Сучасні герої та як із ними жити: що про це думають Померанцев, Кебуладзе і Антонюк

Еспресо виступив генеральним інформаційним партнером  Lviv BookForum.

До дискусії про героїзм долучились Емма Антонюк, журналістка, громадська діячка, блогерка, Вахтанґ Кебуладзе (український письменник, філософ, публіцист) і Пітер Померанцев (британський журналіст, письменник, викладач).

"Вислів “Герої не вмирають” не зовсім правдивий. Бо вмирають, і часто — найпершими. А ті, що повертаються з війни з ранами видимими й невидимими, мають бути для нас на першому місці. Проте не в контексті красномовності, а в повазі, турботі, інфраструктурі", — вважає Емма Антонюк.

Вступне слово було від модераторки дискусії, поетеси й журналістки Олени Гусейнової:

"Створення героїчних наративів було дуже поширене в мистецтві та літературі в різні часи та в різних культурах. Якщо загуглити "міф героя" англійською, то отримаємо результати із царини антропології та культурології. Серед них також будуть академічні тексти, написані на зламі 90-х — 00-х, про те, що час героїзму скінчився. Зустрічатиметься конструкція "в наш негероїчний час". Цю фразу я сама часто використовувала до 2014 року. Вона риторична, а значить вона швидко втрачає сенс. Чи все ще задовольняють герої нашу естетичну чутливість у 21 столітті?".

Позитивна героїка vs час антигероїв 

"Коли настає кризовий період, виникає запит на героїв. Ми живемо під час гарячої війни, де без героїзму не можна помислити перемогу", — відповідає Вахтанґ Кебуладзе.

Натомість Пітер Померанцев стверджує, що не було негероїчного чи псевдогероїчного часу, був час антигероїв. Як приклад — у США центром популярного сторітелінгу останніх десятиліть стали антигерої. Коли перформанс став вищий, ніж політика, американці отримали Дональда Трампа як політичне вираження негативного персонажа. Такими також є Орбан і Путін.

"Україна кидає цьому виклик. Вона повернула можливість позитивної героїки", — резюмує Померанцев.

На думку Вахтанґа Кебуладзе, антигерої з’явились, коли люди почали сприймати зло несерйозно. Воно виросло з політичного, екзистенційного, морального, економічного й безпекового комфорту, у якому жила цивілізація після Другої світової війни. Після Нюрнберзького процесу здалося, що люди зрозуміли, що таке зло, засудили його й поставили крапку. Але далі світ стикнувся з абсолютною формою зла, якою є Росія. "Зрештою, — підсумовує Кебуладзе, — Росія була абсолютним злом завжди".

Про "хороших росіян" і пацифізм німців

У чому проблема антигероїв? У тому, що ними захоплюються. Це зіграло злий жарт і з Україною: навіть прихильні до нас західні інтелектуали, починають шукати "хороших росіян". Вахтанґ Кебуладзе наводить приклад Славенки Дракуліч та її роман "Війна всюди однакова":

"Смерть російського сина не те саме, що смерть українського. Бо вони прийшли на нашу землю вбивати. І матір злочинця винна, що вона народила злочинця. А мати українського героя — героїня. Проте для світової спільноти це просто загальнолюдське горе, горе матері".

Кебуладзе вважає, що те, що ми сприймаємо як героїзм, у деяких країнах світу може сприйматися як прояв радикального насильства. На думку філософа, тому є проблеми із постачанням зброї.

"Німці зрозуміли, що треба постачати зброю. Наступний їхній крок — зрозуміти, що зброєю ми будемо вбивати. У них присутній пацифізм, який виростає із засудження нацизму, з розуміння поразки Другої світової війни. Для них вбивство росіян це злочин, а не героїзм", — стверджує Кебуладзе.

Доносити своє

Вахтанґ Кебуладзе переконаний, що ми маємо продовжувати шукати містки мови, які дозволять українцям переходити в певний мовний і культурний контекст і доносити своє. Проте Пітер Померанцев вважає, що українці не користуються великою кількістю можливостей, які досі є, хоч багато хто й говорить, що світ втомився від України.

"Серед американських фермерів, навіть тих, хто голосує за Трампа, був величезний резонанс, як українські фермери боронять своє, тягнуть танки тракторами. Чому б не влаштувати зустріч цих українських фермерів десь у США? Також ризиком у комунікації є надмірний фокус на фігурі Зеленського, і недостатній — на українському народі", — говорить Померанцев.

"Нам важливо долати протиставлення "ми" і "вони" не лише в історіях для партнерів, а й у внутрішній комунікації. Героїчне входить у наше буденне, може втомлювати. Але нам варто помічати, як некомфортно облаштований тиловий світ для тих, хто повертається або приїжджає у відпустки з лінії фронту", — коментує Олена Гусейнова.

Вайб героїзму

Герої зійшли зі сторінок підручників з історії. Як каже Емма Антонюк, зараз їхні номери можуть бути в наших телефонних книгах. Герої ходять із нами одними вулицями, і не можна допустити знецінення їхнього подвигу в протистоянні російським окупантам. Ми вітаємось гаслами "Слава Україні! Героям Слава", але ці вислови не повинні ставати автоматичними.

Емма Антонюк говорить, що в Україні є загальний вайб на ТБ, у соціальній рекламі, на білбордах, у книжках — вайб героїзму. Але соціологічне дослідження від ГО "Принцип", (керівником якої є Масі Найєм, ветеран, що повернувся з війни з тяжким пораненням) свідчить про те, що ветерани відчувають величезний розрив із цивільним світом. Вони не можуть спілкуватися зі старими друзями й колегами, бо ті їх не розуміють. Натомість стають близькими з людьми, з якими в іншому мирному житті їх би нічого не пов’язувало.

"Коли говоримо про героїзм, треба мати на увазі не умовну глорифікацію, а інфраструктуру комфортного життя ветеранів. Ми маємо говорити про військового, який повернувся з тяжким пораненням без ніг, живе на п’ятому поверсі в будинку без ліфта. Він пішов добровольцем воювати за свободу, бо цінує її понад усе. А тепер він цієї свободи позбавлений: ув’язнений у своїй квартирі. І цей конкретний військовий — герой, і він такий не один. Пам’ятати про героїзм - це не вмикати "Фортеця Бахмут". Це брати на себе відповідальність боротися з бюрократією і за інфраструктуру".

Запис панельної дискусії "Сучасні міфології: чи потрібні ще герої у 21 столітті?" можна переглянути на YouTube.