Столітня війна

Та власне, якщо вірити деяким історикам, зокрема Сергієві Громенку, якого дуже шаную, і без того маємо смугу воєн, починаючи з Першої світової, які лише затухали на час, аби потім знову вибухати з новою силою. Громенко резонно стверджує, що "історична гіперфлуктуація (випадкове відхилення якоїсь величини (фізичної, біологічної, соціально-економічної). – Авт.)  – російський більшовизм – зіштовхнула регіон зі второваного шляху на своєрідний кільцевий тупик. І 1945 року насправді нічого не змінилося". І цей зафіксований факт може бути усунуто лише "після перемоги над Росією, та її загибелі й переродження на кшталт Османської імперії – Туреччини".

Читайте також: Точка вини

Невтішних думок додала і свіжа (за 13 листопада) публікація The Economist. Для початку поважне видання окреслює сучасний глобальний театр воєнних дій, — від українського сходу і півдня, через Ізраїль та смугу Гази, громадянські конфлікти в Малі, М’янмі та Судані, і до вагітного дуже серйозною кризою Тайваню.

І, наголошує The Economist, справа не лише в Росії. Так, вона, мабуть, є осердям реально сформованої новочасної Вісі Зла, яка поєднала Москву, Пекін, Тегеран та Пхеньян, але війна насправді, як на мене, вже давно набула непритаманного досі схожим конфліктам мережевого характеру. Вона вийшла за межі національних держав, керованих автократичними лідерами чи урядами, її жаристі головешки раз-по-раз спалахують полум’ям соціальних конфліктів у будь-якій точці земної кулі, у центрах європейських столиць чи в нетрях міст Глобального Півдня.

Таким чином, Третя світова, чи вже надцята фаза Першої, стала екзистенційною за характером не тільки для українців. Вона переросла світоглядні рамки протистояння непримиренних систем, торкнувшись життів і доль найінфантильніших мешканців у всіх закутках світу.

Читайте також: У вирві війни

Усі так чи інак втягнуті в кратер вселенського протистояння, — і дивним чином ракетні удари по українських містах пов’язані з міріадами чинників – від зарплатні китайського робітника, який клепає мікросхеми для смертельної зброї, до бюджетування кампаній захисників довкілля десь у Західній Європі.

Я часто згадую роман Юрія Щербака "Час смертохристів". "Що з нами трапилося? І коли ми знову станемо людьми?". Світ неухильно занурюється в хаос, і вже годі шукати першопричину, ту першу кістку доміно, яка хитнулася, втративши рівновагу, і спричинила невідворотний ефект. Годі шукати, але легко знайти: згаданий Громенком російський більшовизм, ота гіперфлуктуація, яка живила й досі живить тотальний нігілізм "пролетаря", безкарність та сфальшоване почуття безпідставної справедливості, зневагу до моралі як мірила людськості.

Читайте також: … Точиться війна

Це не моє відкриття, і далебі – не одкровення сучасних мислителів. Найпарадоксальніше, — про це говорили далекоглядні політики та філософи, коли ще не вистигли руїни європейських міст після скону нацизму. 1948 року філософ Бертран Рассел написав, здавалося б, шокуючі рядки: "Наступна війна, якщо вона станеться, буде найбільшою катастрофою, яка випадала на долю людства. Я можу уявити собі лише одну більшу катастрофу: розширення влади Кремля над усім світом". Якби ж то він знав, що ця експансія вже почалася. Від Південно-Східної Азії аж до Куби, від Угорщини до Афганістану — сталінська-хрущовська-брежнєвська, а відтак вже й путінська Росія пробували на зуб міцність учорашніх союзників, одночасно снуючи павутиння своєї агентури через культуртрегерів "вєлікой русской культури", мережу "центрів славістики", зацікавлених бізнесменів тощо.

Те, що відбувається зараз, — концентрований наслідок тривалої підривної діяльності, яку провадила в світі Росія, тієї "диктатури релятивізму", про яку говорив Папа Венедикт XVI, і про яку згадує Борис Гудзяк.

Вона, ця витончена і фарисейська диктатура, є, за його висловом, "небезпечнішою за відхід від правди", "є сумнівом чи навіть запереченням, що істина взагалі існує. Є твоя і моя, hand-made, кишенькова, до вибору, до кольору; покажу, коли потрібна чи вигідна, і сховаю, коли ні".

А тепер погляньмо, чи не у схожій ситуації перебуваємо ми з вами? І чи не "кишенькові правди" кожного, належно підігріті соцмережами, не дають нам "глянути вгору", аби побачити суть?

Столітня війна триває… Різнолика, підступна та антигуманна. Мусимо вижити в ній і перемогти. Заради майбутнього без хаосу і жодних диктатур. Заради того, щоб "знову стати людьми".

Спеціально для Еспресо.

Про автора. Ігор Гулик, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.