Кульмінація напруженого літа: як антиміграційні протести стали викликом для Великої Британії

Напружене літо у Великій Британії: наростання протестних настроїв

протести у Великій Британії, фото: GettyImages

Перші протести розворушили Велику Британію у липні цього року, вони виникли як невеликі локальні акції біля асилум-готелів, де люди висловлювали невдоволення урядовою політикою у сфері міграційного законодавства. Учасники вимагали закриття центрів і зменшення кількості новоприбулих. Стартували липневі мітинги з Еппінга, а саме з готелю, у якому мешкали біженці. Кількість учасників протестів у місті в різні дні зростала з кількох десятків до сотні, а згодом – до тисячі. Тоді ж були перші постраждалі, чимало пошкодженого майна, зокрема автівки поліції, та затримані. Тим часом наприкінці місяця схожі акції охопили й інші британські міста – здебільшого вони також розпочиналися біля місць, де проживали сім'ї, які шукали притулку в країні.

Упродовж наступного місяця протести теж не припинялися, проте найбільше уваги медіа та світової спільноти привернули акції наприкінці серпня. Противники розміщення шукачів притулку у готелях провели свої акції в Бристолі, Ліверпулі, Лондоні та інших містах. На їхніх плакатах були написи на кшталт "Зупиніть човни" та "Поверніть їх додому". Організація Stand Up To Racism, яка раніше пообіцяла перешкодити антимігрантським демонстраціям, також вийшла на вулиці. Тож, зустріч активістів з двох сторін стала причиною сутичок у Бристолі, Ліверпулі, Ньюкаслі й ще кількох місцях. Поліції довелося втрутитися, щоб відокремлювати противників мігрантів та антирасистських активістів. Тоді затримали кілька сотень учасників акцій.

Кампанія "Raise the Colours"

Велика Британія, фото: BBC

Кампанія "Raise the Colours", що означає "Підняти прапори", стартувала в серпні 2025 року у Великій Британії з Бірмінгему і Східного Лондона та поширилась на значній території країни як частина хвилі протестів проти міграційної політики. Ідея полягала у тому, щоб масово вивішувати національні прапори: Union Jack, прапори Англії (St George’s Cross) і прапори інших частин Сполученого Королівства – кріпити на ліхтарні стовпи, будівлі, мости, навіть малювати прапори або фарбувати кругові перехрестя. 

Їхні прихильники стверджують, що прапори на вулицях британських міст – це просто символ національної та патріотичної гордості. Проте у контексті активних демонстрацій останніх місяців серед громад мігрантів реакція була неоднозначною. Багато хто вважає, що він є, принаймні частково, антиміграційною демонстрацією, пов'язаною з ультраправими. 

Неурядова британська організація "Hope not hate", спираючись на свої дослідження, заявляє, що "головними організаторами більшості цих акцій є запеклі та крайні праворадикальні активісти". Серед них вона відзначає як співзасновника та організатора групи "Raise the Colours" соратника ультраправого активіста Томмі Робінсона – Ендрю Керрієна, відомого також як Енді Саксон, який є керівником служби безпеки ультраправої партії "Britain First".

"Немає нічого поганого в тому, щоб підняти прапор Великої Британії або хрест Святого Георгія. Попри те, що люди пишуть у соціальних мережах, пишатися тим, що ти англієць або британець, не є незаконним! Також правда, що не всі, хто підняв прапор, є прихильниками крайніх правих поглядів. Але той факт, що значна частина цієї хвилі активізму організовується відомими расистами та екстремістами, викликає питання щодо мотивів, що стоять за кампанією", – зазначають у "Hope not hate".

Кульмінація антиміграційної напруги: понад 100-тисячний марш у Лондоні

протести у Великій Британії, фото: GettyImages

Кульмінація антиміграційної напруги: понад 100-тисячний марш у Лондоні і хто такий Томмі Робінсон

Кульмінацією цього періоду став марш у Лондоні, на який вийшли понад 110 тисяч учасників – за офіційними даними. Тим часом організатори заявили про більшу кількість, вказуючи, що вона сягнула понад 500 тисяч людей. До нього долучилися різні групи — правозахисники, профспілки, громадські організації та звичайні громадяни. Масовий характер акції свідчить, що рух вийшов за межі мігрантських спільнот і перетворився на загальнонаціональний виклик, на який уряд уже не може не реагувати.

Великі протестні акції відбулися також в Ессексі, Бірмінгемі, Лідсі та Норвічі.

Марш у Лондоні 13 вересня під назвою "Об'єднаймо Королівство" організував один із найвідоміших ультраправих активістів у Великій Британії Томмі Робінсон. Його справжнє ім’я – Стівен Крістофер Якслі-Леннон.

Свого часу Робінсон був співзасновником Англійської ліги оборони (English Defence League, EDL), яку описав як організацію, що "виступає проти зростання радикального ісламу". Після виходу з EDL Робінсон неодноразово намагався повернути собі політичний вплив: через участь у медійних кампаніях, підтримку праворадикальних мереж у Європі та навіть спроби балотуватися до Європарламенту. Поміж тим над ним неодноразово відбувалися судові процеси, зокрема і той, після якого Робінсона ув’язнили за неповагу до суду. Після семи місяців у в'язниці Вудгілл його звільнили у травні цього року. Саме тоді він повідомив, що плани щодо проведення "фестивалю свободи слова" в Лондоні вже в повному розпалі, і відбудеться він 13 вересня.

Власне так і сталося, з поправкою на те, що події передувала низка протестів у різних частинах Британії упродовж літа, які лише підігрівали настрої людей. Робінсон не є організатором всіх протестів безпосередньо, проте його ім’я й активність об’єднують розрізнені локальні ініціативи в загальнонаціональний рух. Тож, 13 вересня у Лондоні натовп людей, які махали прапорами Святого Георгія та Великої Британії, пройшов від мосту Ватерлоо до Вайтголла. Вони скандували гасла з критикою прем’єр-міністра Кіра Стармера та несли плакати, серед яких і написи "Відправте їх додому" та "Зупиніть човни".

Хоча Робінсон не вперше організовує політичні марші, масштаб цієї демонстрації став новим, як і публічна підтримка з боку американського технологічного мільярдера Ілона Маска, який з'явився в прямому ефірі, щоб звернутися до учасників протесту. Під час своєї промови Маск закликав до "розпуску парламенту" та зміни уряду у Великій Британії. Що згодом викликало реакцію влади.

Чисельність учасників маршу, як виглядає, здивувала і організаторів, і поліцію, адже через величезну кількість людей протестувальників не вдавалося стримати. Сам Томмі Робінсон назвав марш демонстрацією за свободу слова, британську спадщину та культуру, і підбурював натовп заявами про те, що мігранти тепер мають більше прав у суді, ніж "британська громадськість, люди, які побудували цю націю".

Паралельно менша контрпротестна акція, організована Stand Up to Racism, з маршем на чолі з контингентом Women Against the Far Right, до якого входили депутатки Лейбористської партії Зара Султана та Діана Еббот, зібрала прихильників на Рассел-сквер, після чого вони також рушили до Вайтхолла. За оцінками поліції, у цій демонстрації було близько 5 тисяч учасників, багато з яких тримали плакати з написами "Біженцям тут раді" та "Проти Томмі Робінсона".

протести у Великій Британії, фото: GettyImages

Не дивно, що наслідком двох демонстрацій стали сутички. Як розповіли у поліції, натовп учасників руху "Об'єднаймо Королівство" спробував проникнути у так звану стерильну зону на Вайтголлі, яка була створена для того, щоб розділити дві групи протестувальників. Поліцейських атакували "метальними предметами", і вони "змушені були застосувати силу, щоб запобігти прориву кордону". В результаті багато офіцерів поліції постраждали, дехто отримав серйозні поранення, а понад 20 протестувальників зі сторони антимігрантської акції – затримали.

Наслідки та висновки: що показав багаточисельний марш "Об’єднаймо Королівство" 

протести у Великій Британії, фото: GettyImages

Попри те, що марш все ж завершився і всі розійшлися додому, він мав низку далекоглядних наслідків. А також спричинився до необхідності робити висновки щодо найближчого майбутнього – як безпекові, так і політичні, і суспільні.

Передовсім марш показав масштабне зростання впливу ультраправих рухів у Великій Британії. А фігура Томмі Робінсона набула більшої політичної ваги у той час, коли його прихильники заявили про готовність проводити нові акції.

Попри те, що марш все ж завершився і всі розійшлися додому, він мав низку далекоглядних наслідків. А також спричинився до необхідності робити висновки щодо найближчого майбутнього – як безпекові, так і політичні, і суспільні.

Передовсім марш показав масштабне зростання впливу ультраправих рухів у Великій Британії. А фігура Томмі Робінсона набула більшої політичної ваги у той час, коли його прихильники заявили про готовність проводити нові акції.

Щодо соціального аспекту, то протест викликав розділення у британському суспільстві. Адже з одного боку проявилась відверта підтримка гасел антиімміграційного руху, а з іншого – лунали заклики громадських організацій та правозахисників протистояти ксенофобії. Щобільше, зокрема за словами прем’єр-міністра Великої Британії Кіра Стармера, багато хто з громад заговорив про відчуття тривоги через те, що відбувався на вулицях.

"Обговорюючи марш після його закінчення з іншими учасниками антирасистського мітингу, ми відчули, що в британському суспільстві назріває щось темне. Організації, які підтримують жертв злочинів на ґрунті расової ненависті, кажуть, що кількість таких випадків стрімко зростає. Кількість жахливих інцидентів зростає – тільки цього вікенду в Вест-Мідлендсі, за повідомленнями, жінка-сикх була згвалтована серед білого дня білими чоловіками, які викрикували расистські образи, зокрема "ти не належиш до цієї країни, забирайся", – відзначила Діана Еббот.

Фактично, ця поляризація сприяє продовженню напруги, а відповідно вимагає дій від британської влади, вказуючи на необхідність стратегічного формування імміграційної політики на майбутнє.

Реакції та дії уряду Великої Британії

Кір Стармер, фото: Офіс президента

Уряд Великої Британії своєю чергою підкреслив право на мирний протест, але різко засудив насильство, атаки на поліцію та залякування громадян. Прем’єр-міністр Кір Стармер наголосив, що національний прапор має об’єднувати, а не розділяти, і закликав не використовувати його як символ залякування.

"Британія –  це нація, яка з гордістю будується на толерантності, різноманітності та повазі. Наш прапор представляє нашу різноманітну країну, і ми ніколи не віддамо його тим, хто використовує його як символ насильства, страху та розколу", – наголосив Стармер у своїй публічній заяві.

А міністерка внутрішніх справ Шабана Махмуд пообіцяла, що "кожен, хто бере участь у злочинній діяльності, буде покараний за всією суворістю закону", говорячи про напади на поліцейських. Тим часом лідер ліберал-демократів Ед Дейві у мережі X розкритикував Ілона Маска за його коментарі.

"Наша демократія занадто цінна, щоб бути іграшкою для іноземних технологічних магнатів. Ілон Маск не дбає про британський народ або наші права. Він дбає тільки про себе і своє его", – зауважив він.

Разом із тим влада Британії упродовж 2025 року вже зробила низку кроків для посилення імміграційних правил. Зокрема, йдеться про впроваджені влітку зміни:

• підвищення вимог до знання англійської мови;
• отримання постійного місця проживання тільки після 10 років легального перебування і лише за умови внеску в економіку та суспільство;
• обмеження на візи та скорочення їх;
• заборона на найм доглядальників. Це означає, що іноземці більше не зможуть влаштуватися як доглядальники. Але тим, хто вже працює в цій сфері, дозволять продовжити контракт або змінити роботодавця;
• прискорення депортацій іноземних злочинців.

Тим часом 4 вересня Велика Британія також призупинила прийом заяв на маршрут возз’єднання сімей біженців, пояснюючи це необхідністю розробити нові, жорсткіші, правила сімейної політики.

Варто також згадати про угоду Великої Британії з Францією щодо повернення іммігрантів. Так звана угода "One in, one out" була підписана в липні з метою боротьби з незаконним перетином Ла-Маншу. Влада визначила осіб, які підлягають поверненню, і призначила дату першого рейсу до Франції. Згідно з принципом взаємності, угода передбачає, що Лондон поверне мігрантів, які прибувають морем до Франції. Натомість Велика Британія організує "легальний шлях" для такої ж кількості добровільних мігрантів з Парижа. 

Проте вже перші плановані примусові повернення були блоковані в судах. Високий суд Лондона постановив, що шукач притулку, який прибув до Великої Британії на невеликому човні, не може бути депортований до Франції до завершення повного судового розгляду. Таким чином 25-річний еритреєць виграв тимчасовий судовий наказ. І це рішення стало першою невдачею плану уряду.

Ймовірні, на британську владу чекають й інші правові виклики у темі регулювання імміграційного законодавства, тож питання ще тривалий час залишатиметься на порядку денному.