Шевченківська премія не має вкривати глазур'ю експонати з минулих епох

Навіть найкращі наміри мають від'ємний результат, коли вони втілюються хаотично, непрозоро, поспіхом, і коли процесом їхнього втілення управляють у ручному режимі з-за зачинених дверей. Це непрофесійно. Це не стратегічно. З цього не виходить нічого доброго.

Що означають відсутність (досі) президентського указу про присудження премій і прийняття рішення про запровадження додаткових номінацій?

Читайте також: Чому цьогоріч не вручено Шевченківську премію?

1. Неповагу до суспільства, яке планували тримати у напрузі та невіданні аж до травня.

2. Неповагу до Комітету, якому ніби сказали: "е-е, куди зібралися? Кого це ви тут нам понавибирали? Ану назад! Зараз ми вам розкажемо, що є правильним і актуальним".

3. Нарешті, неповагу до самих лауреатів, кожному/кожній з яких (у кожній з номінацій!) вирішили дочепити "правильного" лауреата-візаві. Мовляв, ось ви хороші, але нате вам, подивіться, хто здійснив внесок у Перемогу. І цими "не зовсім переможними" лауреатами виявилися б, наприклад, Ірина Цілик, яка зняла фільм, що розповів світові про щоденну реальність російської агресії проти України, чи Катя Калитко, поетка і волонтерка, один із найважливіших поетичних голосів нашої війни та Перемоги.

Читайте також: Члени Шевченківського комітету складають свої повноваження – заява

Будемо стежити, щоб українська культура не рухалася за сигналами з пульта управління за зачиненими "високими" дверима ОП чи МКІПу

Вважаю, що нинішній склад Комітету, мої чудові колеги та партнери захопливих, часом гарячих дискусій, зробили чимало, щоб Національна премія України імені Т. Шевченка рухала нас уперед, а не вкривала глазур'ю експонати з минулих епох. Ми йдемо, але будемо весь час тут. Будемо стежити, щоб українська культура не рухалася за сигналами з пульта управління за зачиненими "високими" дверима ОП чи МКІПу. Це не погроза, це просто нагадування.

А українському суспільству хочеться сказати від себе словами нашого Патрона:

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Джерело

Про автора. Остап Сливинський, поет, перекладач, літературознавець

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.