Вбиваючи майбутнє: убивство Андрія Парубія

Еспресо наводить переклад статті ICDS, авторства Джеймса Шерра.

Відомо, що Парубія ненавиділи в Росії. Його життя та погляди були своєрідним запереченням і антитезою апології Володимира Путіна 2021 року "Про історичну єдність росіян і українців", яка фактично стала маніфестом для повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року. Переконання, що "Росія є джерелом усіх проблем в Україні", визначило всю кар’єру Парубія.

Кар’єра, створена у вогні революції

Молодіжний радикалізм Парубія здобув йому велику популярність у Львівській області, де він народився. Але якби не Помаранчева революція 2004-2005 років, він, можливо, залишився б лише місцевим політиком. Як на Майдані 2004-2005 років, так і на Євромайдані та Революції Гідності 2013-2014 років він відігравав важливу роль в організації протестів, забезпеченні безпеки та, як свідчать отримані ним поранення, боротьбі з диверсантами, провокаторами та сумнозвісним спецпідрозділом поліції "Беркут". 21 лютого 2014 року Парубій був одним із лідерів Майдану, які відмовилися підтримати угоду про врегулювання політичної кризи, узгоджену між президентом Віктором Януковичем і трьома міністрами закордонних справ ЄС. Врешті-решт, дивовижне відведення "Беркуту" і раптове зникнення Януковича запобігли повномасштабному повстанню. Наступного дня Верховна Рада належним чином усунула Януковича з посади.

Саме війна, розпочата Росією після відсторонення Януковича, принесла Парубію таке підвищення. Вона суттєво зменшила споконвічні регіональні розбіжності в Україні та об'єднала суспільство. Таким чином, призначення Парубія на посаду секретаря Ради національної безпеки та оборони (РНБО) тимчасовим президентом Олександром Турчиновим, яке раніше було немислимим, вже не було чимось надзвичайним. На цій посаді Парубій відіграв важливу роль у консолідації української армії, яка була значно ослаблена під час хижацького президентства Януковича, та у зміцненні оборони України на сході. Після обрання Петра Порошенка президентом у травні він був повторно призначений і став одним із небагатьох його високопоставлених радників, які наважувалися давати поради, проте був усунутий з посади в серпні. Після нових парламентських виборів у складі нової партії "Народний фронт", створеної разом із прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком, він став заступником спікера. Війна не обмежувалася лише Донбасом. У грудні колишній командувач внутрішніх військ (МВС) за часів Януковича, можливо, за вказівкою Москви, організував замах на Парубія — однак невдалий.

Хоч він і підтримував Порошенка, Парубій висловлював відчутне занепокоєння щодо Мінських угод 2014–2015 років, "яких Путін не виконає і плани якого не закінчаться Мінськом". У 2016 році він був обраний спікером Верховної Ради, а у 2019 році повторно обраний до Ради, посівши друге місце у списку партії Порошенка "Європейська Солідарність", після того як "Слуга народу" Зеленського здобула перемогу на парламентських виборах і зняла Парубія з посади спікера. Це не зупинило його, і він ще більше розлютив Москву, підтримуючи автокефалію (канонічну незалежність) новоствореної Православної Церкви України.

Як ключовий член партії Порошенка, Парубій з самого початку був в опозиції до Володимира Зеленського. Не допомогло і те, що останній під час своєї передвиборчої кампанії 2019 року зосередився на питаннях корупції та "миру", уникаючи теми російської агресії. Але, опинившись при владі, Зеленський швидко освоївся. Він відмовився піддаватися залякуванню Путіна та спритно переграв його на їхньому єдиному саміті у грудні 2019 року. Таким чином, після початку повномасштабного вторгнення Росії Парубій докладав усіх зусиль для підтримання національної єдності. Замість того, щоб підривати авторитет Зеленського, він приєднався до територіальних сил за межами Києва. До 2025 року він здебільшого відійшов від публічного життя. В Україні колишні спікери парламенту та секретарі РНБО отримують охорону протягом одного року після виходу на пенсію. Тож у день свого вбивства Парубій охорони не мав.

Війна, політика та вбивство

Дві українські правоохоронні структури, а також Служба безпеки України (СБУ) з самого початку вбачали ознаки заздалегідь спланованого вбивства Парубія. Нападник явно знав про пересування Парубія і встиг замаскуватися під місцевого кур’єра поблизу його будинку. Якщо упередженість, а не докази, спонукала ці служби запідозрити "російський слід", то це упередження мало міцне фактичне підґрунтя.

Використання Росією вбивства як політичної зброї ("мокра справа" в термінології КДБ) таке ж давнє, як сама Росія. У країнах під російською окупацією або позначених для окупації воно має власну історію. У нещодавно "звільнених" країнах Центрально-Східної Європи після 1945 року НКВС та його підрозділи ретельно знищували реальних і потенційних противників радянської влади. Ця традиція збереглася. Протягом усієї своєї кар’єри Парубій був відданим противником російського панування, і тепер він мертвий.

З 2014 року на неокупованій території України було відносно мало вбивств. Це свідчить про складність організації таких операцій у країні. Але це також вказує на те, що навіть у воєнний час інші добре відомі російські методи дестабілізації України, від проникнення в державні та безпекові органи, впливу на легальну та кримінальну економіку до залякування, хабарництва та шантажу, залишаються ефективними, хоч і в значно меншій мірі.

Ті, чиї вбивства, здається, пов’язані з Москвою, поділяються на три категорії: досвідчені фахівці спецслужб і військові (наприклад, полковник військової розвідки Максим Шаповал), ідеологічні противники (наприклад, мовознавиця і колишня народна депутатка Ірина Фаріон) та політичні опоненти, такі як Парубій, які володіли мужністю, витримкою та організаційними здібностями. Спільним для всіх цих людей було те, що вони відмовлялися піддаватися тиску і владі.

Від 2022 року українські служби безпеки та розвідки також здійснюють вбивства, хоча їхніми цілями майже виключно були співробітники силових структур і військові. Проте головна відмінність полягає в тому, що українські вбивства є частиною військових дій, тоді як російські "мокрі справи" мають на меті сформувати політичний порядок, який настане після війни. Нестабільність на полі бою, мінлива політика колишнього союзника України — США — та непохитність Путіна у своїх намірах свідчать про те, що майбутнє України, ймовірно, буде ще більш напруженим і важким, ніж сьогодення.

Сьогодні багато хто запитує: "Хто прийде на зміну Зеленському?" Парубій більше не матиме права голосу в цьому питанні, і саме цього прагне Росія.