Катастрофа на Чорнобильській АЕС 39 років потому: війна як загроза нової трагедії

Еспресо розповість про Чорнобильську трагедію, яка на довго почала асоціюватися з Україною та стала символом крихкості ядерної безпеки у бурхливому світі подій. 

Як виникла ЧАЕС: історія Чорнобильської АЕС

Чорнобильська атомна електростанція, розташована за 18 км від міста Чорнобиль і за 110 км від Києва, була задумана як один із ключових енергетичних об’єктів тодішньої Української РСР. Адже у 60-х роках вугільна промисловість не могла повністю забезпечити потреби все зростаючої важкої промисловості, а у світі розпочався бум із створення ядерних станцій. 

Будівництво ЧАЕС стартувало у 1970 році, а перший енергоблок запустили у 1977 році. До 1986 року на станції працювали чотири реактори типу РВПК-1000 (реактор великої потужності канального типу), які виробляли близько 10% електроенергії України. 

Незважаючи на статус ЧАЕС як одного з провідних об’єктів радянської енергетики, конструктивні недоліки реакторів і брак культури безпеки стали передумовами трагедії світового масштабу.

Трагічна ніч 1986 року

4-й енергоблок ЧАЕС через три дні після вибуху, фото: Чорнобильська катастрофа

У ніч із 25 на 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці ЧАЕС проводився плановий технічний експеримент, спрямований на перевірку роботи турбогенератора в умовах втрати електроживлення. Через низку помилок операторів, порушення протоколів і конструктивні недоліки реактора о 01:23:47 сталася серія теплових вибухів. 

Реактор був повністю зруйнований, а в атмосферу викинуто величезну кількість радіоактивних речовин – за оцінками, сумарна активність викидів у 30-40 разів перевищувала радіацію від бомбардування американцями Хіросіми у часи Другої світової війни.

Радіоактивна хмара накрила Україну, Білорусь, Росію та частину Європи, забруднивши території щонайменше 17 країн. 

В Україні радіаційне забруднення охопило 50 тисяч квадратних кілометрів у 12 областях. Евакуація населення Прип’яті (близько 50 тисяч осіб) розпочалася лише через 36 годин після аварії, що в рази посилило вплив радіації на здоров’я людей. 

Чорнобиль залишив по собі не лише покинуті міста та села, а й скалічені долі – багато дітей народжувалися з важкими вадами через вплив радіації. За різними оцінками, від наслідків катастрофи постраждали від 8,5 до 10 мільйонів осіб, а смертність від радіаційних хвороб сягнула сотень тисяч. 

Крім цього, довкола ЧАЕС виникла зона відчуження – територія площею близько 2600 кв. км з обмеження доступу до найбільш радіоактивно забруднених районів. Вона охоплює 30-кілометрову зону навколо станції та частини Житомирської й Київської областей.

Ліквідація наслідків аварії 

Після вибуху на Чорнобильській атомній електростанції радянська влада вдалася до звичної для себе тактики – приховування правди. Попри масштаб катастрофи, в СРСР намагалися за будь-яку ціну зберегти видимість контролю та спокою, навіть ціною людських життів.

Перша офіційна заява про аварію пролунала лише 28 квітня, і то – під тиском міжнародних обставин. Радіоактивна хмара досягла Швеції, де працівники атомної електростанції виявили підвищений рівень радіації. Після перевірки з’ясувалося, що витік не з їхнього об’єкта – і почали шукати джерело. Саме завдяки цим шведським фахівцям світ звернув увагу на те, що в СРСР щось сталося.

Лише після цього Москва змушена була визнати факт аварії, але з мінімумом інформації. Із того часу почалося поступове розкриття масштабів трагедії, яке розтягнулося на роки.

Найбільшим символом байдужості радянської влади до долі людей та вершинною їх цинізму став першотравневий парад у Києві 1 травня 1986 року. Попри те, що радіаційна хмара вже досягла столиці України, влада не лише не скасувала парад, а й масово вивела на вулиці людей – з дітьми, кульками, транспарантами. Багато партійних діячів знали про небезпеку, але мовчали, попереджаючи лише своїх рідних.

У підсумку для подолання наслідків аварії радянська влада мобілізувала величезні ресурси. Уже 26 квітня 1986 року було створено секретну урядову комісію на чолі з політичним діячем Борисом Щербиною, яка координувала роботи з локалізації катастрофи. 

До 30-кілометрової зони відчуження направили тисячі фахівців, військових і резервістів. Загалом у ліквідації брали участь близько 600 тисяч осіб, багато з яких отримали високі дози опромінення. Серед них були пожежники, військові, інженери, медики, науковці, шахтарі та прості робітники. Їхній подвиг полягає в тому, що вони, ризикуючи життям і здоров’ям, не допустили ще більшої ядерної катастрофи. Без них могло статися друге, ще масштабніше вивільнення радіації – зокрема, через можливість розплавленого палива досягти води під реактором і спричинити потужний паровий вибух, що міг зробити половину Європи непридатною для життя. Особливо героїчним вчинком було занурення трьох водолазів – Олексія Ананенка, Валерія Беспалова і Бориса Баранова – у затоплене приміщення під реактором для відкриття спускних клапанів. Цей вчинок врятував мільйони людей від потенційного лиха. До речі, ця історія напрочуд точно змальована в одному з найрейтинговіших серіалів світу – "Чорнобиль" (2019).

Пожежники, які першими прибули на місце аварії, гасили вогонь без належного захисту, що призвело до загибелі 31 особи від гострої променевої хвороби, а соні з них госпіталізували. Вогонь на станції триавав 10 днів та радіація на цьому не зупинилася. Тому до кінця 1986 року над зруйнованим реактором швидкоруч звели "саркофаг" – бетонно-залізну конструкцію, яка мала ізолювати радіоактивні матеріали. Проте поспішне будівництво та обмежені технології зробили його ненадійним. Зокрема, через проблему проникнення вологи (дощової води або конденсату), яка діє як сповільнювач нейтронів, підвищується ймовірність поділу, тому реактор із залишками палива досі тліє. 

Вже у 1998 році країни G7 та Україна запустили проєкт SIP (План забезпечення укриття) вартістю 760 мільйонів доларів. У 2016 році над старим "саркофагом" звели Новий безпечний конфайнмент (НБК) – аркоподібну споруду заввишки 108 метрів і вагою 29 тисяч тонн, яка має гарантувати ізоляцію радіації на 100 років. Та офіційно НБК відкрили лиш у 2019 році. 

ЧАЕС і російсько-українська війна

ЧАЕС під окупацією, фото: колаж ВВС

Російсько-українська війна додала нових небезпечних викликів для безпеки Чорнобильської АЕС. Бо це не просто гра з вогнем, це гра ядерним вогнем.  

24 лютого 2022 року, у перший день вторгнення, російські війська захопили ЧАЕС, що стало безпрецедентним актом у світовій практиці. Станція, яка припинила генерацію електроенергії у 2000 році, але досі потребує постійного нагляду через радіоактивні матеріали, опинилася під контролем окупантів без відповідної підготовки та розуміння процесів. 

Російські війська увійшли до зони відчуження через Білорусь. Колона їхньої техніки розтягнулася на кілька кілометрів, а чисельність російських солдатів значно перевищувала сили українських нацгвардійців, які охороняли об’єкт. У підсумку персонал станції, близько 170 осіб, утримували в заручниках, змушуючи працювати в умовах психологічного тиску та браку ресурсів.

Під час окупації російські війська поводилися як цілковиті невігласи: вони проїжджали бронетехнікою через Рудий ліс та проводили там земельні роботи – в одній з найбільш забруднених ділянок, піднімаючи хмари радіоактивного пилу. Мародерство стало ще однією проблемою: окупанти вивозили зі станції все обладнання, побутову техніку та навіть посуд із місцевого готелю. Після 35 днів окупації, 31 березня 2022 року, російські війська покинули ЧАЕС, залишивши по собі хаос і пошкоджену інфраструктуру, яку довелося українцям відновлювати. Через відключення електропостачання до системи охолодження відпрацьованого ядерного палива могли статися надзвичайні ситуації, яких, на щастя, вдалося уникнути.

У 2025 році стався ще один кричущий інцидент на ЧАЕС через дії росіян, який міг знову відкрити "скриньку Пандори" і випустити радіацію на зовні. 

У ніч із 13 на 14 лютого 2025 року російський ударний дрон із фугасною бойовою частиною влучив у Новий безпечний конфайнмент, пробивши отвір діаметром шість метрів у даху. Удар спричинив займання утеплювача покрівлі та пошкодження електричних кабелів і обладнання.

За даними МАГАТЕ, радіаційний фон залишився в нормі, але інцидент викликав серйозне занепокоєння щодо безпеки укриття.

Рятувальники ДСНС оперативно розпочали ліквідацію наслідків. Верхолази гасили осередки тління та розкривали пошкоджені конструкції. Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль назвав атаку актом ядерного тероризму, а президент Володимир Зеленський наголосив, що Новий безпечний конфайнмент – це спільний проєкт України та міжнародної спільноти, спрямований на захист світу від радіації. Тобто атака росіян по ньому – це був удар по всьому світу. В СБУ зазначили, що удар по станції росіяни завдали цілеспрямовано. Спецслужба показала уламки ворожого дрона-камікадзе "Герань-2" типу Shahed.

Читайте також: Безпека ЧАЕС під питанням: як виникла захисна арка і чи здатна вона витримувати удари. Пояснюємо

Стан укриття та загрози витоку радіації

Нова захисна арка над зруйнованою ЧАЕС розрахована на 100 років, однак при проєктуванні ніхто не враховував, що по ній вдарятимуть ракети чи дрони. Тому лютнева російська атака створила проблеми, які потрібно знову виправляти, щоб не допустити катастрофи.

Хоч радіаційний фон залишається у нормі, та як відзначила міністерка захисту довкілля та природних ресурсів України Світлана Гринчук, після атаки арка "частково втратила свій функціонал". 

"Вже в травні у нас будуть результати аналізу, який ми зараз проводимо спільно з ЄБРР, залучивши всі наукові інституції, які мають відношення до даного напрямку, залучивши компанії, які займалися конструюванням самої арки, і встановленням арки, які добре бачать і розуміють технологію", - сказала Гринчук.

Вона додала, що після отримання результатів аналізу, в червні Україна планує представити пропозиції щодо повного відновлення арки на асамблеї донорів у Лондоні. 

Тобто на сьогодні захисна арка справна, але вже не на 100% здатна стримувати радіацію через порушення герметичності об’єкта. Ця арка має постійно обслуговуватись, моніторитись, підтримуватись енергоживленням. Будь-яке влучання ракети, дрону або припинення електропостачання – критичне, адже, якщо арка обвалиться, тоді впаде на старий радянський "саркофаг", який своєю чергою обвалиться на залишки реактора, де тривають ядерні реакції. Таким чином в атмосферу знову лине радіація, а ті, хто будуть поруч неї можуть швидко померти. 

Фізики-ядерники наголошують, що залишки зруйнованого реактора залишатимуться небезпечними протягом тисяч років через "довгоживучі" радіонукліди, але основна загроза значно знизиться лише після 300-600 років, коли розпадуться основні джерела випромінення – цезій-137 і стронцій-90. Тому Україні доведеться жити з пам’яттю про ЧАЕС ще дуже довго. А це означає, що Україна та світ повинні залишатися пильними щодо стану Чорнобильської зони та продовжувати моніторинг і дослідження для забезпечення безпеки майбутніх поколінь, мають унеможливити потрапляння сторонніх об'єктів. Адже новий викид радіоактивного пилу може повторити сценарій 1986 року, урок якого людство має запам’ятати для свого ж таки виживання.