чим закінчиться військова підтримка України, її Збройних Сил з боку Заходу для цієї війни.

І тому це незадоволення викликано тим, що вони не хочуть програти, тому що поразка назавжди залишиться: програли Україні – то ви просто ніякі не вояки; по-друге – втратити армію, тобто їхній бізнес. Це ж для них бізнес, великий, гігантський, багатомільярдний бізнес. Подивіться останнє розслідування про Суровікіна, про Шойгу – вони ж усі мільярдери. Гігантські, якісь шалені гроші, що не снилися навіть жодному з радянських генералів. Тому, безперечно, їхнє незадоволення викликано тим, що їх підвели під ситуацію війни, де питання не про заробити чи не заробити, а про жити чи померти, жити чи опинитися у в’язниці. Навіщо їм це, заради чого? Вони так добре жили. Тому всередині генералітету фронда ця є напевно. Вона є і в уряді, тому що їм доводиться вирішувати господарські завдання в умовах війни, санкцій, ізгойства – тобто в умовах тиску з різних боків. Це для них також абсолютно важка ситуація. Грошей стільки, скільки є, скільки можна заробити, а їх треба розтягнути й на питання ведення війни, і на соціальну інфраструктуру, і на підтримання господарства, і на подолання проблем технологічних, наукових, санкційних тощо. І все це дуже важко. Звісно, для них було б комфортніше, щоб війни не було й можна було б ці проблеми розв’язувати, поступово виходячи з режиму санкцій. Тому в цього середовища, безумовно, склався якийсь консенсус. Проблема в іншому – що навіть попри ремствування й незадоволення, про які періодично проривається публічна інформація, вони не готові чинити якісь дії.

Вони хочуть, щоб усе зруйнувалося само, щоб Путін умер, чи його вбили, чи він вдавився грибами, але не дай боже самим суб’єктивізуватися, приймати якісь рішення.

Так сталося з Хрущовим, коли йому зателефонував Семичасний і сказав: усе, чао, проводимо пленум ЦК (на якому його звільнили від посади першого секретаря партії). Тому я вважаю, що їм швидше за все потрібний якийсь імпульс. Щоб хтось вчинив публічне самознищення шляхом виголошення Путіну «чорної мітки». Так, у такої людини доля незавидна, можливо, але вони це підхоплять.

А як у цей розклад вписується історія з воєнним злочинцем Пригожиним і відповідною кувалдою? Ви пам’ятаєте: покійний генерал Черкесов розказав, як вони «підвішували Росію на чекістський гак». І зараз Росію «намазали» на пригожинську вагнерівську кувалду.

Абсолютно точно: кувалда, перехрещена зі шваброю, – їхній головний символ. Його й Кадирова – цього менше, бо він не титульної культури, тут може бути швидша реакція, бо як це – чеченець розстрілюватиме генералів? А Пригожин кримінальник. Я з подивом прочитав, зараз багато публікацій з’явилося в центральній пропагандистській російській пресі, який він був чудовий бригадир, коли сидів за розбій. Тобто йому створюють репутацію, що він чесний хлопець, ось так попав, але й у тюрмі поводився пристойно – отакої. Це щось неймовірне для апарату, для влади. Як таке може бути взагалі? Але моє трактування таке:

Пригожина спеціально зростили, накачали. Для чого? Щоб він виконав дві важливі функції: перша – роль такого собі сатрапа, Малюти Скуратова з його опричниною чи преторіанською гвардією, як кому до вподоби, відносно Путіна, щоб він став фронтменом покарання й репресивного механізму кувалдою за нелояльність, саботаж, погану війну тощо.

Він же ж відкрито пікірує міністерство оборони, так і заявляє. Не кажучи вже про того Бєглова, начальника, губернатора, якого він звинуватив у хабарництві, у держзраді, писав листи у генпрокуратуру й особисто їх проголошував. Це при тому, що Бєглов – не чужа Путіну людина. А ще є друга причина, через яку Пригожина піднесли з кувалдою і 37 тисячами зеків-комбатантів, які воюють всередині ПВК в Україні, –  Путін його показує Заходу й каже: ви хочете, щоб мене не було, так от він буде. Ви йому хочете ядерну бомбу дати, цьому чуду-юду? І Захід на це ведеться.

Але ж є ще й Бортников із Патрушевим? Зараз Пригожин фігурує вже не просто в якості воєнного злочинця зі зграєю зеків – він вийшов на міжнародний рівень. Це ляпас не просто Лаврову з Машею Півторастакана, це загалом ляпас тому, що називається «устої чекістської системи», тобто він символізується не лише військовим, а й Бортникову з Патрушевим.

Безумовно, Патрушев з Бортниковим ведуть свою гру. Вони руками Пригожина, їм дуже вигідно звинувачувати в усьому армію – «це вони програли війну, це не ми програли війну». Правильно оцінювали, неправильна оцінювали, але воює армія, армія мала дати результат. Тобто це спосіб відведення вини від себе. Вступити в гру публічно, відкрито вони не можуть, це не заведено в апараті. Апаратні різні інтриги – так, але відкрито звинувачувати армію, що вона погано воює, вони собі дозволити не можуть, цього не передбачає путінський тімбілдинг.

Тому вони використовують Пригожина. При цьому ставляться до нього цілком зверхньо, для них Пригожин лише інструмент, це не їхнього рівня, не їхнього кола фігура.

Вони можуть і помилятися, адже пригожини у російській історії через свою дикість і лють довго не жили, але на історію як гравці таки впливали.

Тут питання, хто до кого перший прийде з порцією «Новічка». Чекістське кубло думає, що вони будуть першими, але зрозуміло, що хіміки знайдуться і в Пригожина.

Не хіміки, а людина з кувалдою може прийти. Тобто простіше набагато, навіть і без хіміків. Кувалда – цей символ уже не вперше літає в повітрі, ми її бачили в Сирії, в інших місцях, вони самі такий образ для себе обрали. Якийсь адвокат пригожинський на камеру типу подарував Євросоюзу кувалду в коробочці, у футлярі. Це ще й піар.

Футляр, до речі, від скрипки. З віолончеллю Ролдугіна яскраво асоціюється.

Вони там усі разом. Але сам факт, що кримінал настільки очевидний ніколи такої публічної ролі не відігравав раніше. Закулісна – будь ласка, чекісти завжди з криміналом були вась-вась, особливо пітерські. Але все ж таки у владі присутність таких людей не допускали ніколи. Бізнес, якісь темні справи – так, але ось щоб людина претендувала на владу, формальну чи неформальну, неважливо (Пригожин якісь центри відкриває, мало не партію створювати збирається ПВК Вагнера), таке не дозволялося. Тобто найвищий дозвіл надано заради цих двох цілей: опричнина й водночас лякала для Заходу. Путін таке вже багато разів робив. Свого часу впродовж нульових, я це добре пам’ятаю, він лякав поверненням червоно-коричневих. Тому Путін кращий за червоно-коричневих. «А ви що хочете – щоб Зюганов?» – і він привів усіх таких і інших. Усе це була омана, єльцинська зокрема. Але ж це спрацювало. Зараз, звісно, інші часи, Путін сидить уже чверть століття майже, скоро 23 роки. Але я хочу сказати, що війна все змінила, вона посилила ставлення як таке. Природно, Заходу хотілося б позбутися Путіна, йому навіть неважливо, хто Путіна прибере, Патрушев чи хтось інший. І Путін винайшов єдиний засіб захисту – сказати, що в результаті хаосу можуть прийти до влади Пригожин і Кадиров, що одне й те саме, а отже, треба берегти Путіна, який керує усім цим «оркестром», разом з футлярами від віолончелей.

А на сценарій війни як це може вплинути? Так звана коротка війна перетворилася на довгу й затяжну, а зараз плавно переходить у режим тотальної війни з геноцидом запланованим, а «воєнний поріг» розтягується і на наступний рік. Але ж ресурсів попри всі понти, фінансових, і людських, та й технічних у Кремля нема.

У цій ситуації є лише два шляхи: один – переговорний процес, на який Україна ніколи не погодиться на умовах капітуляції, а другий – тотальна війна. Україна має отримати відповідну зброю, адекватну тій, яка є в Москви, – ракетну техніку, дрони, які дають змогу так само знищувати російську інфраструктуру. На це має наважитися Захід, у самої України проблеми з цим, тому що знищено промислове виробництво й військове виробництво. Якщо Захід надасть це озброєння, то, я вважаю, це буде стримувальним чинником, як мінімум обстріли інфраструктури України припиняться, тому що так само почне знищуватися московська критична інфраструктура. До цього Кремль точно не готовий, ризикувати собою вони точно не готові. Своїм народом – та будь ласка, українським народом – скільки завгодно, ким завгодно, але не самими собою. А дрон, перепрошую, не вибирає, може й на Рубльовку прилетіти, хоч і в кремль на дзвіницю Івана Великого. Тому Заходу доведеться вибирати, він мучиться цим вибором: дати чи не дати ATACMS, дати чи не дати дрони, що на тисячу кілометрів літають, – от що його робити? Начебто треба домовлятися, але як тут домовитися, коли Москва замість домовлятися б’є по цивільних об’єктах? Начебто маєш негарний вигляд, бо намагаєшся підвести під переговори з таким суб’єктом переговорів. Так що є два шляхи: або подальша ескалація, яка приведе до подальшої поразки Москви, тому що наступу ВСУ ніхто не скасовував, і він напевно готується. І напевно накопичуються резерви, я гадаю, на Запорізькому напрямку – я не знаю, я просто на мапу дивлюся, що найреальніше для продовження деокупації. Або підведення до переговорів, але ж Москва, як слушно каже Зеленський, не збирається розмовляти. Вона хоче виграти час, перегрупуватися, провести нову мобілізацію, підтягнути якісь резерви й озброєння від партнерів типу Ірану, а переговори – це ж завжди компроміс. Та звільніть територію, почніть виводити – що може бути простіше? Ви ж почали в Херсоні, так вийдіть уже з лівого берега, звільніть частину Донбасу, почніть потихеньку виводити війська з Криму та й розпочинайте переговори: підстави ж з’явилися, ось, ми вже звільняємо, давайте вже хоч якось хоч щось.

Зерновий коридор вдалося ж якось пропхати – і Шойгу злітав у Стамбул, і підписали дуже хитру формулу.

Зернові угоди Москві не подобаються, тому що вони не дають їм зиску. Вони хочуть, наприклад, добривами торгувати. Добрив у Росії багато – аміак і ще багато чого. І проблему цю вони ніяк не можуть розв’язати, а вони збираються її розв’язати. Більше того – вони хотіли шляхом цієї зернової угоди зняти частину санкцій. Та цього теж не сталося.

Третє, чого вони хотіли, – щоб стамбульський формат за участі ООН у зерновій угоді (угоду укладено окремо з Росією і окремо з Україною) став таким собі способом укладення перемир’я, хоча б на Півдні. Щоб облишити територію того ж Криму, Одесу, тут же ж ходять судна щоб жодних наступів ВСУ на цьому напрямку.

Це не спрацювало, і це дуже дратує Путіна, він багато разів публічно висловився в дусі «нас розвели», «нас обдурили». Як це – «тебе обдурили»? Оно йдуть судна, возять зерно – усе ж нормально. Так, головний бенефіціар Туреччина, вона отримує, за чутками, 25% з усіх суден завдяки фрахту, завдяки всім можливостям, які надає протока. А правда це чи ні – не знаю. Так пишуть, а що там насправді, це краще фахівцям коментувати. У будь-якому разі Москва від цього не отримала того, чого домагалася. Тому тут умови такі, що Москві потрібно шукати, і вона шукає нового формату домовленостей через Америку, через інших партнерів, щоб переконати Київ увійти в переговорний процес. Моя особиста думка – перспективи тут немає, але це не означає, що Москва не залишить цих надій, зокрема, обстрілювання ракетами території України – це спроба приневолити саме до цього. Але поки що, як бачимо, результат зовсім інший.

Свого часу робилися певні прогнози стосовно того, що відбудеться в Росії після того, як росіян виб’ють з Херсона. Це сталося, але таке відчуття, що ми дещо переоцінили цю формулу, що російська зовнішня й внутрішня політика може посипатися чи впасти, як слов’янська шафа. Зараз можуть розгорнутися надзвичайно серйозні історії, зокрема йдеться про вогневий контроль над Кримським півостровом, тимчасово окупованим.

Я думаю, так воно і є. Вони стверджують, що в них 325 тисяч мобілізовано, і це вже від 21 вересня продовжується, а надворі вже листопад добігає кінця, тобто два місяці вже точно минуло від початку «мобілізації», а на жодному з воєнних напрямків – Бахмут, Соледар, на Вугледар і Сватово спроби були посунути ВСУ – жодних результатів. Тому вони дійсно застосовують ракетні удари – ту єдину перевагу, яку мають перед військом України, як інструмент воєнного терору щодо населення України. Я так розумію, що ВСУ готують наступ, а ще й політичні причини в цього є: будь-який тиск на переговорах знизиться суттєво або навіть щезне, якщо на полі битви досягнути успіху. Навіщо перемовлятися, якщо, скажімо, лівий берег – Токмак, Мелітополь і далі до Чонгара – буде деокупований у воєнний спосіб?

Або якщо ірпінська тероборона зайде в Джанкой, наприклад.

Мабуть, це розуміють на Банковій, напевно таке продовження готують. Москва може оголосити нову мобілізацію. Склад мобілізованих ми бачимо – це ніяка не таємна сила, якої не було. Вони її називають «Кузьмічі», як написав один із дурних воєнкорів. Але цю методичку було запущено: мовляв, не змогли професійні військові, але ж є «русскій мужик», який до Берліна дійде й повернеться без проблем. Але щось нема такого – мужичок гине чомусь, під Бахмутом шарами люди лежать, так і сто тисяч утрамбують. Безглуздість цієї бойні має стати очевидною й простому мужику – куди він їде, яка підготовка? Мені подобається, як баби з Воронезької області записи роблять, розповідають, що їхніх чоловіків, синів, батьків посилають воювати непідготовленими. Добре, а якщо підготовленими за місяць – було б краще? Від «хаймерса» жодна підготовка не помічна. Не розуміють вони, яка війна йде на території України. 70-80% загиблих – від обстрілів. Артилерійських, ракетних, мінометних. Це дистанційна війна. Москва продала, не як перемогу, але продала деокупацію правобережжя. Путін цього не коментує, Пєсков сказав: усі питання до Шойгу, це все міноборони робить. Це вже смішно. Я очікував, що з утратою Херсона виникне когнітивний дисонанс у протагоністів цієї війни, у тих, хто її підтримує, бо незрозуміло, за що ви воюєте – щоб якнайбільше вбити мирного українського населення? Так це суперечить навіть вашій ідеології, ви вбиваєте не нацистів, а звичайних громадян. Поки що це все якось існує всередині однієї голови: чудово, українці тепер будуть без тепла. Але це розмиває цілі й завдання операції, які мають бути зрозумілі для тих, хто воює в окопах, чия мотивація має бути високою. Вони повинні розуміти, заради чого вони вмирають. Поки що вони вмирають і навіть нічого не встигають зрозуміти. У твіттері оно прочитав: 30-річний хлопчина, учитель суспільствознавства в якійсь провінції, раз – і нема за тиждень. Так ви весь генофонд перевбиваєте.

От коли це второпає мужик з наступної хвилі мобілізації, тоді, можливо, буде якась реакція.