Як тільки про війну перестають говорити в новинах, підтримка України падає, – представник української громади в Австралії Антон Богданович

У липні 2024 Австралія анонсувала рекордний пакет військової допомоги Україні на 250 млн доларів, а у жовтні стало відомо, що країна передасть ЗСУ 49 танків M1A1 Abrams. У цьому значна заслуга української діаспори, яка не дає австралійському суспільству забувати про те, що війна Росії проти України триває. Як українцям вдається переконувати австралійців виділяти кошти на підтримку країни з іншого континенту та чому діаспорянам у різних країнах важливо постійно організовувати акції протесту на підтримку України, доки триває війна? Про це в інтерв’ю "Еспресо" розповів організатор протестів української громади у Сіднеї Антон Богданович, який живе в Австралії впродовж 20 років.

Пане Антоне, наскільки численна Українська громада в Австралії?

В Австралії загалом українська громада – і зі старою діаспорою, і з тими, що приїхали тепер – приблизно 53 тисячі. Це маленька громада, бо сюди довго і далеко їхати. Порівняно з іншими країнами в Австралії є справжня діаспора – з усіма організаціями, школами, церквами, – їх досить багато, попри те, що людей не так багато. Тобто ті, хто хоче вчити українську, мають таку можливість. Більшість людей приїхали під час Другої Світової війни. Вони утворили цю діаспору – організували українські школи, Пласт, СУМ, збудували храми, зберегли традиції. Саме вони є кістяком громади. Багато людей в українському ком’юніті народились уже тут в другому-третьому поколінні, але вважають себе українцями, розмовляють українською. Звичайно, не такою, як ми з вами розмовляємо. Такі люди, як я – це уже друга хвиля мігрантів, які приїхали здебільшого на роботу.

Photo by Nicholas Buenk

Як ця стара діаспора сприймає людей, які приїжджають до Австралії тепер?

В Австралії, порівняно з іншими країнами, не так багато українців, які приїхали через повномасштабне вторгнення, тому і відсоток цих людей не такий великий. Найбільший фактор, який шокує – це російська мова. 

Люди, які тікали від війни у 39-му році, зберігали у собі цю Україну, стару українську мову. Навіть до нас ставились трохи з осторогою, бо наша мова інша – ми не кажемо "клюб", "кляса", "копаний м’яч" тощо. Вони зберігають ту стару мову, і вважають, що то справжня українська. А тепер приїхали українці, які розмовляють з ними російською, яку тутешня діаспора, по-перше, не розуміє, бо ніколи її не вчили. По-друге, це мова ворога. Їх це відштовхує. Хоча все ж вони ставляться толерантніше, ніч я очікував.

Дуже часто саме церкви є осередками українських громад за кордоном. У Європі після початку повномаштабного вторгення в Україну та прибуття великої хвилі мігрантів активізувались церкви, які підпорядковуються російській православній церкві. Вони пропонують гуманітарну допомогу, організовують зустрічі, запрошують на служби. Тим більше, що частину українських біженців російська мова служби в церкві не напружує. Чи є така тенденція в Австралії?

Є така проблема. Вона не масова, але вона є. До мене декілька людей звертались з цим. Скажімо, зверталась дівчина, батька якої намагались затягнути спочатку в російську православну церкву, далі в якісь російські клуби. І затягувала не росіянка, а українка. Це виглядало так, наче їй дали завдання затягувати більше і більше людей. Вона підходила то до одного - запрошувала спочатку в церкву, потім в російський театр чи клуб, то до іншого. 

Знову ж таки, ми не можемо з усіма українцями спілкуватись і пояснювати. Ми спілкуємось з тими, хто хоче брати участь у житті громади. Але люди, які приїхали з проросійськими поглядами і готові йти в російські клуби – це не люди, які ходять з нами на протести чи заходи на підтримку України.

Як переконати людей у тому, що виходом на протест в далекій країні можна щось змінити?

Для мене, як для організатора протестів, велика проблема – як мотивувати людей виходити на протести. На мою думку, вони мають бачити результат. На початку повномаштабного вторгнення ми стояли для новин – щоб розповідати людям про Україну, аби про нас не забували. Це було дуже важливо тоді– розповідати свої історії, налаштовувати суспільство на правильний наратив. Перші кілька тижнів австралійські медіа навіть не мали своїх кореспондентів в Україні – всю інформацію вони отримували від нас. Потім, коли увага почала зникати, люди почали думати: а чого я там стою? І ми вирішили працювати на результат. Тоді ми почали тиснути на компанії, які не вийшли з російського ринку.

Наприклад, ми тричі на тиждень виходили на протест по годині під Canva (платформа графічного дизайну, штаб-квартира - Сідней, - Ред.)- і через два тижні побачили, що компанія вийшла з Росії. Під Atlassian ( австралійська компанія з розробки програмного забезпечення для IT індустрії зі штаб-квартирою у Сіднеї, - Ред.)ми стояли довше – три місяці. І бачили, що з часом почало приходити менше і менше людей. А потім з’являється повідомлення, що Atlassian вийшов з РФ і пожертвував 10 мільйонів доларів на підтримку України у гуманітарні фонди Future Ukraine та United Ukraine Appeal . 

Після цього на наступний протест у нас знову приходить купа людей – бо побачили результат. Це мотивує людей. Вони розуміють, що кожен з них - та крапелька, з якої складається океан.

Photo by Nicholas Buenk

Уже третій рік ми виходимо на протести щотижня, навіть якщо у нас немає якоїсь конкретної кампанії.  У нас є кістяк – десь сто людей, яким уже не треба пояснювати, чому ми сьогодні стоїмо. Вони розуміють, що це важливо. Для нас це місце сили. Це стало для людей такою ж звичкою, як ходити до церкви. Коли люди бачать, що ми не зупиняємось і протести продовжуються - це мотивує інших щось робити, як мінімум донатити. З того що я бачив зі звітів в інтернеті: ми у громаді, де 53 тис. українців, збираємо грошей на ЗСУ більше, ніж, скажімо, Польща, де українців мільйони. Бо такі акції – це постійне нагадування, що війна триває і треба щось робити.

Зараз ми активно координуємо наші дії з міжнародними громадами і передаємо свій досвід. Ми разом тисли на Міжнародний Олімпійський Комітет і домоглись заборони на участь росіян та білорусів у Олімпіаді 2024-го року. Перед новим роком ми разом з активістами з інших країн тиснули на уряд Німеччини за "тауруси". Зараз знову відновили протести, після того як дізнались, що Олаф Шольц блокує пакет військової допомоги Україні на 3 мільярди євро. У Австралії наші протести проходять під консульством Німеччини. 

Важливо розуміти, що якщо ми протестуємо біля консульства чи посольства якоїсь держави, то їхній консул чи посол має написати про це звіт до свого МЗС. Якщо такі акції провести у різних країнах – буде багато звітів і це вплине на рішення політиків та потрапить у німецькі новини. 

Наскільки в Австралії активні російські і проросійські організації, зокрема щодо впливу на австралійців та їхнє ставлення до війни Росії в Україні?

На початку війни вони намагались бути дуже активними і організовувати свої проросійські мітинги, але ми тому протидіяли різними способами. Загалом росіяни тут великої підтримки не мають. Частина росіян, які живуть в Австралії – інертні, які кажуть - "я окремо, політика окремо". Ще частина підтримує війну, але бояться про це відверто заявити, бо бачать, що австралійське суспільство підтримує Україну. А є люди, які на зарплаті. Ми дізнались, що з посольства їм платять не просто за участь у мітингах – їм платять щомісяця. Це штатні працівники, які вдають, що вони громадські активісти, пишуть блоги, розганяють новини у телеграм-каналах. І от вони побачили, що традиційні мітинги на підтримку Росії, тут не зайшли. Навпаки, багато місцевих росіян, які проти війни, вийшли на протести разом з нами. Тому російські "активісти" пішли іншим шляхом, як вони роблять по всьому світу – знаходять ображені меншини і починають долучатись до них. 

В Австралії росіяни почали з антиваксерів, хоча вже ковід закінчився і не було зрозуміло, що вони взагалі хочуть. Але спочатку вони ходили на їхні протести під гаслами антиваксерів. Далі потроху підкуповували лідерів: приносили безкоштовну воду на протести, смажили хот-доги, які роздавали безплатно. Далі вони знайомились з лідерами і пробирались на верхівку цього руху. І якщо спочатку росіяни заходили на наративах антиваксерів – "ковід був створений в американських біолабораторіях", то потім поступово цей наратив замінили на "ковід був створений в українських біолабораторіях". А за кілька місяців ці freedom rally проводили вже росіяни під російськими прапорами біля російського консульства. 

Ми ці зміни бачили в режимі реального часу. Як це відбувалось.  На початку повномасштабної війни ми проводимо протест, домовились на конкретну годину. Приходимо, а через дорогу ті антиваксери. І їх тисячі. А далі всі вони приходять на ту площу, де у нас має бути протест. Ми до поліції – що нам робити, у нас анонсований протест. А вони кажуть, нас лише 4, ми не можемо розігнати тисячі людей, у нас немає ресурсів. Я тоді підходив до маленьких груп, пояснював, що у нас тут протест, і нам нема чого з вами ділиnи, якщо підтримуєте Україну, хочете залишайтесь, ні вам, ні нам не треба, аби хтось вчинив провокації і це показали у новинах. І вони такі: та, ми за свободу, ви за свободу, ми вас підтримуємо. З часом це повторювалось і ці люди ставали дедалі більше антиукраїнськи налаштовані. Але і поліцейських ставало більше і вони перескеровували ці протести так, аби ми не перетинались. 

Тепер росіяни роблять те саме з пропалестинськими протестами – абсолютно та сама схема.

Яким чином українській громаді, яка не є численною, вдається переконувати уряд Австралії, австралійців, що треба не просто висловлювати підтримку Україні, але й виділяти кошти на допомогу, в тому числі військову? Адже австралієць може сказати, а чому мене має обходити війна на іншому континенті?

Все залежить від того, як часто про війну в Україні говорять у новинах, як це пояснюють. І на початку повномасштабного вторгнення досить часто про це говорили у новинах, а потім увага перемкнулась на Палестину і про Україну декілька місяців практично не згадували. Тоді підтримка сильно впала. Далі ми знайшли інформацію про вертольоти (Австралія утилізувала вертольоти виведені з експлуатації вертольоти MRH-90 Taipan, тоді як українська громада закликала передати їх Україні, – ред.). На той момент дуже малий відсоток австралійців були за те, щоб давати більше зброї Україні, хоча в цілому підтримували Україну. А от після цих гелікоптерів було більше ніж сто згадок у новинах і підтримка зросла.

Нашій громаді вдається добре працювати з традиційними ЗМІ, але варто зазначити, що росіяни у соцмережах працюють значно краще. І от вони активно розкачували теми "наші гроші йдуть Україні", "якщо Україні давати більше зброї, війна не закінчиться". 

Ми пояснюємо австралійцям, що війна в Україні – це війна за світовий порядок. Якщо впаде Україна, далі впаде Європа. Китай теж уважно за всім стежить і уже заявив, що Тайвань історично належить йому. А це уже наш регіон. 

Австралія з погляду безпеки у складному становищі. Вона не у НАТО, у неї немає ядерної зброї. Армія Австралії – 28 тис. солдатів. Єдиний механізм захисту – AUKUS. Це об’єднання Австралії, Великої Британії та США. Але після того як Трамп виграв вибори у США - не зрозуміло чи можна покладатись на цей союз. Трамп вже погрожує захопленням Канаді, Гренландії та Панамі. А якщо він скаже: Австралія, я йду до вас, то хто вас захистить? 

Ми намагаємось донести, що Україна зараз воює за міжнародне право. Бо це єдине, що може захистити маленьку країну від захоплення. Якщо ми перейдемо від міжнародного права, яке захищає відносини між країнами, до права сильного, – то тут або ви сильні і все у вас добре, або ви слабкі і вас з’їдять.  В порівнянні зі своїми великими сусідами, Австралія набагато слабаша у військовому сенсі. Але оскільки ця війна далеко, то це тут не так гостро сприймають, як, наприклад, в Литві. За великим рахунком, багато австралійців сприймають війну в Україні приблизно так само гостро, як раніше українці сприймали війну в Сирії та мало нею цікавляться. Багато австралійців вважають, що війна в Україні далеко і їх не стосується. 

Photo by Nicholas Buenk

Наскільки в Австралії присутні російський бізнес, компанії з російським капіталом?

Якщо говорити саме про російський капітал, то тут нам мало що відомо. Була одна компанія з російським капіталом, Tigers Realm Coal, яка видобувала російське вугілля, але це зупинили санкціями. Тобто російський капітал в Австралії зупинили санкціями. Щодо австралійських компаній, які працювали в Росії, то ми їх звідти "вигнали" одну за одною. Ми починали з ІТ: Canva, Atlassian, Freelancer. Наразі ми не знаємо жодної австралійської компанії, яка би досі працювала у Росії. 

На початку ми також боролись з російськими товарами в супермаркетах. Коли з’являлись товари російського походження у супермаркетах, ми писали керівникам, інколи члени громади зустрічались з менеджментом окремих магазинів і вони переважно знімали ці товари з продажу. Тобто це навіть не була заборона на рівні уряду, але супермаркети пішли нам назустріч. Навіть у російському магазині, який тепер перейменували у "Європейський" нині більшість товарів з України. Щось російське там ще є, але ми уже вирішили їх не добивати, бо це маленька частка яка ні на що суттєво не впливає. У нас були серйозніші цілі, як  Atlassian і Canva, тому ми вирішили свій обмежений ресурс зосередити на них.

Як налагоджена комунікація української громади з органами влади Австралії? Чи має вона свого представника у парламенті?

У нас є свої організації, наприклад Australian Federation of Ukrainian Organisations, які на цьому рівні представляють громаду. Вони постійно у контакті з політиками, пояснюють їм позицію України. Тобто посольство і громада комунікують з політиками, я безпосередньо у цьому участі не беру – займаюсь протестами та іншими справами.

На жаль, свого представника у парламенті на сьогодні ми не маємо. Нас переконали, що ви підете зараз в одну партію, а потім інша переможе на виборах і відвернеться від вас, тож ми відмовились від цієї ідеї. Мабуть, даремно. Є Ukraine friendship group - політики, які не є українцями, але вони дуже підтримують Україну. З ними постійно комунікують представники наших організацій, вони беруть участь у заходах української громади. Усе це вкрай важливо.