1000 й 1 спосіб збору донатів на ЗСУ, які вигадують українські діаспоряни в Австралії

Журналістка "Еспресо" поговорила з трьома жінками, які разом зі своєю волонтерською родиною щодня генерують нові ідеї, щоб зібрати гроші на ЗСУ й нагадати місцевим про війну Росії проти України.

Українки Ірина Раєвська, Наталія Бегшоу і Наталія Явтушенко познайомились у Сіднеї. Вони є головними ідейницями групи волонтерів під назвою "Мрії", яка з’явилась на початку повномасштабного вторгнення.

Читайте також: Як тільки про війну перестають говорити в новинах, підтримка України падає, – представник української громади в Австралії Антон Богданович

"Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми щодня ходили на протести, але в нас залишались вільні вечори й ранки. Щоб почати збирати гроші на ЗСУ, ми шукали установу, під егідою якої могли б працювати, і Союз українок в Австралії надав нам таку підтримку. Саме так у союзі з’явився відділ "Мрії". Також ми створили WhatsApp чат під назвою "Цибульки”" де гуртуються всі наші волонтери", — розповідає Ірина.

Збирають гроші на талантах

Уже третій рік українські діаспоряни у вільний час смажать сосиски на вулицях Сіднея, і за вторговані кошти закривають потреби бригад Збройних сил України. 

"Назва групи "Цибульки" з’явилась так — для сендвічів зі смаженими сосисками треба було багато цибулі, і волонтери почали збиратись разом, щоб її почистити. Зрештою ці люди й стали кістяком волонтерської родини "Цибульок"", — каже Ната Явтушенко.

Втім діяльність волонтерів вже давно вийшла за межі початкових сосисок.

"Ми почали долучатися до й організовувати різні ярмарки й базари. Як виявилося, кожен має талант, і разом усі вміють 150 мільйонів різних речей робити. Брошки, сережки, наліпки — всі несуть щось своє. Нам в’язали іграшкових ведмедиків і приносили на продаж, віддавали на ярмарки з дому книжки. Ми також купували в українських ілюстраторів малюнки, переносили їх на горнятка і продавали. У нас завжди на ярмарках найкрасивіші, найяскравіші столи", — каже Наталія Бегшоу.

Австралійські державні установи хочуть бачити українців

Відомо, що Австралія — мультикультурна країна, де ця мультикультурність активно підтримується державою. Жінки розповідають, що українців справді там цінують. Так, австралійські бібліотеки запрошують діаспорянок проводити різні майстер-класи. 

"Ми приходимо, показуємо, як робити намиста, ляльки, ліпити вареники, розказуємо про нашу культуру, показуємо одяг автентичний. На різні події чи вечірки кличуть із нашою кухнею приходити", — каже Ірина.

Про волонтерів

Іра і Нати наголошують, що не хотіли б, аби ця історія була лише про них. Жінки кажуть, що кожен із волонтерів є тою силою, яка рухає інших і не дає здаватись. 

"Коли ми кажемо, що нам на якусь подію треба 15 волонтерів, то за 15 хвилин матимемо всіх 20. І це не наша заслуга, це тому, що люди об'єдналися і хочуть допомагати", — додає Ірина.

Ірина також згадує нещодавній мультикультурний фестиваль у столиці Австралії Канберрі. На ньому волонтери, серед іншого, продавали борщ. Жінка розповідає, що коли готова страва закінчилась, а фестиваль ще тривав, волонтерка Ельміра швидко поїхала додому і зварила ще. Загалом тоді продали близько 100 літрів борщу.

Ірина ділиться, як зазвичай відбувається підготовка до ярмарку: "Ми кажемо, спечи, будь ласка, 2 торти, а людина приносить 40. Наші люди готують ночами, приносять те, що ми не обговорювали, аби більше зібрати грошей".

"У пані Марії, вже літньої жінки, хворий чоловік. Відколи ми проводимо ярмарки, вона вночі вишиває нам українською символікою футболки. Нещодавно от 50 передала. 

Юля пече медівники по старому-старому рецепту бабусі її чоловіка. Ці медівники є шалено популярними в нашому районі, і ми їх продаємо на ярмарках,

Оля приїхала нещодавно. Вона вдень має одну роботу, а вночі працює в аеропорту і водночас робить нам на фестивалі неймовірну кількість налисників і пиріжків.

Андрій народився тут, в Австралії. Він кожного разу на сосиски приходить першим і йде останній. 

Сергій має в Європі свої бізнеси. Він приходить, вдягає фартушок і смажить з нами сосиски.

Вся наша волонтерська родина нереальна. Якщо я напишу в чаті, що завтра буде фестиваль, то в цю ж секунду Зіна Кріпак вʼязатиме ведмедиків, Іра Чавез малюватиме дошки, Наталя та Володя Ловчуки коптитимуть шинку та сало, Оля Максимчук та Олена Дяченко смажитимуть пиріжки, Валентина Тарасова з Максимом та Оля Селезньова пектимуть пиріжки та пляцки, а я з Юлею Подстречною, Танею Кошелевою, Олею Шестаківською, Ірою Чавез, моїми Натами та Іванкою Канінською будемо ліпити вареники. Ви б знали, які смачні салати у нашого Саші Сабіщікова, львівські сирники в Ірини Петринець, борщ і татарський соус в Ельміри Шаповалої. Наші хлопці Юрій Кріпак, Георгій Шаповалов, Дмитро Рогозін, Андрій Васьович, Олександр Сабіщіков будуть триста раз їздити в магазин і  носити столи. Міла з Алексом живуть за 2 години їзди від Сіднею і приїжджають допомагати. Я не всіх згадала, але кожен наш волонтер невтомний та неймовірний", — каже Ірина.

"Люди працюють, у всіх родини, діти, онуки, і вони все одно знаходять якусь хвилинку, щоб щось зробити", — додає Ната Бегшоу.

Читайте також: Як в Австралії фейсбук-група об’єднала тисячі діаспорян навколо допомоги ЗСУ

Усі зібрані гроші йдуть на ЗСУ

Усі гроші, які збирають волонтери, йдуть українським захисникам і захисницям. 

"Всі хлопці й дівчата на передовій, яким ми допомагаємо, це наші друзі, знайомі, батьки, брати. Ми звітуємо за кожну копійку, показуємо, куди всі гроші витрачаємо, тому люди нам довіряють", — каже Ірина.

Не на різних берегах

"Коли відбуваються масові атаки на Україну, приходить відчай. Бо ми всі люди й все відчуваємо. Але швидко збираємося докупи й одразу починаємо думати, що ми можемо ще зробити? Як ще гроші заробити, щоб хлопцям і дівчатам відправити", — каже Ната Явтушенко.

"Напевно люди, що живуть в Україні, можуть подумати, що ми на різних берегах. Часто я чую від друзів "Та, ти не в Україні, ти цього не розумієш". Так, ми не живемо в стані війни, у нас не літають над головою ракети, але ми відчуваємо цей біль і максимально робимо все щоб допомогти Україні, допомогти хлопцям і дівчатам на передовій",— зауважує Ірина.

"Ми хочемо, щоб в Україні люди знали, що нам дуже-дуже болить. У нас немає можливості тримати небо над Україною, немає можливості тримати за руку наших рідних і близьких,  хлопців і дівчат в окопах. Але у нас є можливість збирати гроші й розказувати про Україну. І ми щодня це робимо і не перестанемо. Скільки в Україні люди стоять, стільки ми будемо стояти", — додає Ната Бегшоу.

Усі фото надані волонтерами