Роби що можеш в обставинах, які є

Мене цікавили віра в Бога і життя Церкви тоді, коли це зовсім не було модним, а навпаки — вважалося чимось ганебним і "нерадянським".

Я ходив на мітинги Народного Руху ще тоді, коли він офіційно мав додаток в назві "за перебудову". Я купляв газети, видані у Литві, де вже відверто критикували радянську дійсність та закликали до незалежності.

Я памʼятаю і події у Тбілісі, і вбивства у Вільнюсі, й інші прояви агонії совка. Вся моя родина навесні 1991 р. проголосувала проти "обновленного Союза, в котором в полной мере будут соблюдаться права человека". І хоча я ще не мав права голосу, але дуже радів результатам референдуму 1 грудня 1991 р.

Я свідомо належав до єдиної парафії у моєму місті, яка вийшла з МП ще 1992 року. І я свідомо ще 30 років тому обрав шлях викриття неправди Моспатріархії та розвінчання її пропаганди. Бо ще тоді усвідомлював важливість духовної незалежності України та необхідність позбутися накинутого нашому народу ярма.

Читайте також: Якби ми прислухалися до порадників, то не мали б незалежної церкви

Моя перша мова — російська. Вона звучала всюди навколо в моїх рідних Черкасах, де з 33-х шкіл була лише одна (!) з українською мовою викладання. Але ще 1990-го я малював у зошиті тризуб і читав "Історію" Грушевського. Я повноцінно опанував українською завдяки семінарії Української Церкви. Я — жертва русифікації, але не змирився з цим, а за власним переконанням змінив те, на що мене прирекла імперія зла.

Я за все життя жодної ночі не провів у Росії, лише тричі був там з необхідності, але завжди планував так, щоби якнайшвидше звідти поїхати. Бо завжди знав — Москва ворогує проти нас і хоче нашого знищення. І чим менше мати з нею спільного — тим краще.

Понад 15 років маю досвід діалогу з МП у дуже різних форматах. Вести його треба, і реальність доводить, що спілкування дає добрі плоди навіть тоді, коли для їхнього зростання треба багато часу. Але ніколи не слід забувати про злу природу самої системи Моспатріархії — цього потворного породження імперії та совка.

Читайте також: "Русскій мір" і "російська церква" мають бути заборонені в Україні

Тому мені не треба доводити, за яке майбутнє боротися, які ідеали підтримувати, яких принципів дотримуватися. Бо усе своє свідоме життя я намагаюся робити те, що можу, в обставинах, які склалися. І ті речі, до розуміння яких багато хто приходить лиш тепер — я знав від юнацтва.

Саме тому я радію реальним досягненням, бачачи, наскільки нам усім разом вдалося змінити Україну на краще. Звісно, що тут ще дуже далеко до ідеалу. Але я добре памʼятаю 89-91 роки та в якому багні ми були тоді, я бачу приклад сусідів, які в болоті совка не лише застрягли, але й провалилися в нього ще глибше.

І тому я вмію цінувати вже досягнуте, щоби не посипати голову попелом і не впадати у депресію від того, що "все не так". Бо "все так, як треба" - не буде ніколи.

Але зараз точно краще, ніж в совку і там, куди неосовок дістався.

Джерело

Про автора. Євстратій Зоря, архієрей Православної церкви України, архієпископ Чернігівський і Ніжинський, речник Священного Синоду, заступник голови Управління зовнішніх церковних зв'язків ПЦУ

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.